Вул. Лесі Українки, 14 – житловий будинок

ID: 2342

Чотириповерховий мурований житловий будинок, споруджений наприкінці XVIІ ст. – елемент забудови колишнього вірменського кварталу. Будинок є частиною давньої Резиденції вірменських вікаріїв, у ньому до 1940 р. існував вірменський побожний банк “Mons Pius”. Сьогодні це пам'ятка архітектури і містобудування національного значення (ох.№1289). У партерових приміщеннях влаштовано ресторан із музейною експозицією, присвяченою львівським вірменам та ресторанній справі.

Історія

Вперше про забудову даної дільниці дізнаємося зі схеми вірменського кварталу Львова у записах Мартина Ґруневеґа (Gruneweg), зроблених наприкінці XVI – на поч. XVII ст. На місці основної споруди суч. будинку №14 позначені: на півночі – дерев’яний будинок старої вдови, на півдні – “будинок пана Ганкена”. До останнього з заходу прилягав мурований будинок із “добудовою пана Богдана” нагорі. На його місці пізніше й постав банк “Mons Pius”. Правдоподібно, для будинку банку були використані мури й пивниці старої будівлі.

У популярних інтернет-виданнях зустрічається інформація про те, що на поч. XVII ст. серед цієї забудови була розташована перша вірменська друкарня Говганеса Карматанянца (Івана Муратовича) та школа для хлопців. З історичних джерел відомо, що Іванові Муратовичу вдалося відстояти від кредиторів свою кам’яницю на вул. Вірменській і в 1615 р. приступити до обладнання вірменської друкарні. Однак, про її місцезнаходження інформація відсутня.

Після прийняття львівськими вірменами Унії (1630) священик Вартан Гунанян (Hunanian), ставши вірмено-католицьким єпископом-коад’ютором (1675), домігся від магістрату виділення церкві ділянок на північ від собору. Відтак території, що тепер співпадають із забудовою під №№ 10, 12, 14 на вул. Лесі Українки, опинились у власності вірменського духівництва. Наприкінці XVII ст. ці ділянки забудували мурованими спорудами. У ліктьовому податку 1767 р. забудова під №131 (співпадає з будинками №№ 12, 14) значиться як Резиденція вірменських вікаріїв.

У 1666 р. при братстві св. Григорія Просвітителя і Патріарха Вірменії (засноване 1640 р.) при безпосередній участі архієп. Миколи Торосовича (Torosowicz) був організований заставний банк. 1675 р. виник наступний банк при Товаристві львівської вірменської молоді Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. У XVIII ст. виникли “побожні” банки при двох інших вірменських братствах (конфратернах) – при Чудотворній Іконі Матері Божої Язловецької (1710), при образі св. Трійці (1728). Місцезнаходження цих банків точно не встановлене. Є підстави припускати, що банківські “офіси” у ІІ пол. XVII – XVIII ст. містилися в будівлях на ділянках, що співпадають тепер із будинками №№ 12, 14.

У 1780-х рр. 4 вірменські церковні банки прагнули об’єднатися. Нова австрійська адміністрація дала на це згоду. 1781 р. в офіційному донесенні вказано, що “для переховування грошей та застав на подвір’ї біля костелу вже стоїть новий будинок”. Отже, західне крило будинку №14 (на деяких планах воно позначене як південне крило будинку №12) отримало сучасного вигляду на поч. 1780-х рр.

28 грудня 1788 року побожний банк “Mons Pius” офіційно відкрили при Вірменському катедральному соборі. 17 січня 1792 року прийнято статут банку.

На плані Львова 1844 р. цей будинок позначений як ломбард. Натомість південне крило (тильна кам’яниця) будинку №14 на плані позначена окремо, хоча наявність давнього білокам’яного порталу у прорізі між великим оперативним залом банку і партеровими приміщеннями будинку №14 свідчать, що інтер’єри обох будівель були пов’язані між собою від самого початку (принаймні від 1781 р.).

У ІІ пол. ХІХ ст. банк значиться під адресою вул. Скарбківська, 12, з припискою, що “будинок належить до конвенту вірмен, в ньому міститься заставний банк” (1866). Разом із будинком №12 банк має спільне подвір’я, мур якого перебудували 1884 р. Як одне ціле з будинком №12, серед споруд, приналежних Вірмено-католицькій церкві, ділянка позначена і на плані вірменського кварталу 1932 р. Натомість будинок під №14 показаний за її межами.

1940 р. вірменський побожний банк “Mons Pius” припинив своє існування. У повоєнний період у банківському будинку влаштували художні реставраційні майстерні (Львівська філія Науково-реставраційного центру). Наприкінці 2000-х рр. перші поверхи обох будинків (тильного від вул. Лесі Українки, 14 та споруду колишнього банку “Mons Pius”) викупив підприємець Вардкес Арзуманян. У 2010 р. за проектом художника-дизайнера Володимира Костирка партерові приміщення прилаштували під ресторан із музейною експозицією, присвяченою львівським вірменам та ресторанній справі. На подвір’ї розбили майданчик літнього кафе.

Серед відтворених експонатів увагу привертає відреставрований 2010 р. вітраж (реставр. В. Симонян), виконаний 1927 р. за проектом Яна-Генрика Розена (Rosen) для Вірменського собору. На одній зі сцен вітражу представлено прийняття в заставу коштовностей на видача грошового кредиту в банку “Mons Pius”.

Архітектура

Будинок за суч. адресою вул. Лесі Українки, 14 є частиною колишнього вірменського кварталу Львова. Розташований на північному сході від будівлі кафедрального собору. Є одним із трьох будинків (№№ 10, 12, 14), що виходять фасадами на вул. Лесі Українки, Вірменський провулок. Всі ці будівлі у XVII–XVIII ст. належали вірменській католицькій громаді.

Будинок цегляний, з використанням білокам’яного мурування, чотириповерховий, з підвалами, видовжений з півночі на південь. Посередині – мініатюрне подвір’я-колодязь.

Будинок є рядовим у житловій забудові. Зберігає ренесансну структуру і складається з двох кам’яниць: головної і тильної. Головна має чільний фасад з боку вул. Лесі Українки, майже впритул до якого було розташоване північне прясло Високого муру. Тильна виходить фасадом у подвір’я, що межує з Вірменським провулком. Назва “тильна” умовна, оскільки до її південного фасаду ведуть провулки від вул. Вірменської – головної артерії Вірменського кварталу. Зараз на партері “тильної кам'яниці” розміщені зали ресторану “Mons Pius”.

З вул. Лесі Українки до приміщень будинку веде широкий арковий білокам’яний портал входу. Збереглися півциркульні з розпалубками склепіння проїзду. Поруч – двокамерне приміщення, перекрите бочковим склепінням. Вхід до сходової клітки на верхні поверхи веде з подвір’я від Вірменського провулку, що за будинком №12. Ця сходова клітка влаштована наприкінці ХІХ ст. Фасад від вул. Лесі Українки тинькований, без архітектурного декору. Вікна 1-2 поверхів у кам’яному обмуруванні, на 3-4 поверхах – в цегляному обрамуванні, що свідчить про пізнішу добудову верхніх ярусів. По центрі 2-го поверху – глуха ніша з арковим завершенням. Фасад завершений профільованим карнизом.

Від провулка між будинками №7 та №9 на вул. Вірменській до арки з написом “Mons Pius” веде вузький мощений прохід. Арка розкриває вхід до подвір’я перед будинком, влаштованого на місці колишнього цвинтаря. Подвір’я обнесене муром, прорізаним півциркульними арками з пілонами. Зараз воно служить літнім майданчиком кафе. Другий вхід на подвір’я – через арку з боку Вірменського провулку. Південний фасад будинку скромний – чотириосьовий, з горизонтальним членуванням тягами та широкими віконними обрамуваннями. Праворуч – оформлений білокам’яними плитами вхід до підвалів. Ліворуч на підвищенні – вхід до залів закладу, об’єднаних ренесансними порталами та перекритих півциркульними з розпалубками склепіннями. У західній частині кафе розміщений найбільший зал, до якого веде білокам’яний портал входу. Цей зал – в минулому головний у банку – займає партер 3-го, західного об’єму комплексу.

Західний об’єм, зведений на місці попереднього будинку у XVIII ст., містить у своєму муруванні фрагменти давнішої забудови. Серед них – надгробна стела знизу південного торця будинку, віконні обрамування на партері. Будинок прямокутний у плані, різноповерховий. Об’єм від заходу має 2 поверхи і сутерени (приміщення цокольного поверху). Об’єм зі сходу, що виходить на маленьке подвір’я, спільне з будинком №12, має 3 поверхи і завершення у вигляді вежі. Там був головний вхід до банку (у ІІ пол. ХІХ ст. – до художніх реставраційних майстерень). Ліворуч від вежі – вхід до партерового приміщення колишнього заставного фонду. У верхньому ярусі будинок колишнього банку об’єднаний із давніми монастирськими будівлями черниць-бенедиктинок. Ця надбудова з аркою проходу внизу виконана у 1779 р., про що свідчить дата над арковим прорізом із півдня. Основний простір партеру займає просторий зал із дерев’яним балковим перекриттям.

Серед раритетів, що зберігаються в інтер’єрі, – вітраж “Mons Pius”, виконаний у 1927 р. за проектом Яна-Генрика Розена у закладі Ф. Бялковського у Варшаві. Це один із вітражів, що до 1945 р. прикрашав вікно Вірменського собору. У 2010 р. він був відреставрований В. Симоняном. На подвір’ї у покриття вмонтована металева надгробна плита одного з останніх провізорів банку каноніка Яна Мардиросевича (Mardyrosiewicz). В оформленні інтер’єру будинку використані меблі ХІХ–ХХ ст., предмети ужиткового мистецтва, що виконують роль експонатів. На стінах останнього залу розвішані портрети відомих діячів вірменського походження, а також інших львів’ян, які були клієнтами банку “Mons Pius”. Серед них – Юліан Захаревич, Кароль Мікулі, Л. Пінінський, Ш. Шимонович, А. Пстрокронська та П. Григорович, Ігнатій Лукасевич (Ignacy Łukasiewicz), Давид Абрагамович, Теодор Торосевич, Я. Мардиросевич тощо. Автор портретів та загального оформлення інтер’єрів – Володимир Костирко. У подвір’ї біля аркових пілонів встановлені погруддя визначних вірменських діячів Львова.

Персоналії

Ян Генрик Розен – Художник-монументаліст, живописець. У музейній експозиції місцевого ресторану знаходиться вітраж, виконаний у 1927 р. за проектом Яна-Генрика Розена.

Вардкес Арзуманян (нар. 1963 р.) – бізнесмен, ресторатор, депутат, член фракції БЮТ, у Львові з 1993 р.
Вартан Гунанян (Wartan Hunanian) (1644–1715) – вірмено-католицький священик. походив із західної Вірменії, з 1665 р. у Львові, а 1675 р. став єпископом львівської вірменської архідієцезії і домігся від магістрату розширення території, приналежної до Вірмено-католицької церкви, з 1681 року – львівський вірмено-католицький архієпископ.
Володимир Костирко (нар. 1967 р.) – художник, дизайнер, історик мистецтва, автор оформлення інтер’єрів кількох львівських кафе-барів.
Говганес Карматанянц (Іван Муратович, Іван (Ян) Керемович, Іван (Ян) Карматенц) (бл. 1590 – 1624) – вірменський першодрукар у Львові.
Мартин Ґруневеґ (нім. Martin Gruneweg, пол. Marcin Gruneweg) (1562 – після 1615) – купець, мандрівник, пізніше монах-домініканець, автор описів Львова, Варшави, Києва, Москви та багатьох інших міст Європи.
Миколай Торосович (Mikołaj Torosowicz) (1605–1681) – архієпископ Вірменської Апостольської церкви, прийняв унію з Римом у 1630 р., 1666 р. при ньому організували перший заставний церковний банк.
Ян Мардиросевич (Jan Mardyrosiewicz) (1858–1926) – директор банку “Mons Pius”, канонік, підприємець, винахідник.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/7152:10, 18, 55.
2. Науково-технічний архів ДП “Інститут “Укрзахідпроектреставрація”, №Л-139-3.
3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 52/1/812.
4. Bohdan Janusz, “Mons Pius” Ormian lwowskich, T. XXVI (Lwów, 1928).
5. Jurij Smirnow, Katedra ormiańska we Lwowie. Dzieje archidiecezji ormiańskiej lwowskiej (Lwów, 2002).
6. Martin Gruneweg (1562 – nach 1615). Ein europäischer Lebensweg (Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 2009), 648-649.
7. Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Соціально-правові взаємини) (Львів: Піраміда, 2003), Карта 1.
8. Памятники градостроительства и архитектуры УССР, Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985), 30.
9. Юрій Смірнов, Mons Pius. Історія і сучасність (Львів, 2013).
10. Ярослав Дашкевич, Вірменське друкарство на Україні (До 350-річчя виходу першої в світі вірменської друкованої книги на Україні), “Український історичний журнал”, 1966, №12, 132-134.
11. Ярослав Ісаєвич, Найдавніший історичний опис Львова, “Жовтень”, 1980, №10, 105-114.

Автор опису – Ігор Сьомочкін
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин