У 1917 році розкол в організації
прогресивно-незалежницької молоді "Філареція" ("Filarecja") спричинився до утворення у Варшаві
організації "Союз незалежної соціалістичної молоді". Вона виступала
за розширення співпраці з усіма робітничими рухами. Союз швидко розпочав
діяльність у варшавських навчальних закладах, а потім здобув прихильників в
університетських середовищах усієї держави.
У Львові Союз співпрацював з існуючим від
1921 року й затвердженим Сенатом Університету Яна Казимира в 1922/1923 Союзом
польської академічної соціалістичної молоді "Життя" ("życie").
Друга з організацій в 1930-х роках була визнана
нелегальною, а її члени увійшли до "Союзу незалежної соціалістичної
молоді". За словами Юзефа Зелінського (Józef Zieliński), тоді виникла організація, яка налічувала
100 членів й об'єднувала осіб білоруської, польської, української і єврейської
національностей. Приміщення львівського "Союзу незалежної соціалістичної
молоді" було розташоване на вулиці Сикстуській, 21 (тепер вул. Дорошенка,
21).
У пропагандистських листівках Союз
багаторазово звертав увагу на нужду студентської молоді. Серед найбільших її
проблем — висока оплата за навчання, відсутність необхідної кількості місць у
гуртожитках і санаторіях. Провину за погане становище молоді покладали
передусім на державу, яка, на думку членів організації, не надала незаможній
молоді достатньої матеріальної допомоги ("буржуазній" державі
протиставляли державу "соціалістичну" — СРСР, наголошуючи на тому, що
"соціалістична" держава надає допомогу молоді, яка навчається).
Організація протестувала не тільки проти матеріальних утисків (високі оплати за
навчання, за екзамени чи лікарські огляди), а й проти національних, які на
практиці проявлялися у принципі numerus clausus у вищих навчальних закладах.
Висувала гасла, у яких вимагала загальної освіти для дітей з робітничих і
селянських родин, а також стипендій для сільської і робітничої молоді.
Виступаючи проти капіталізму, застерігала:
"Молодь
<цвіт народу> у капіталістичному устрої не має чого шукати: коли ми
закінчуємо навчання, розпочинаємо з юрбами безробітних довгу, зазвичай
безрезультатну мандрівку за працею і хлібом. Перед нами тому одна необхідність
— якщо хочемо жити, якщо хочемо працювати — мусимо прагнути до соціалістичного
устрою".
Студент Юзеф Зелінський серед провідних
діячів львівської університетської лівиці, пов'язаної із Союзом, називав
Тадеуша Бойчука (Tadeusz Bojczuk),
Пшемислава Оґродзєнського (Przemysław
Ogrodzieński), Марію Фідерер (Maria Fiderer),
Юзефа Феля (Józef Fell). Серед інших
діячів львівської лівиці Зелінський звертав увагу також на Лонґина Хмелевського
(Longin Chmielewski), якого вважав
"фантастом й утопічним соціалістом", а також на Адама Шаффа (Adam Schaff) з комуністичними
поглядами, який у майбутньому мав стати одним із найважливіших марксистських
філософів. Серед львівських діячів, пов'язаних із Союзом, був також Генрик
Куронь (Henryk Kuroń), батько
Яцека Куроня.
Для нових членів організовували
"ідеологічні курси", під час яких дискутували на теми, які
стосувалися положень марксизму, політичної ситуації у Польщі, становища
українців у Польщі чи історії "Союзу незалежної соціалістичної
молоді". Крім цього, організація брала активну участь у приготуванні й
відзначенні свята 1 Травня.
Союз в університеті підтримував приязні
стосунки з лівою, народною і демократичною молоддю, натомість тримався осторонь
від усіх фракцій і партій націоналістичного спрямування. Організація виступала
проти всіх видів націоналізму (і польського, і українського, і єврейського).
Висловлюючись за свободу совісті, боролася із клерикалізмом у публічному житті.
Одна з діячок Союзу Марія Фідерер у діяльності осіб, пов'язаних із
"Національно-радикальним табором" (ONZ,
Obóz Narodowo-Radykalny), вбачала цинізм, наголошуючи на тому, що
католицизм польських націоналістів – поверховий.
Союз виступав проти всіх антисемітських
ексцесів у вищих навчальних закладах і гасел "лавкового гетто", які
висувала націоналістична молодь. Звертався до ректорів університетів із
проханням вжити всіх заходів, щоб повернути спокій. Просив покарати і звернути
увагу на винуватців інцидентів.
