Музей Єврейської громади

Задуми створення єврейського музею у Львові почали виникати ще з початку ХХ століття з ініціативи місцевого колекціонера Максиміліана Ґольдштайна (Maksymilian Goldstein), який висловлював таку ідею у 1910 році на засіданнях єврейської громади. Втім, його проєкт не отримав підтримки й інституційна історія музею пов'язана з міжвоєнним періодом. Натомість уже на початку 1920-х років значну колекцію Ґольдштайна публіка могла вільно відвідати у його помешканні на вулиці Новий Світ 15. Також єврейську колекцію мав Національний музей імені Короля Яна ІІІ зі входом на вулиці Бляхарській 10 (тепер вулиця Федоровича) і Промисловий музей (сучасна адреса проспект Свободи, 20). Передумовою створення окремого єврейського музею стало відкриття Кураторії опіки над єврейськими пам'ятками при єврейській релігійній громаді Львова (Kuratorjum Opieki nad Zabytkami Sztuki Żydowskiej przy Żydowskiej Gminie Wyznaniowej we Lwowie), яка виникла у 1925 році з ініціативи архітектора Юзефа Авіна (Józef Awin). До Кураторії входили рабин Леві Фройнд (Lewi Freund), колекціонер мистецтва Марек Райхенштайн (Marek Reichenstein) і Максиміліан Апенцеллер (Maksimilian Apenzeller). Очолив її тогочасний президент громади Маврицій Алерганд (Maurycy Alerhand). Завданнями Кураторії були інвентаризація єврейських культурних пам'яток, яка відбувалася через фотографування і замальовування, "раціональну" консервацію та просвітницьку діяльність для піднесення рівня усвідомлення цінності єврейської спадщини. 

До Кураторії входили й інші представники єврейської еліти Львова. Райця (депутат) і майбутній віцепрезидент Львова Віктор Хаєс (Wiktor Chajes) відповідав за контакти з товариством "Леополіс" — організацією, що займалася як і благодійністю, так і боротьбою з антисемітизмом. Контактами з управителями синагог займалися Абрагам Альтер (Abraham Alter) і Юзеф Коркес (Józef Korkes). Контактами з молоддю займалася директорка ремісничої школи для дівчат др. Цецилія Клафтен (Cecylia Klaften) і професор Абрагам Ерліх (Abraham Erlich). Нагляд над архітектурними пам'ятками і кладовищами здійснювали архітектори Леопольд Райс (Leopold Reiss), Зиґмунт Шпербер (Zygmunt Sperber), Артур Шталь (Artur Stahl) і Юзеф Фіш (Józef Fisch). Загалом до наглядової ради входило чотирнадцять осіб. Роботу інституції фінансувала в основному єврейська громада, а також находили субсидії від "Союзу гуманітарних організацій Бней Бріт у Польщі", львівського товариства "Бней-Бріт" і Єврейського громадянського союзу. Бюджет організацій складав 2500–3000 злотих в рік.

Мотивацією до творення такої інституції були побоювання щодо стану збережених єврейських пам'яток у Галичині. У свої текстах представники Кураторії скаржилися на неналежне користування і брак розуміння мистецької та історичної цінності предметів. Наприклад, через перебудови і ремонти синагог руйнувалися автентичні давні елементи архітектури, парохети (оздоблені тканини, які покривали арон Га-Кодеш) різали і зшивали заново, а срібло ремонтували бляхарі, а не спеціалісти. Ансамблі старих єврейських кладовищ з різьбленими надгробками руйнувалися через  появу на них нових стандартних мацев. Неєврейські організації, що займалися охороною пам'яток у Галичині, час від часу звертали увагу на єврейські об'єкти, втім вважали їх радше спільною спадщиною Речі Посполитої і не виокремлювали специфіки їх збереження.

Зберігся звіт 1928 року, з якого дізнаємося, що Кураторія інвентаризувала 292 предмети і два архітектурні об'єкти  у Львові  і в довколишніх містечках, зокрема Жовкви та Янова. Серед речей, які найчастіше зустрічалися, згадані корони і щити для Тори, Ацей Хаїм (дерева життя — дерев'яні жердини, до яких прикріплений пергамент Тори), яди (указки для читання Тори). На момент відкриття музею було виконано понад тисячу фотографій об'єктів.

Наступним кроком у діяльності Кураторії стало творення Товариства приятелів єврейського музею (Тоwarzystwo Przyjaciół Muzeum Żydowskiego) у 1931 році, яке очолив Марек Райхенштайн. Завданнями товариства були збір коштів на відкриття музею, збереження єврейської матеріальної спадщини, інформування громадськості. Планувалося відкриття бібліотеки. Марек Райхенштайн помер у 1932 році і його вдова, благодійниця Ада Райхенштайн (Ada Reichenstein) уже на похороні почала збирати кошти на відкриття музею.

В 1920-х і 1930-х роках Кураторія організувала декілька виставок єврейського мистецтва у Львові, щоб привернути увагу громадськості до ідеї збереження єврейської спадщини. Зокрема, вони звертали увагу на поганий стан речей у провінції і намагалися показати, як краса матеріальних об'єктів свідчила про впливовість єврейства в Речі Посполитій та його пов'язаності з Генуєю, Венецією чи Константинополем. Найвідомішою стала виставка у 1933 році, яка відбулася в Промисловому Музеї на вулиці Гетьманській (тепер проспект Свободи 20, будівля Національного музею ім. Андрея Шептицького). Ініціатором виставки став сам Промисловий музей, але практично її здійснили Кураторія, керівництво синагог Золотої Рози і Великої, синагог у Бродах і Тернополі, а також Товариство приятелів єврейського музею і приватні колекціонери, такі як Максиміліан Ґольдштайн, доктор Меґлер, Н. Сіґель. Окрім ритуальних предметів і ужиткового мистецтва, на виставці демонстрували і сучасніші твори мистецтва, такі як ілюстрації до Пасхальної Агади художника Артура Шика (Artur Szyk). Ця виставка показує, що ідею збереження єврейських артефактів підтримували і міські неєврейські інституції, а також що Львів ставав центральним місцем для піклування про єврейську спадщину Східної Галичини.

Музей відкрили у 1934 році під назвою Музей єврейської релігійної громади у Львові (Muzeum Żydowskiej Gminy Wyznaniowej we Lwowie). Він розташовувався на верхньому поверсі будівлі Єврейської релігійної громади на вулиці Бернштайна, 12 (сучасна Шолом-Алейхема) і складався з п'яти зал та коридору. Путівники по Львову включили музей у свій перелік і повідомляли, що він був відчиненим для відвідувачів щодня, з 10:00 до 14:00, безкоштовно. Це був єдиний з єврейських музеїв у Польщі, який мав такий легкий доступ — наприклад, єврейський музей Берсона у Варшаві, названий на честь історика мистецтва Матіаса Берсона (Mathias Bersohn, 1824–1908) у Варшаві був доступний лише за попередньою домовленістю.

Реалізація проєкту музею стала можливою завдяки діяльності і фінансовій підтримці віцепрезидента Львова Віктора Хаєса, який водночас був очільником єврейської громади. У своєму щоденнику він згадує відкриття музею, куди прийшло понад 400 відвідувачів. Промови виголошували сам Віктор Хаєс, Леві Фройнд, Юзеф Авін, польський історик та архівіст Александр Чоловський (Aleksander Czołowski). Урочистість відвідав президент Львова Вацлав Дрояновський (Wacław Drojanowski). Віктор Хаєс, який був прихильником асиміляції, вважав музей  справою передусім своїх рук і обурювався, що сіоністська газета "Chwila" у своїй розлогій статті про відкриття музею не згадала його жодним словом.

Творити колекцію допомагали Марек Райхенштайн, Леві Фройнд та Юзеф Авін. Кустошем музею став художник та історик Людвік Ліллє (Ludwik Lille). До Кураторії музею (Kuratorium Muzeum Gminy Wyznaniowej Żydowskiej) увійшли як і представники "Товариства приятелів єврейського музею", так і члени громади. Кураторія була поділена на декілька секцій, кожна з яких займалася іншою ділянкою роботи. Серед них були музейна, секція, яка опікувалася кладовищами і синагогами, секція, яка відповідала за юридичні питання, і секція, що займалася поширенням інформації. У 1938 році музей ухвалив статут.  Згідно зі статутом колекція музею складалася як з предметів релігійного культу, так і речей щоденного вжитку, які мали мистецьку цінність — загалом 809 артефактів. Частина з них була власністю єврейської громади, більшість — власністю "Товариства приятелів єврейського музею", а ще частина перебувала в користуванні і належала приватним колекціонерам. В музеї були представлені як предмети зі Львова, так і з інших міст.

Експозиція тематично ділилася на дві частини — предмети культу і предмети повсякденного вжитку. До предметів культу входило літургійне срібло, коробочки для бсамім (пахощів), колекція парохет. Предмети щоденного вжитку включали, зокрема, кераміку, виготовлену єврейськими робітниками у Любичі-Королівській, а також димки — вироби зі спеціальним друком на полотні, які виготовляли єврейські фарб'ярі, ремесло яких зникло з поширенням фабричних тканин. Іншим прикладом народного мистецтва були мізрахи — витинанки, які розміщували на східній стороні помешкання, або ж маски до свята Пурім, розфарбовані дітьми.

До колекції музею входила і була репрезентована в окремій іменній кімнаті колекція доктора Марека Райхенштайна, зокрема збір кетуб — ілюмінованих єврейських шлюбних контрактів з Італії, найдавніші з яких походили з 16 століття.

Музейна колекція поповнювалася за рахунок дарів чи депозитів від синагог, наприклад зі Стрия, Яворова, Жовкви, чи приватних осіб.  Музей організовував і тимчасові виставки, якою, наприклад, стала виставка присвячена святу Песах у квітні 1939 року. На ній виставили пасхальні Аґади — спеціальні збірки текстів, які читають при святі Песах. На виставці, зокрема, показали амстердамську з 1712 року, венеційську з 1629-го та трієстську з 1864-го, кераміку з Любичі-Королівської і Потелича, столове срібло і скло та єврейський одяг.

Наприкінці 1930-х років єврейський музей стикався з різними викликами. Серед них від'їзд кустоша Людвіка Ліллє до Парижа, що зумовило потребу пошуку нового працівника. Розміщення музею у приміщенні Єврейської громади було незручним, однак оренда нового будинку була надто дорогою. Фінансування музею залишалося нестабільним.

В 1940 році під час радянської окупації Музей ліквідували, а колекцію передали Промисловому музею. Ще перед ліквідацією тимчасовим керівником єврейського музею призначили Максиміліана Ґольдштайна і згодом включили його в науковий штат Промислового музею. Колекція пережила нацистську окупацію, але після завершення Другої Світової війни її розподілили між львівськими Музеєм етнографії (заснованим на основі Промислового музею), Музеєм історії релігії та атеїзму (тепер Музей історії релігії), Львівською картинною галереєю та Львівським історичним музеєм. Частина книжок з колекції потрапили до бібліотеки Стефаника.

В час незалежної України частини експонатів колекції музею на тимчасових виставках демонстрували Музей історії релігії, Музей етнографії, картинна галерея. Втім, досі не існує окремого єврейського музею у Львові, який би використовував довоєнні колекції. Натомість існує кімната-музей у приміщенні товариства Хесед-Ар'є. Протягом останніх років з'явилася ініціатива відновлення єврейського музею у Львові, яка передбачає, зокрема, опис і каталогізування єврейських пам'яток у музеях та галереях Львова.