У об'єднаннях студентів австрійська влада насамперед вбачала загрозу державному порядку. Ще у 1830-х роках поліція постійно слідкувала за студентами університету у Львові, викривала та арештовувала учасників несанкціонованих зібрань. Студенти часто пов'язували себе із демократичним рухом (у часи ще абсолютистської Австрійської імперії) протиставляли себе з одного боку урядовій бюрократії, а з іншого — народу (ludu), асоціювали себе із міщанами та ремісниками. У 1848 році студенти Університету Франца І і Технічної академії у Львові були активними революціонерами під час Весни народів — взяли до рук зброю та утворили т. зв. Академічний легіон. Армія придушила повстання, здійснила артилерійський обстріл міста і саме будівлі Університету та Академії були знищені у першу чергу. Деякі студенти брали участь у боях не лише у Львові — за участь в Угорській революції частина з них були ув'язнені або й засуджені на смерть.
У 1861 році, коли декілька студентів після занять неформально зібралися в одній із рисункових зал Академії, директор Александр Райзінґер (Alexander Reisinger) зупинив їх, аби цього не зробила замість нього поліція. Навіть через ще 30 років, у 1890-х, коли ситуація значно пом'якшилася, про кожен студентський збір, навіть такий що проводиться у будинку Вищої технічної школи з відома і погодження ректора, студенти мали завчасно повідомляти поліцію що, на їхню думку, було порушенням їхніх прав як громадян і як представників академічної спільноти. Проте слід зазначити, що такі правила діяли для усіх товариств та громадських організацій в Австро-Угорщині, більше того, жодні збори не могли бути проведені без представника поліції, тож студенти були рівними із іншими громадянами та не отримували особливого ставлення.
Перші студентські спроби об'єднуватися офіційно полягали у взаємодопомозі та підтримці незаможних колег. Товариство, пишучи свою історію у 1897, включило у свою передісторію неформальне "Товариство костогризів" у 1840-х роках, завдяки якому кілька студентів могли харчуватися з допомоги своїх колег. Загалом, ця історія всіляко підкреслює незаможне становище більшості студентів що завжди потребували підзаробітку, чи те, що перші зібрання проводилися у кімнатці "малій, низькій, що майже ніколи не обігрівалася і зле освітлювалася, що була помешканням кількох незаможних колег" (Sprawozdanie, 1897, 23). Діяльність виключно гуманітарного характеру, і дозволив намісник Галичини, генерал Александр фон Менсдорф-Пуайї (Alexander von Mensdorf-Pouilly) у 1862 році, знаний з участі у Австро-Італійській війні та у придушенні Угорської революції у 1848-1849 роках. Таким чином утворилося Товариство Братньої допомоги слухачів Технічної академії. Їхній перший статут був затверджений Міністерством віросповідань і освіти, а потім намісництвом у Львові — наприкінці 1866 року.
Формально членом міг бути кожен студент без огляду на етнічне чи релігійне походження, його керівництво здійснював комітет із семи представників різних курсів та керівника, які вибиралися членами, а також призначалися куратори із числа професорів Академії. Товариство займалося дешевою студентською їдальнею та надавали позички потребуючим студентам, збирали бібліотеку технічної літератури, видавали підручники за лекціями своїх професорів (законспектовані від руки і відлітографовані). У ньому утворювалися гуртки — наукове, літературне та ін. де проводилися доповіді та дискусії. Також займалися дозвіллям, зокрема проведенням балів, що було джерелом доходу для решти діяльності. Ці бали, як свідчить преса, користувалися популярністю, проводилися здебільшого у Міському казино на вулиці Академічній.
Існувало Товариство за рахунок членських внесків, але шукало усіх можливостей щодо додаткового фінансування: зверталося до влади з проханнями про субвенції, влаштовували аматорські театральні постановки та концерти, а також бали. У 1895 році Братня допомога відкрила перший у Львові гуртожиток — "Дім техніків", у якому за невисоку плату могли поселитися охочі члени Товариства.
Окрім цього, Братня допомога відстоювала потреби студентів перед владою — керівництвом Школи, Міністерством освіти. Їхні делегати брали участь у з'їздах слухачів австрійських політехнік, результатами яких було вироблення петицій та особисті авдієнції у міністрів щоб узаконити спільні вимоги усього австрійського технічного студентства, такі як питання екзаменів, титулів випускників та тих речей, що впливали на майбутнє працевлаштування. Ці питання були переважно спільними і для студентів, і випускників, і професорів вищої технічної освіти — сфери що у той час лише здобувала суспільне визнання у порівнянні із статусною гуманітарною освітою університетів, що яскраво помітно по публікаціях Dźwignia i Czasopismo techniczne, друкованому органу галицьких техніків. Натомість, історик Казімєж Редзінські наголошує на співпраці студентів із радикальними та соціалістичними колами як головній причині відстоювання своїх прав, що зокрема проявилося на студентському віче 1889 року (Rędziński, 2014, 442).
Головною вимогою студентів увесь період з 1844 по 1918 рік було зрівняння статусу вищих технічних шкіл із університетами. Це включало реорганізацію екзаменів аби випускники отримували ступінь доктора технічних наук, а з ним — і відповідні політичні та суспільні права і привілеї. Окрім цього — зміну системи оцінювання до триступеневої (відмінно, добре, погано) як в університеті на відміну від п'ятиступеневої як у політехніці, адже це створювало непорозуміння при працевлаштуванні. Окрім цього йшлося про впровадження гуманітарних та соціальних наук які не вивчались (наприклад соціології, що тоді недавно з'явилася), зрівняння наукових програм у різних школах Австрійської імперії щоб полегшити переведення із закладу до закладу. Студенти прагнули лібералізації, визнання своїх громадянських свобод та зменшення контролю поліції; спрощення ускладненого процесу отримання знижки на навчання чи звільнення від оплати, та вимагали аби держава фінансувала обов'язкові навчальні поїздки, зокрема аби проїзд на залізниці у час цих мандрівок був безкоштовний.
Тим не менше, у Товаристві з 1880-х років все більше прослідковується заангажування у політику. Як свідчать його ж члени, період 1850-1860-х років, після революційних 1840-х були часами "тихої праці". У 1872 році студенти без застережень провели звичний бал, тоді як місцеві польські консервативні кола сприйняли це неприпустимим з огляду на "національну жалобу" — століття Першого Розділу Речі Посполитої, відтак планували напад. Оскільки інформація дійшла до поліції, лідерів — серед них Кароля Ґромана та Яна Добжанського — редакторів Dziennik Lwowski та Dziennik Narodowy заарештували. Натомість у 1880-х, після того як Вища технічна школа отримала дозвіл приймати вступників-іноземців, у 1881 році прийнятий новий розширений статут Товариства, а до Львова переїхала значна кількість поляків із Конгресової Польщі, в тому числі студентів, які привезли з собою "цілу купу понять і переконань, що приводили у задивування галицьку молодь, що закопувалася у науках що стосувалися суто свого фаху". Відтак у галичан які "поняття не мали про те що написав [Герберт] Спенсер, [Огюст] Конт, [Карл] Маркс, [Фердинанд] Ласаль та ін." з'являлися нові зацікавлення, що в першу чергу проявилися у реформі бібліотечних збірок Братньої допомоги. Протягом 1880-х студенти роблять доповіді на тему позитивізму, дарвінізму, емансипації жінок, економіки, все більше помітний ухил до соціал-демократичної політики зрештою призводив напруження з іншою групою студентів налаштованих консервативно, у релігійному дусі. Зрештою, у 1906 році відділилося Towarzystwo wzajemnej pomocy słuchaczów Szkoły Politechnicznej, неформально "Wzajemniak", члени якого мали радше національно-демократичні уподобання.
Усередині Товариства утворювалися різноманітні гуртки, одним з найпомітніших — Kółko zachęty naukowej, у межах якої власне проводилися доповіді та дискусії. 1898 утворилася окреме Товариство студентів-українців "Основа", а 1908 — Товариство взаємної допомоги студентів-євреїв.
Спершу Товариство проводило свої зустрічі у орендованих квартирах своїх членів, аж поки не завершилося будівництво власного будинку Політехніки — у 1877 році, у якому вони отримали кімнату на третьому поверсі.
Загалом, протягом періоду до Першої світової війни, діяльність Товариства була важливою і значимою для студентів, до нього входили більше половини усіх студентів, в т.ч. різних етнічних груп, політичних уподобань та ін., проте на початку ХХ століття помітна все більше конфліктів та напружень, як поміж студентами, так і з професорами-керівництвом навчального закладу, та владою, зокрема галицькими намісниками.
