Після того,
як політичний табір Пілсудського здійснив
"травневий замах", в Університеті
Яна Казимира почали створювати організації, що у своїй програмі просували гасла
на підтримку санації. Одна з таких організацій, яку створено в лютому 1930 року у
Варшаві, — "Легіон молодих".
Він мав готувати майбутніх державних діячів. Перші структури новоутвореної
організації виникли у Варшаві та Вільні
(Вільнюсі); потім товариство також розпочало свою діяльність у Львові, Любліні,
Кракові й Познані.
У Львові вже від листопада 1929 року діяв "Академічний союз польської державної ідеї". Його учасниками були
кілька молодих активістів, котрі вбачали свою мету у вихованні молоді на взірець того, як це
робив маршал Пілсудський. Ця невелика група 1930 року вирішила вступити до
"Легіону молодих" —
"Академічного
союзу праці для держави"
(як львівська округа). Діяльність організації, за задумом засновників, мала стати
противагою до "Всепольської молоді" ("Młodzież Wszechpolska"), але вже на другому з'їзді
організації у березні
1932 року в ній стали помітними ліві погляди, які наступними роками активно
розвивались. Їх підтримувала група, зосереджена навколо головного коменданта
Збіґнєва Запасєвіча (Zbigniew Zapasiewicz).
У 1934 році львівський "Легіон молодих"
розколовся: деякі
члени поповнили
ряди націоналістичного "Національно-радикального табору" ("Obóz Narodowo-Radykalny").
В ідейній
декларації "Легіон молодих" покликався на визвольні рухи доби після поділів Польщі;
назва організації мала відсилати до традиції Польських легіонів. Організація
виcловлювала абсолютну підтримку маршалові Пілсудському, якому приписувала всі
заслуги у відбудові незалежної польської держави. Для членів "Легіону
молодих" цінністю, навколо якої належало зосередити всю працю і зусилля,
була держава. Вони писали: "Народ без Держави — як ми відчули це в роки
неволі —
позбавлений живого пульсування крові, безформна й безвольна маса, яку шарпають
найрізноманітніші сили, у якій найшляхетніші політичні пориви, культурні чи
економічні наміри мусять зазнавати втрат і провадити до щораз то більшої пасивності та
маразму". Члени організації вважали, що тільки держава може забезпечити
громадянинові цілісний суспільний і культурний розвиток. Також вони були переконані, що гарантією незалежності держави та
народу є сильна армія. Часто повторювали, що "держава будується працею, а захищається
кров'ю". Вважали, що в Польщі повноправним громадянином може бути тільки
людина праці та солдат.
Були прихильниками свободи совісті й віровизнання, відстоюючи позицію, що будь-які релігійні союзи не
повинні брати участі в політичній діяльності. Виступали проти капіталізму й
комунізму. Були
рішучими противниками ендеції.
Підтримували порозуміння між національними меншинами та державою в дусі, який
презентував Тадеуш Голувко (Tadeusz Hołówko).
Згідно з концепцією засновників, "Легіон молодих"
мав передусім протидіяти
впливам ендеції на території вищих шкіл. Молодь, зосереджена у львівському
національному таборі, намагалася звернути увагу на зв'язок організації з
соціалістичними чи комуністичними рухами. У травні 1934 року активісти
розповсюджували пропагандистські листівки, які наголошували на тому, що над будинком, у якому був
розташований
"Легіон", на вулиці Пілсудського (тепер початок вул. Франка), з нагоди свята 1 Травня вивісили
червоний прапор. Націоналісти намагалися довести,
що "Легіон молодих" виступає проти Церкви. В Університеті Яна
Казимира доходило до конфліктів між членами обох організацій. 2 березня 1935
року члени "Всепольської молоді" в коридорі Університету напали на
члена "Легіону молодих" Антонія Баторського (Antoni Batorski) і
побили його. Не надто прихильно ставилися також до факту, що "Легіон"
підтримав закон Януша Єнджеєвича (Janusz
Jędrzejewicz) про
вищі школи (1933), який значною мірою обмежував університетську автономію.
Діяльність
"Легіону" та інших організацій, що підтримували політику санації,
схвалювали викладачі Університету Яна Казимира, які були на боці
"Безпартійного блоку співпраці з урядом" (просанаційна політична
організація, яку в
1927 році створив Валерій Славек (Walery Sławek), що тісно співпрацював із Юзефом Пілсудським). Серед
викладачів, які ставилися з симпатією до "Легіону молодих" в
Університеті Яна Казимира, були, наприклад, проф. Станіслав Закшевський (Stanisław Zakrzewski), проф. Константи Хилінський
(Konstanty Chyliński), проф. Зиґмунт Черни
(Zygmunt Czerny). Останній із перелічених
був куратором організації.
Одним із найвідоміших членів "Легіону молодих" в Університеті Яна Казимира
був студент Ян Козєлевський
(Jan Kozielewski, потім відомий як Ян Карський
(Jan Karski)).
Серед інших львівських керівників організації були Мар'ян Хіровський (Marian Chirowski), Еразм Костоловський (Erazm Kostołowski) і Мар'ян Бартонь (Marian Bartoń).
