Вул. Вірменська, 13 – колишня кам'яниця Муратовичів

ID: 2335

Чотириповерховий житловий будинок, відомий також як палац Мірів, з’явився внаслідок перебудови наприкінці XVIII ст. двох давніших кам'яниць арх. Петром Полейовським та П'єром Дені Ґібо. Це пам'ятка архітектури національного значення (ох.№319), що у своєму вирішенні поєднує риси класицизму та рококо. Сьогодні це житловий будинок, на партері кілька приміщень займає кафе-бар “Кілікія”.

Історія

У 2000 р. у подвір’ї між будинками 11 та 13 (т.зв. подвір’я “Під хрестом”) було проведено археологічні розкопки. Під час розкопок було виявлено частину дерев’яної оборонної споруди княжого періоду, а також культурні шари XIII–XIV і XIV–XV ст. Ця знахідка вкотре підтверджує припущення про існування поселення на місці Львова до 1256 р.

У XIV–XVII ст. на місці кам'яниці стояли два будинки, в одному з яких мешкав Говганес Карматанянц (Іван Муратович) – перший вірменський друкар у Львові. У списках платників податків 1631-го, 1662-го та 1767 рр. будинок позначений як кам’яниця Муратовичівська. У ІІ пол. XVIII ст. обидві кам’яниці занепали. У 1773 р. їх викупив арх. Петро Полейовський, а у 1778 р. власником будинку став граф Йозеф Міро (Miro). У 1781–1783 рр. на його замовлення кам'яницю перебудували за проектом П'єра Дені Ґібо (Guibaut). Саме ця реконструкція визначила переважно сучасний вигляд будівлі. З 1857 р. у кам'яниці була розміщена фінансова прокуратура, у 1929–1933 рр. – товариство “Релігійна бібліотека”, а у 1933–1945 рр. – Архідієцезіальна спілка вірмен.

Будинок є пам’яткою архітектури і містобудування національного значення (Постанова №970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року), ох.№319.

Сьогодні будинок житловий, перебуває у міській комунальній власності. Кілька приміщень на партері займає кафе-бар “Кілікія”, у 2000–2001 рр. для цього були реконструйовані два помешкання. На 2-му поверсі будинку – гостел “Базікало”.

Архітектура

Будинок розташований в зоні історичного середмістя, у рядовій забудові вулиці. На півночі з’єднаний з офіциною (флігелем) кам’яниці №16 на вул. Лесі Українки. Спочатку ці будинки, розташовані на одній парцелі, були єдиним цілим, однак із XVII–XVIII ст. розвивалися окремо.

Пам’ятка практично не зберігає своєї першооснови – будинку XVII ст. і його попередників. Стилістика, в якій сполучаються риси класицизму в об’ємно-просторовій структурі та рококо в оздобленні, дозволяє датувати пам’ятку кін. XVIII ст. Це також підтверджують письмові джерела.

Будинок палацового типу, цегляний, отинькований, у плані прямокутної форми, з прилеглою з півночі офіциною, чотириповерховий, з підвалами. Проїзд веде через арку входу, до камерного подвір’я. Простора сходова клітка влаштована у західному крилі будинку. Внутрішнє розпланування секційне, в офіцині галерейне.

У композиції головного фасаду властива для класицизму симетрія розподілу площин поєднана з декоративними елементами рококо. Фасад членують по вертикалі сім осей вікон. Центральну частину виділяє триосьовий профільований виступ, акцентований широким балконом із ажурною решіткою та фігурами путті на подіумах. Плиту балкону підтримують кам’яні консолі, вікна та двері завершені сегментами з рельєфними вставками. Решта вікон 2-3 поверхів – в обрамуваннях із лучковими сандриками, партерові вікна з замками у вигляді консолей. Рокайльні елементи прикрашають типовий для кін. XVIII ст. зрізаний кут будинку з південного заходу. Фасад завершений карнизом широкого виносу. Вздовж тильного фасаду і офіцини тягнуться галереї.

Внутрішній простір розкриває широка брама, яку перекриває склепіння з розпалубками. Долівка вистелена керамічною плиткою фірми “Zuliani” з датою “1909”. У західній частині – приміщення, пристосовані під кафе. Загалом будинок зберігає характерні риси архітектури Львова кін. XVIII ст.

Персоналії

Говганес Карматанянц (Іван Муратович, Іван (Ян) Керемович, Іван (Ян) Карматенц) (бл. 1590–1624) – вірменський друкар, власник будинку.
Йосиф Міро (Józef Miro) – статський радник, граф, власник будинку.
Матвій Полейовський – львівський скульптор.
Петро Полейовський (1734–1776) – львівський архітектор.
П'єр Дені Ґібо (Pièrre Denis Guibaut) (1740–1830) – львівський архітектор.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/1191.
2. Науково-технічний архів ДП Ін-ту “Укрзахідпроектреставрація”, №Л-361-7.
3. Науково-технічний архів ДП Ін-ту “Укрзахідпроектреставрація”, №Л-361-1.
4. Володимир Вуйцик, Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської, “Вісник інституту “Укрзахідпроектреставрація”, 2004, №14, 156.
5. Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Соціально-правові взаємини) (Львів: Піраміда, 2003), Карта 1.
6. Наталія Космолінська, У Львові зруйновано ще одну пам’ятку архітектури, “Поступ”, 2000, №170 (614).
7. Памятники градостроительства и архитектуры УССР, Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985), 18.
8. Роман Липка, Ансамбль вулиці Вірменської (Львів: Каменяр, 1983), 42-43.
9. Т. Трегубова, Реконструкція розпланування середньовічного Львова за письмовими джерелами, “Архітектурна спадщина України”, 1996, №3, Ч. 2, 27. [Автор посилається на джерела: ЦДІАЛ 52/1/777, ЦДІАЛ 52/1/783, ЦДІАЛ 52/1/812].
10. Ярослав Дашкевич, Вірменське друкарство у Львові 1616–1618 рр., “Галицька брама”, 1996, №21-22.

Автор опису — Ігор Сьомочкін
Редакторка — Ольга Заречнюк
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення