Czasopismo techniczne ("Часопис технічний") 1877-1914
ID:
132
Це — друкований орган Товариства політехнічного, покликаний консолідувати та промувати новостворене технічне середовище Галичини, яке формувалося завдяки львівській Політехніці. Часопис виходив з 1877 року до початку Другої світової війни. Його першою назвою, до кінця 1882 року, була Dźwignia (Важіль).
Історія
Запровадження свободи преси та зібрань в Австрійській імперії у революційний 1848 рік мало моментальні незворотні наслідки для творення громадянського суспільства та громадської сфери. Вже навесні цього року у Львові з'явилася перша неурядова газета, а невдовзі до суто політичних додалися й інші літературні, наукові та спеціалізовані видання. Їхня різноманітність відображала появи нових міських середовищ, об'єднаних спільними ідеями, підходами та прагненнями. Вже у період 1867-1914 у Львові виходило 34 тільки наукових видань, тоді як загалом у Галичині їх число виросло до 74 (Myśliński, 1969, 482).
Видання можна порівняти таким чином з віденськими часописами Der Bautechniker, Civil-Techniker, однойменним краківським Czasopismo techniczne, варшавським Przegląd techniczny та іншим, які крім спеціалізованих наукових дискусій у межах певних дисциплін значну увагу присвячували соціальним питанням, творячи таким чином майданчик для консолідації свого середовища. Члени Товариства політехнічного, незалежно від місця проживання, отримували примірники безкоштовно (адже їхні грошові внески й використовувалися для фінансування часопису). Для техніків було важливо зберігати понад усе свою професійну ідентичність, не перетворюватися на політичну партію, не виражати підтримки окремим політичним силам.
Коли у 1872 році відбулася перша урочиста інавгурація ректора Львівської політехніки, яка попри відчутні реформи тоді все ще називалася Технічною академією, потреба такої інституції для Галичини ще не була назагал зрозумілою. Інженерів, або техніків, як їх тоді зазвичай називали, можна загалом охарактеризувати як ту суспільну групу людей, яка очолює процес індустріалізації маючи для цього спеціальні знання. Галичина на той час могла похвалитися, що на її території активно прокладалися залізничні сполучення. Однак вона залишалася насамперед краєм сільськогосподарським, таким що практично не мав ніякої індустрії. Тож значну частину своєї промови новозатверджений ректор, фізик Фелікс Стшелецький (Feliks Strzelecki), присвятив поясненню навіщо взагалі потрібні техніки, а також прийнятому рішенню спершу засновувати наукові/навчальні інституції, а тоді вже фабрики (Strzelecki, 1872).
Наукова спеціалізація як передумова появи часопису
Станом на 1877 рік, коли з'явилася Dźwignia, у Львові вже рік як виходив науковий часопис Kosmos. Його видавало польське Товариство природників імені Коперника, засноване у грудні 1874 року. Цей часопис був названий у честь однойменного видання, яке виходило у Берліні зусиллями Александра фон Гумбольдта (1769–1859). І львівський, і берлінський Kosmos-и мали на меті всебічно описувати природу, а Гумбольдт на той час став уособленням старого типу науковця — такого, який поєднував у собі найрізноманітніші знання, не розмежовані чіткими границями дисциплін. Натомість науковці нового часу стали спеціалістами вужчих галузей.
Львівський часопис публікував статті та доповіді з різних природничих дисциплін, а також новини зі світу науки. У ньому друкувалися й професори Львівської політехніки, які здобули наукові ступені (або й освіту взагалі) в університетах, такі як хімік Авґуст Фройнд (August Freund), інженер-механік Роман барон Ґостковський (Roman Gostkowski) чи мінералог Юліан Нєдзвєдський (Julian Niedzwiedzki) та інші.
Попри те, що Kosmos стосувався і техніків та був для них цікавим і необхідним виданням, для них важливою була власна окремішність від середовища суто науковців. Насамперед її пояснювали через аргумент про наукову спеціалізацію. Dźwignia наводила приклад що ніщо не перешкоджає медикам бути членами як різнобічного Товариства імені Коперника, так і спеціалізованого Лікарського товариства одночасно. Таким чином, на їхню думку, окремий часопис для техніки цілком мав право на існування (Dźwignia, 1877, Nr. 1, s. 2).
Соціальний, а не лише науковий характер часопису
Однак головне розрізнення між ними проходило по питаннях соціального характеру.
Техніка назагал не вважалася науковою діяльністю, а зараховувалася радше до експериментального заняття, яке нібито не означало присутності у ньому теоретичної, справді "інтелектуальної" праці. Техніки ж натомість прагнули довести протилежне, і разом з тим здобути прихильність влади, як місцевої, так і імперської. Вони вимагали впровадження професійних і наукових титулів в законодавстві і, відповідно, унормування екзаменів; можливість очолювати відділи у державній службі наряду з професійними правниками; та більше політичне представництво — визнання політехнічної освіти як вищої освіти означало, що її випускники на підставі "особистої кваліфікації" могли б голосувати і бути вибраними у межах першої курії. Це відбувалося на сторінках часопису, та проговорювалося на з’їздах техніків та виражалося в петиціях до регіональної та загальноімперської влади (див. П'ятий з'їзд польських техніків).
На Загальних зборах у січні 1879 року інженер Павел Ствєртня, один з головних "спікерів" Товариства у перші роки, коментував стабільність та успіх Dźwigni, що "допоки вона виходить, доти живемо і жити будемо", та що "бодай раз на місяць [вона] нагадує загалові, що польські техніки не залишаються у летарзі" (Dźwignia, 1879, Nr. 2, s. 10). Перша спроба окреслити історію часопису однак належала професору, інженер-механікові Тадеушові Фідлеру. Текст готувався з нагоди святкування 25-ліття Товариства політехнічного у 1902 році, а саме тоді він працював редактором часопису. У цій статті Фідлер підкреслив вже неочевидний для сучасної йому публіки факт — що у ранній період становище техніків утруднювалося банальною відсутністю у них літературних навичок, адже вони не могли їх набути у школі (реальні школи на противагу гімназій давали необхідну майбутнім технікам підготовку з математики та креслення, тоді як останні мали більш мовне, літературне спрямування, багато уваги приділялося вивченню класиків в оригіналі грекою та латиною). Але оскільки вони бажали здобути певного впливу у суспільстві, то "не лише циркуль, але й перо" було для них життєво необхідним. Таким чином, завдяки публікації часопису вони "навчилися писати, а потім і говорити" (Fiedler, 1902).
Видання можна порівняти таким чином з віденськими часописами Der Bautechniker, Civil-Techniker, однойменним краківським Czasopismo techniczne, варшавським Przegląd techniczny та іншим, які крім спеціалізованих наукових дискусій у межах певних дисциплін значну увагу присвячували соціальним питанням, творячи таким чином майданчик для консолідації свого середовища. Члени Товариства політехнічного, незалежно від місця проживання, отримували примірники безкоштовно (адже їхні грошові внески й використовувалися для фінансування часопису). Для техніків було важливо зберігати понад усе свою професійну ідентичність, не перетворюватися на політичну партію, не виражати підтримки окремим політичним силам.
Часто вони описували себе використовуючи категорії "класу", або "руху". Спершу однозначної прив'язки до етнічних, релігійних чи інших громад техніки так само не висловлювали, але це змінилося у 1913 році, коли Товариство політехнічне додало до своєї назви "Польське". Часопис увесь час свого існування виходив польською мовою. З його першого номера, і час від часу в опублікованих текстах виринали згадки про польську присвяту, які не виходили однак на перший план. Зрештою, більшість студентів та викладачів Політехніки до 1939 року складали саме етнічні поляки, а інституція, реформована під час автономізації Галичини, та переведена на польську мову викладання у 1871, стала магнітом для польськомовних абітурієнтів з різних регіонів, в тому числі з-поза Австро-Угорщини.
Характер публікацій та редкомітет
Значну частину часопису складали звіти з усіх засідань Товариства політехнічного (тижневі, засідання його керівництва, загальні річні збори). Іноді вони були короткими та містили лише назву наукової доповіді чи організаційних питань, які були основними на зустрічі, та перелік імен учасників дискусії, а іноді були доповнені коротким переказом обговореного та тез дискутантів. Тексти доповідей подекуди друкувалися у повному обсязі, або вибраними уривками. Техніки також готували статті про винаходи чи наукові відкриття та ділилися власними розробками, нерідко доповнюючи текст розрахунками, діаграмами та кресленнями. Також вони писали про досвіди зі своїх робочих чи наукових поїздок, наприклад на певні фабрики, виставки тощо, та дискутували про те, які технічні рішення могли б підійти для застосування у Львові, наприклад для каналізування Полтви, тощо.
Часопис друкував "персональні відомості", інформацію про конкурси, вакансії, що були пов'язані з технічною сферою. Певний час він містив огляд технічної літератури, в т.ч. часописів, підручників, книг, що виходили різними європейськими мовами. Цей розділ був коротким, проте коштовним — для його підготовки потрібно було передплачувати чимало видань, тож від нього відмовилися. Також публікувалися метеорологічні спостереження з обсерваторії Львівської політехніки. Реклама у часописі була здебільшого місцевих фабричних виробників та проєктантів.
Спершу часопис виходив раз у місяць, з 1888 — став двотижневиком (5 і 25 числа щомісяця). З 1912 року він почав виходити тричі на місяць (5, 15 та 25 числа), а один номер на квартал віддавався суто на архітектурну тематику. Теми статей відображали різноманітність спеціалізацій членів Товариства політехнічного, та залежали від редакційного комітету, склад якого змінювався, іноді й щороку. Наприклад, у 1877 році він складався з інженерів Кароля Зетті (Karol Setti) та Павла Ствєртні (Paweł Stwiertnia), архітектора Юліана Захарієвича (Julian Zachariewicz) та математика Владислава Зайончковського (Władysław Zajączkowski), а відповідальним редактором протягом чотирьох років був інженер Людвік Радванський (Ludwik Radwański). Після того редкомітет очолювали Кароль Скібінський (Skibiński), Максиміліян Тульє (Thullie), Пляцид Дзівінський (Dziwiński), Станіслав Сьвєжавський (Świeżawski), Віктор Синєвський (Syniewski), Станіслав Анчиц (Anczyc). Що показово, редактори, як і члени редкомітету були майже виключно професорами Політехніки, дослідниками та викладачами.
У період з 1883 по 1889 рік, змінивши назву на Czasopismo techniczne, часопис виходив спільними зусиллями львівського Товариства політехнічного і краківського Товариства технічного. У львівському переважали інженери, а в краківському було чимало архітекторів, що збільшило в цей період публікацій на архітектурну, мистецьку тематику. Через непорозуміння, вони припинили співпрацю з 1 січня 1890 року.
Спеціалізація часопису обговорювалася на ІІІ З'їзді польських техніків, що відбувався у Львові в 1894 році у межах Загальної крайової виставки. Зокрема, озвучувалася ідея, аби львівський часопис зосередився на інженерії, архітектурну тематику взяв на себе краківський часопис, а питання промисловості, машинобудування та хімії — варшавський Przegląd techniczny. Ідею не втілили, адже кожному членові трьох товариств забезпечити щоразу по безкоштовному примірнику всіх трьох видань було б надто коштовно.
Початково, видання часопису було цілком волонтерською справою. У 1879 році було прийнято оплачувати роботу редактора (25 ринських у місяць), а в 1881 — платити авторські гонорари за статті (залежно від об'єму), обидві суми дещо підвищили у 1895 році. Основним джерелом фінансування були внески членів Товариства, згодом видання підтримувалося крайовими субвенціями. Редакція часопису спершу розміщувалася в окремо винайнятих приміщеннях від Товариства політехнічного, на вулиці Ягеллонській, 24 (сучасна Гнатюка), у 1878 — на Красіцьких, 8 (сучасна Огієнка). Після цього, разом з Товариством розміщувалася у 1879-1884 на Валовій, 4, а в 1885-1889 — на вулиці Лінде, 9 (сучасна Ференца Ліста), у 1889-1898 — на площі Ринок, 30, а відтоді і до побудови Товариством власного будинку на теперішній вулиці Дудаєва, 9 — на вулиці Хоронщизна, 17 (сучасна Чайковського). Друкувався часопис спершу у друкарні Піллера, а згодом — у Першій союзній друкарні (I drukarnia Związkowa) на вулиці Лінде, 4 (Ференца Ліста).
Під час російської окупації Галичини у 1914-1915 робота над часописом тривала, проте ці номери вийшли пізніше в 1915 році, а публікації продовжувалися в час війни меншим обсягом і частотою. Після Першої світової війни часопис продовжував видаватися у Львові до 1939 року. Від 1946 року часопис під тією ж назвою виходить на базі Краківської політехніки (заснованої у 1945), від 2013 року — англійською мовою.
Пов'язані історії
Пов'язані місця
Опис
Вул. Дудаєва, 9 – колишній будинок Політехнічного товариства
Власний будинок Товариства політехнічного, де також містилася редакція часопису.
Детальніше про місце
Опис
Вул. Акад. Гнатюка, 24 – житловий будинок
Тут розміщувалася перша редакція часопису Dźwignia у 1877 році.
Опис
Вул. Огієнка, 8 – житловий будинок
Тут розміщувалася редакція часопису Dźwignia у 1878 році.
Опис
Вул. Ліста, 9 – житловий будинок
Опис
Вул. Чайковського, 17 – колишній "Нафтовий будинок"
Персоналії
Станіслав Анчиц (Stanisław Anczyc, 1868–1927) — інженер, професор, ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Александр фон Гумбольдт (Alexander von Humboldt, 1769–1859) — німецький вчений, універсальна людина
Роман барон Ґостковський (Roman Gostkowski, 1837–1912) — інженер-механік, викладач залізничної справи у Львівській політехніці, багаторічний керівник Товариства політехнічного
Пляцид Дзівінський (Placyd Dziwiński, 1851–1936) — математик, професор,
ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Владислав Зайончковський (Władysław Zajączkowski, 1837–1898) — математик, професор Політехніки, автор першої історії інституції
Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz, 1837–1898) — архітектор, професор та ректор Політехніки
Кароль Зетті (Karol Setti di Forli, 1824–1913) — інженер та будівничий у технічному департаменті намісництва у Львові, член редкомітету Часопису, один з керівників будівництва головного корпусу Львівської політехніки
Юліан Нєдзвєдський (Julian Niedzwiedzki, 1845–1918) — мінералог, професор Львівської політехніки, ректор
Людвік Радванський (Ludwik Radwański, 1846–1901) — інженер, один з редакторів часопису
Станіслав Сьвєжавський (Stanisław Świeżawski) — один з редакторів часопису
Віктор Синєвський (Wiktor Syniewski, 1865–1927) — інженер, професор,
ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Кароль Скібінський (Karol Skibiński, 1849–1922) — інженер, професор, ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Павел Ствєртня (Paweł Stwiertnia, 1854–1923) — інженер
Фелікс Стшелецький (Feliks Strzelecki, 1823–1883) — фізик, керівник Технічного товариства у 1860-х роках, професор, перший обраний ректор Львівської політехніки
Максиміліян Тульє (Maksymilian Thullie, 1853–1939) — інженер, професор, ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Тадеуш Фідлер (Tadeusz Fiedler, 1858–1933) — інженер-механік, професор Львівської політехніки, ректор, редактор Czasopismo techniczne у 1901-1902 роках
Авґуст Фройнд (August Freund, 1835–1892) — хімік, професор Львівської політехніки, ректор
Александр фон Гумбольдт (Alexander von Humboldt, 1769–1859) — німецький вчений, універсальна людина
Роман барон Ґостковський (Roman Gostkowski, 1837–1912) — інженер-механік, викладач залізничної справи у Львівській політехніці, багаторічний керівник Товариства політехнічного
Пляцид Дзівінський (Placyd Dziwiński, 1851–1936) — математик, професор,
ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Владислав Зайончковський (Władysław Zajączkowski, 1837–1898) — математик, професор Політехніки, автор першої історії інституції
Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz, 1837–1898) — архітектор, професор та ректор Політехніки
Кароль Зетті (Karol Setti di Forli, 1824–1913) — інженер та будівничий у технічному департаменті намісництва у Львові, член редкомітету Часопису, один з керівників будівництва головного корпусу Львівської політехніки
Юліан Нєдзвєдський (Julian Niedzwiedzki, 1845–1918) — мінералог, професор Львівської політехніки, ректор
Людвік Радванський (Ludwik Radwański, 1846–1901) — інженер, один з редакторів часопису
Станіслав Сьвєжавський (Stanisław Świeżawski) — один з редакторів часопису
Віктор Синєвський (Wiktor Syniewski, 1865–1927) — інженер, професор,
ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Кароль Скібінський (Karol Skibiński, 1849–1922) — інженер, професор, ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Павел Ствєртня (Paweł Stwiertnia, 1854–1923) — інженер
Фелікс Стшелецький (Feliks Strzelecki, 1823–1883) — фізик, керівник Технічного товариства у 1860-х роках, професор, перший обраний ректор Львівської політехніки
Максиміліян Тульє (Maksymilian Thullie, 1853–1939) — інженер, професор, ректор Львівської політехніки, один з редакторів часопису
Тадеуш Фідлер (Tadeusz Fiedler, 1858–1933) — інженер-механік, професор Львівської політехніки, ректор, редактор Czasopismo techniczne у 1901-1902 роках
Авґуст Фройнд (August Freund, 1835–1892) — хімік, професор Львівської політехніки, ректор
Організації
Джерела
- Czasopismo techniczne, 1883–1918
- "Sprawozdania z walnego zgromadzenia. Paweł Stwiertnia 'Przemysł i praca narod wzbogaca'", Dźwignia, 1877, Nr. 1, 1-2
- Dźwignia, 1877–1882
- Kosmos, 1876
- Tadeusz Fiedler, "Czasopisma", Towarzystwo Politechniczne. Pamiętnik jubileuszowy, ed. Edmund Grzębski, (Lwów, 1902), 54-61
- Jerzy Myśliński, "Czasopiśmiennictwo naukowe w Galicji w dobie autonomicznej: uwagi wstępne", Rocznik Historii Czasopiśmiennictwa Polskiego, 8/4, 1969, 477-500
- Józef Piłatowicz, "Ruch stowarzyszeniowy techników polskich do 1918 r.", Kwartalnik Historii Nauki i Techniki 47/3, 2002, s. 17-42
- Feliks Strzelecki, Mowy na uroczystą inauguracyę wybranego na rok akademicki 1872/3 Rektora c.k. Akademii Technicznej, Dra Feliksa Strzeleckiego, profesora Fizyki, dnia 3. Grudnia 1872, (Lwów, 1872), 9
- Grażyna Wrona, "Lwowskie czasopisma naukowe w latach 1918-1939", 1999
- Ігор Сьомочкін, "Питання архітектури у львівському часописі "Czasopismo Techniczne" (1877–1939 рр.)", Вісник інституту "Укрзахідпроектреставрація", 1996, №5, с. 83–91.
Авторка опису — Ольга Заречнюк, 2020