Заснування Товариства українських наукових викладів імені Петра
Могили планувалося вже на
початок 1905 року як реакція на суперечки між науковцями в середині Наукового Товариства
імені Тараса Шевченка. Часто заснування спілки датують 1908 роком, однак установчі збори відбулись ще в грудні 1906 року. Cтатути Галицьке
намісництво формально прийняло 19 вересня 1906 року (Протокол засідань товариства, 171). Активна діяльність розпочалась із початком
1909 року, після того як голову Товариства Олександра Колессу обрали до
австрійського парламенту.
Метою спілки була популяризація науки серед
україномовної громади. Це мало бути досягнуто через проведення регулярних лекцій,
що мали бути загальнодоступними та легко зрозумілими. Не в останню чергу, вони повинні
були стати наглядними. Таким чином, більшу частину першого бюджету спілка використала
на придбання скіоптиконів (приладів для
проекції зображення) (Статут
Товариства, 3). Лекції не обмежувались тематично та часто були
пов'язані зі сферами професійних зацікавлень лекторів-добровольців.
Єдиною вимогою було прочитання лекцій українською мовою (Протокол засідань товариства, 171). Доповіді були різноманітними
і доволі добре відуваними. Виступи першої
серії у січні 1909 року відвідали від 165 до 300 відвідувачок та відвідувачів (Протокол засідань товариства, 171). Відтоді виклади відбувались
регулярно, найчастіше в недільний післяобідній час в приміщеннях більших товариств,
передусім "Сокіл" та "Руська бесіда" (Stifter,
2015, 293-316).
Зразком для подібних лекцій стали британські "university extension" (курси при університеті), які поширилася з кінця XIX столітті також у Габсбурзькій монархії. (Stifter, 2015, 293-316) Спершу організовувати лекції в селах Товариство не
планувало. Натомість серед аудиторії лекцій були розповсюджувачі, які в свою
чергу проводили власні лекції в читальнях "Просвіти". На початку
провідні учасники товариства мали намір видавати періодичні та нерегулярні
публікації, що однак не було втілено (Статут Товариства, 1912, 3).
Завдяки узгодженню з Просвітою дати її з’їзду на початку 1909 року,
Товариству Петра Могили вдалося залучити багато нових членів з цілої Галичини
та російської частини України. Оновлений статут 1912 року також прямо передбачав
створення філій та гуртків, які мав координувати головний офіс у Львові. Завдяки
цим старанням, навесні 1912 року вдалося провести регулярні читання у 19 містах
та населених пунктах (ЦДІАЛ 762/1/3:1). Спілка брала активну участь у Шевченківських святкуваннях 1914 року, цільово, запланувавши
читання в селах, присвячені поетові та його творчості і галицькому культу
Шевченка (ЦДІАЛ 762/1/6:1).
Під час Першої Світової війни, зустрічі та регулярні виклади
не відбувались. Голова товариства, як і багато інших членів, перебували у Відні,
де зосередилися на репрезентації інтересів українок та українців у парламенті, культурних та наукових інституціях
Габсбурзької імперії. Тільки в листопаді 1920 року відбулася повноцінна зустріч,
на якій Івана Раковецького обрали новим головою.
На початку 1920-их років спілка була задіяна у розбудові "Українського
університету у Львові" (ЦДІАЛ 310/1/6:3). Особлива увага приділялася освітній
складовій курсів, наголошувалося на важливості їх виховної функції, та рекомендувалося
не обмежуватись тільки лекціями, а сприяти активній участі в обговоренні, що
мало пробудити більший інтерес до науки (Протокол засідань товариства, 246). Не
в останню чергу це розглядалося як завдання національного значення. У період зустрічей
між 1924-1933 років активність спілки була низькою. Більш активну діяльність
змогли відновити лише з новообраним головою Іларіоном Свєнціцьким.
У 1939 році, під час великодніх свят, відбулася
конференція до святкування річниці Товариства. (Протокол засідань товариства, 309-314)
У тому ж році спілка була змушена припинити свою діяльність через окупацію міста
Радянським Союзом.
До 1939 року до об’єднання входило 69 учасників (Протокол засідань товариства, 326). Учасниками
спілки могли стати лише особи української національності (Статут Товариства, 1909, 4). Доповідачі не обов’язково
були члени спілки. Для лекцій їх запрошували з числа української інтелігенції (ЦДІАЛ
762/1/6:1). Більшість активів спілки спочатку надходили з приватних фондів
членів-засновників, передусім Олександра Колесси. Згодом товариство фінансувало
себе самостійно через зібрані кошти за проведені лекції. Однак ці надходження були
невеликими, особливо з огляду на те, що вартість квитка була свідомо низька, аби
не відштовхнути потенційних відвідувачок та відвідувачів (Протокол засідань
товариства, 169).
До Першої Світової війни більше
уваги приділяли науково-популярним лекціям з природничих наук. Їх проводили
пропорційно майже стільки ж, як і лекції з гуманітарних наук (переважно українознавство
та українська літетратура), і вони часто мали навіть набагато більший резонанс,
ніж останні. Заборона регулярних лекцій польським урядом наприкінці 1922 року як
реакція на "Український університет у Львові", також зачепила і Товариство
Петра Могили. Через те йому довелося зосередитись на поодиноких лекціях та інших
форматах, до прикладу: розмовні вечори з авторами (Герцюк,
2014, 367-377; Кріль, Лешкович, 2011, 444)/ Тематичні серії лекцій в міжвоєнний період найчастіше
відбувалися з нагоди річниць українських письменників. У 1936 році відбулася серія лекцій присвячена
темі "Українознавства", що позитивно сприйняла українська інтелігенція (Герцюк, 2014, 376).
У 1993 на зустрічі у Львові було
засновано організацію-наступницю з однойменною назвою (Протокол засідань
товариства, 319-322).
