Українська Допоміжна Поліція

Історія Української Допоміжної Поліції бере свій початок від 17 грудня 1939 року, коли за наказом генерал-губернатора Ганса Франка, для забезпечення порядку на окупованих німцями територіях колишньої Другої Речі Посполитої, створили поліційні формування з місцевого населення. Відповідно з'явилися Польська, так зв. "ґранатова" (за характерним кольором мундира), та Українська поліції. Ці формування фінансували органи місцевого самоврядування й перебували вони у безпосередньому підпорядкуванні місцевих осередків німецької Поліції Порядку (Ordnungspolizei). Для підготовки українських поліцистів, за клопотанням Українського Центрального Комітету, у грудні 1939 року у місті Закопане було створено Поліційну школу (академію) під керівництвом гауптштурмфюрера СС Ганса Крюгера. До середини 1940 року подібні академії створили у містах Краків, Хелм та Рабка. З початком німецько-радянської війни чимало випускників цих поліційних шкіл склали основу формувань Української Допоміжної Поліції на західноукраїнських землях.

Із 1 серпня 1941 року на територію Галичини запровидили чинне в Генеральній Губернії законодавство та систему управління. Відповідно поширювалась і система поліційних органів, складовою ланкою якої була Українська Допоміжна Поліція.

У Львові УДП організували на базі розформованої Української Народної Міліції. Процес інтеграції краю в структуру Генеральної Губернаторства передбачав усунення місцевого населення з керівних посад. У рамках концентрації влади німцями розпочався процес поступового підпорядкування "занадто незалежної" Української Народної Міліції, організованої під егідою ОУН у перші тижні німецько-радянської війни. З 2 серпня 1941 року ця структура перейшла у підпорядкування німецьких влад. А з 12 серпня 1941 року, згідно з наказом  Коменданта Orpo в Кракові Українську міліцію було розформовано, а її учасникам запропонували увійти до відділів УДП. Її структурні відділи cформували відповідно до районів міста. У серпні 1941 року було утворено 6 комісаріатів, підпорядкованих Начальній Команді, що була розташована на другому поверсі будинку на площі Смольки, 3 (сучасна площа Генерала Григоренка). Першим комендантом української поліції у Львові був капітан Еміль Матла, якого згодом замінив на цій посаді майор Володимир Пітулей. Його заступник був колишній сотник УГА Любомир Огоновський. Із розширенням території міста, у 1942-1943 роках число комісаріатів УДП зросло до 11. Також, з метою посилення боротьби зі спекуляцією та ефективнішого контролю над цінами, у травні 1943 року було утворено окремий торгівельний комісаріат.

Кожен комісаріат відповідав за певний район міста, проводячи у ньому патрулювання та охорону об’єктів. Окрім того, поліцистів регулярно залучали до роботи в інших районах міста та краю для виконання різноманітних специфічних завдань Поліції Порядку (зокрема, конвоювання євреїв на примусові роботи, участь в різноманітних облавах ("лапанках"), протиєврейських "акціях" та періодичних відрядженнях для охорони таборів примусової праці).

Для підготовки та навчання особового складу УДП у Львові було засновано Поліційну Академію, що діяла по вулиці Чистій, 5 (сучасна Бой-Желенського). На навчання брали як новобранців, так і поліцистів, які вже служили в рядах УДП. Як свідчать навчальні програми цієї школи, поліцисти вивчали німецьку мову, основи кримінології, дактилоскопії, техніки проведення допитів та фотографування місця злочину, а також систему рангів військ Вермахту та СС. Проводилися регулярні стрільби на вулиці Курковій (сучасна Лисенка). Першим комендантом школи став фольксдойч Єжи Вальтер, якого пізніше замінив один з ініціаторів створення УДП, в минулому голова Польової Жандармерії УГА, Іван Козак.

Особовий склад

У лавах Української допоміжної поліції служили переважно селяни, а також міщани у першому поколінні. На перших порах служба у рядах УДП розглядалась передусім як спосіб отримання базові військові навики та як шлях укріплення українського впливу в регіоні у ситуації постійного конфлікту з поляками. Пізніше, з поступовим розчаруванням у політиці німців щодо українців та радикальним падінням авторитету поліції, все більше службу в УДП розглядали виключно з матеріальних причин, як спосіб заробітку, отримання пільг для себе та сім'ї, та як захист від вивезення на примусові роботи до Райху.

Загальна кількість особового складу УДП на теренах міста була порівняно невеликою, коливаючись від декількох сотень до максимум 860 осіб у липні 1943 року. Із кінця літа 1943 року аж до останніх днів липня 1944 кількість поліцистів постійно зменшувалася з огляду на низьку популярність серед місцевого населення, втрати особового складу та дезертирство.

Повсякденна діяльність

У своїй повсякденній діяльності поліцисти УДП виконували типові завдання патрульної поліції (патрулюванням вулиць, робота з заявами населення, регулювання дорожнього руху, первинні затримання та передача правопорушників до відповідних інстанцій (Кріпо, гестапо, СД, тощо)).

Як і в інших підрозділах патрульної поліції, служба в УДП відбувалась позмінно в двох групах "А" і "Б", що служили через день. Зміна тривала цілу добу, з них 12 годин – патрулювання, канцелярська служба та щонайменше 4 години відпочинку. Робоча зміна йшла на різні поточні завдання, такі як патрулювання вулиць, постій і регулювання вуличного руху, охорона громадських закладів. Патрулювання відбувалося як поодинці, так і по двоє осіб. Після почастішання нападів на поліцистів, Командування Української поліцції у Львові із 16 лютого 1942 року заборонило їм ходити по вулицях поодинці. Також при поліцистах постійно перебували кандидати до вступу, що навчалися чи щойно закінчили поліційну школу і проходили випробувальний термін.

Окрім вулиць, поліцисти разом з німецькими жандармами патрулювали торгові площі та під’їзди до міста. Оскільки в умовах війни населення Львова потерпало від постійного дефіциту продовольчих товарів, то у місті процвітав чорний ринок та спекуляція. Боротьба з нею і контроль за цінами були одними з функцій УДП. Однак вилучення продуктів у "спекулянтів" часто перетворювалося на грабунок місцевого населення на залізничних станціях та торгових площах, за що у низці випадків їх карали.

Поряд з охоронними, поліцисти нерідко виконували й традиційні міліцейські функції у кримінальних справах. На це вказують протоколи свідчень, скарг та доносів громадян щодо випадків хуліганства, крадіжок, грабежів, віднайдення неідентифікованих тіл убитих тощо. Після перевірки інформації, залежно від характеру правопорушення, поліцисти передавали справи до Orpo, або Kripo. Тут українські поліцисти тісно співпрацювали з Кримінальною поліцією та німецькою жандармерією й виконували завдання охорони місця злочину, складання протоколу свідчень.

Роль у Шоа 

Як інтегральну частину окупаційної поліційної системи, Українську Допоміжну Поліцію активно використовували для реалізації протиєврейської політики в регіоні. Характер її участі прямо залежав від вищезгаданих повноважень та специфіки повсякденної діяльності патрульної поліції.

Передусім йдеться про затримання євреїв під час повсякденної служби на вулицях міста. Поліцисти були зобов’язані затримувати виявлених порушників окупаційного законодавства і доправляти їх до відповідних поліційних установ для сплати штрафів або арешту. У випадку єврейських мешканців міста до звичайних правопорушень додавалася низка специфічних: відсутність нарукавної пов’язки, перебування на ринкових площах у недозволений час, незаконне перебування поза єврейською дільницею, користування міським транспортом та інше. Із введенням жорсткішого протиєврейського законодавства восени 1942 року негайному затриманню підлягав будь-який виявлений на арійському боці міста без спеціального дозволу єврей чи особа підозрювана у єврейському походженні. При цьому слід зазначити, що поліцисти УДП затримували євреїв та їх укривачів не тільки на вулицях міста, але й під час облав та арештів в помешканнях, до яких їх залучали як силову підмогу для працівників Кріпо.

Як і інші службовці поліції, поліцисти УДП доволі часто використовували ці заходи для власного збагачення. Попри те, що за кожного затриманого єврея поліцист міг одержати службову винагороду, зазвичай набагато вигідніше було отримати викуп на місці. Тож не дивно, що такий заробіток і хабарництво стали доволі поширеною практикою серед поліцистів УДП. Також слід відзначити, що попри доволі жорсткі умови служби у конкретних випадках поведінка патрульного багато в чому залежала від його особистої позиції — він міг як "не помічати" порушника чи знайти формальну причину для відпущення, так і порвати наявні, навіть цілком легітимні документи.

Затриманих на вулиці євреїв як правило відразу конвоювали до Управління Кріпо (на сучасній площі Галицькій, 15), або до управління Служби Безпеки (СД) (на сучасній вулиці Вітовського, 55). Після оформлення їх відправляли до тюрми на Лонцького, а звідти до Янівського табору чи безпосередньо на розстріл "на піски".

Окрім повсякденної патрульної служби, поліцистів УДП вже з перших місяців німецької окупації активно залучали до численних облав та відловлювання євреїв для виконання примусових робіт, а з осені 1941 року і до регулярної конвойної служби в системі таборів примусової праці, найбільшим з яких був Янівський табір.

До таборів поліцистів відряджали практично всі районні комісаріати УДП міста на ротаційній основі. Залежно від конкретних обставин, відрядження могло тривати від декількох днів до декількох місяців. На цей час поліцист переходив у пряме підпорядкування табірному керівництву. Служба відбувалася за денними та нічними змінами з проживанням безпосередньо на території табірного комплексу. В основному поліцисти виконували охорону та конвой. Після закінчення відрядження їм надавали вихідний, додатковий харчовий приділ та додаткові харчі чи грошова виплата для їхніх родин. Одномоментно на службі у таборі перебувало не більше декількох десятків осіб. Всього ж, з огляду на постійну ротацію та плинність кадрів у самій УДП, можна припустити, що за час окупації через службу в таборі та його філіях пройшло не менше 150 поліцистів УДП у Львові.

Окрім цього, впродовж всього періоду німецької окупації їх активно залучали до різноманітних протиєврейських поліційних операцій (так званих "акцій") як на території міста, так на інших теренах. Як правило їх використовували для оточення району проведення акції та на основних виїздах з міста, а також прочісування "арійських" дільниць Львова у пошуках укритих євреїв (разом з ЙОД, Зондердійнстом та Шупо).

На самій же території проведення акції найбільш типовим завданням для поліцистів УДП було конвоювання затриманих євреїв до місць концентрації та забезпечення їх завантаження на транспорти, що прямували до таборів смерті. Значно рідше поліцисти залучались до безпосереднього прочісування будинків у гетто, що доволі часто супроводжувались шантажем та грабунком.

Загалом УДП, як найбільш масова формація патрульної поліції на теренах міста, відіграла вагому роль у реалізації протиєврейської політики німецьких окупаційних влад. Поряд з цим слід відзначити, що протиєврейські заходи ніколи не посідали ключову роль у службовій діяльності УДП.