...

Вул. Тарнавського, 26 – житловий будинок

ID: 2585

Власний будинок Петра Тарнавецького, збудований за його власним проектом у 1911-1912. Впродовж 1912-1932 рр. тут також розміщувалась фірма архітектора. Споруджений у стилі раціональної сецесії з необароковими елементами. Завдяки характерному ліпному та кованому декору фасаду, вестибюлю та сходової клітки міг би називатись "кам'яницею з виноградними лозами". Пам'ятка архітектури (№1291-М).

Історія

На картах з 1783 р. до 1906 р. вулиця, де зараз розміщений будинок, була межею колишнього палацово-паркового ансамблю Яблоновських. На карті 1802 р. ділянка з конскрипційним № 603 ¼ має форму витягнутого прямокутника, що відходить від вулиці Зеленої в глибину. Будинок на ділянці відповідає сучасному будинку на вул. Зеленій, 26, власницею якого у 1871 р. була Текля Йордан (Tekla Jordan), а у 1889 р. — Ян Деметр (Jan Demetr). Фактично через цей будинок пізніше проклали вул. Тарновського. До 1910 р. власником ділянки став Петро Тарнавецький (Piotr Tarnawiecki), який на ній і збудував будинки №№2-8 у 1910 р. (Бірюльов, 2008, 479-480) та №26 — у 1912 р.

У 1907 р. вулиця отримала назву вул. Гетьмана Тарновського (ul. Hetmana Tarnowskiego). На картах вона з'явилася у 1910 р., але лише її відрізок між вулицями Зеленою та св. Яцка (нині вул. Архипенка). У 1907–1943 рр. вулиця називалась Гетьмана Тарновського, з 1943 до 1944 — Гайнріха фон Трайчке (Heinrich von Treitschkegasse), у 1944 — Тарновського, у 1944–1992 — М. Кутузова, з 1992 — Генерала Тарнавського.

*

У травні 1911 р. Петро Тарнавецький подав на затвердження проект триповерхового будинку; у червні дозвіл магістрату був наданий, завтердили проектні креслення (ДАЛО 2/1/6312:3,16-26). Будинку присвоїли новий конскрипційний №2241 ¼. На кресленні фасаду та розрізу стоїть лише підпис Тарнавецького як архітектора та власника, а на кресленнях планів — також  підписи Марцелія Ґузовського (Marceli Guzowski, як сусіда-власника парцелі справа — №24) та Jozef Santluschka (підпис нерозбірливий) — зліва як власника будинку №28.

У серпні 1912 р. власники (очевидно формальні) ділянки на вул. Тарновського, 26 Марцелій Ґузовський і Станіслава з Ґузовських Терлецька просили дозволу на заселення триповерхового будинку (ДАЛО 2/1/6312:1). Можна припустити, що така тимчасова зміна власника пов'язана з певними законодавчими формальностями оформлення документів на будинок Петром Тарнавецьким.  

У травні 1914 р. Тарнавецький звернувся з проханням про подальше заселення трьох помешкань в підвалах у зв'язку з їх осушенням, що задовільнили у липні 1914 р., після засвідчення комісією виконаних робіт (ДАЛО 2/1/6312:5).

3 липня 1938 р. магістрат звернувся до власника будинку Станіслава Дейхеса (Stanislaw Deiches) з вимогою про ремонт фасадів (ДАЛО 2/1/6312:13-15).

*

У 1980-х художники Валерій Гнатенко та Володимир Богуславський розписали хрестове склепіння вестибюлю, а Юрій Родзевич зробив розпис у підвальному приміщенні, де був розташований клуб авіаторів — на замовлення клубу (спогади Л. Богуславської).

Архітектура

Кам'яниця первісно збудована як чиншова, приміщення здавалися в оренду для житла Також тут містилися фабрика плетіння і будівельна фірма Петра Тарнавецького, архітектора та першого власника будинку. Будинок зберіг свою житлову функцію.

Будинок розміщений у рядовій забудові вулиці Тарнавського, забудованого до перетину з вул. Архипенка у 1910-х рр. у стилі пізньої (раціональної) сецесії. Подвір'я будинків межують з садами віллової забудови вул. Офіцерської.

Будинок триповерховий, з цоколем, двотрактовий у плані, накритий двосхилим дахом. У плані симетричний, з трапеційною офіциною що розміщена на центральній осі — новітнє вирішення у львівській архітектурі. Згідно із авторськими кресленнями, затвердженими у 1912 рр., ширина головного фасаду — 19,2 м, глибина будинку без офіцини — 14,3 м (з офіциною — 29,45 м), висота головного фасаду — 13 м, з цокольним поверхом 0,75 м. Висота першого і другого поверхів (між перекриттями) — 3,95 м, третього — 4,05 м, цоколю (в офіцині) — 2,85 м, підвалів — 1,9 м.

Конструктивний каркас утворений зовнішніми стінами, стінами сходової клітки та внутрішньою несучою стіною що ділить будинок на два тракти. Центральна офіцина розділена внутрішньою несучою стіною вздовж головної осі будинку. Міжповерхові перекриття будинку та балконні плити — залізобетонні. Підвали перекриті склепіннями "кляйн".

*

Завдяки правильній формі ділянки усі приміщення мають форми прямокутника чи квадрата. Вхідна зона розміщена на центральній осі, складається з порталу, вестибюлю зі сходовим маршем, що веде до сходової клітки. Сходова клітка є прямокутної форми із заокругленими кутами справа, де розташований і сходовий марш із забіжними сходинками. Вздовж лівого боку прямокутника розміщений сходовий майданчик, з торців якого влаштовано тамбури, з яких є вхід до помешкань. Таким чином на кожному поверсі є по чотири помешкання — по два в основній частині будинку і по два в офіцині. Обидві квартири в основній частині будинку мають традиційне для історичної архітектури Львова планування. З коридору  посередині помешкання є доступ до двох кімнат, а також до кімнати та кухні у яких вікна у подвір'я. Вхід до ванної влаштований зі спальні, а вхід до окремого санвузла — з коридору. З кухонь є виходи на балкони тильного фасаду, які з'єднуються між собою гвинтовими сходами. На другому і третьому поверхах на головному фасаді є лоджії, та балкон у центрі.

З балкону на тильному фасаді є вхід до двох симетричних помешкань в офіцині. Ці квартири двокімнатні. У них вздовж коридору послідовно розташовані санвузол, ванно, кухня та дві кімнати. У цоколі основного будинку з боку подвір'я є однокімнатні помешкання з кухнею та санвузлом. Приміщення з боку головного фасаду використовувались як підвали  (ДАЛО 2/1/6312:19).

У радянський час розкішні помешкання були поділені так, що на другому і третьому поверхах квартир стало по три. Додаткові виходи з кухонь на балкони у подвір'ї були перероблені на основні до поділених квартир.  

*

П'ятивіконний триповерховий фасад симетричний, у ньому виділені бічні одновіконні ризаліть що увінчані криволінійними аттиками. За архівним фото (Biriulow, 2002, 22) видно, що обабіч аттиків були вази-ліхтарі значних розмірів, від яких до сьогодні збереглись лиш п'єдестали. Фасад вирішений у стилістиці пізньої (раціональної) сецесії з елементами необароко. На центральній осі — півциркульний портал входу, зі світликом. Двері дерев'яні, декоровані гірляндами, тафлями та накладним стовпчиком. Збереглась автентична кована клямка.

Високий цоколь обличкований ламаним каменем з імітацією циклопічного мурування. Перший поверх традиційно виділений дошковим рустом та відокремлений карнизом. Вікна цоколю та першого поверху лучкові. Вікна другого поверху прямокутні у центрі, а на ризалітах — ускладнені консолями. Вікна третього поверху аркові, трицентрові. Віконця аттиків — окулюси у формі горизонтальних овалів. Усі вікна тристулкові. Автентична столярка переважно замінена.

Площини другого-третього поверхів об'єднані пілястрами із стилізованими капітелями у вигляді виноградної лози зі звисаючими ґронами. Огорожі балконів що розміщені один над одним на центральній осі, а також площини під вікнами другого-третього поверхів є у вигляді необарокових балюстрад, що є цитатою з творів Бернарда Меретина (зокрема ансамблю св. Юра у Львові).  Над крайніми вікнами другого поверху — герби з короною в оточенні виноградної лози. Не виключено на полі герба існувала поліхромія.

Порівняно з проектним кресленням фасаду 1911 р. (ДАЛО 2/1/6312:16) помітна ідентичність композиційної схеми. Натомість стилістика декору відмінна, зокрема на проекті декор містить елементи неостилів, такі як неоготичні аттики,  неороманські біфорії і трифорії та ін.

*

Доступні для огляду інтер'єри вестибюлю та сходової клітки запроектовані у стилі пізньої (раціональної) сецесії з елементами необароко, що відповідає стилістиці фасаду та створює з ним ансамблеве вирішення. Портал веде до вестибюлю, звідки кам'яні сходинки провадять до рівня першого поверху. Підлога тут вимощена керамічними ромбовидними плитками трьох ахроматичних відтінків, що створюють ілюзію об'ємних кубиків. Нижня частина стін вестибюлю обличкована ультрамариновими керамічними плитками фірми "L&G. Kaden Kraków Lwów". Вестибюль перекритий хрестовим склепінням, арки якого спираються на пілястри із ліпною виноградною лозою, що продовжує фасадну тему. Архітектурний вистрій вестибюлю був передбачений ще на стадії проектних креслень, зображений на плані першого поверху та на розрізі (ДАЛО 2/1/6312:20,26). У 1980-х рр. склепіння вкрили розписом в синій тональності відповідно до кольору настінної плитки на тему розвитку повітроплавання. Двері до сходової клітки ідентичні дверям порталу входу як за силуетом, так за елементами декору.

Сходова клітка тримаршева, її вирішення вражає плавністю та легкістю форм при значних об'ємах. Це створює враження імпозантного палацового простору. Кам'яні сходинки закріплені в стіну консольно. Металеві огорожі складаються з ритмічно розташованих прутів, з'єднаних колами та кованими акантовими листками. За словами мешканки будинку, що мешкає тут одразу з повоєнного часу, огорожі прикрашалися гірляндами. За її словами, стеля, що проглядається з першого поверху, була декорована ліпниною з мотивом виноградної лози, але тепер втрачена через недбалі ремонти у зв'язку з протіканням даху. Переходи зі сходової клітки до тамбурів перед квартирами влаштовані через портали з трицентровими арками. Підлога сходових майданчиків вимощена характерними для сецесії плитками з квітковим орнаментом, стилізованим у ритмічно розташовані кола. Золотисто-сіра колористика плиток очевидно гармоніювала з пофарбуванням стін та стелі сходової клітки. На третьому поверсі будинку збереглися автентичні елементи, зокрема дубова паркетна підлога тамбурів перед помешканнями (двох кольорів), характерного світильника з латунним каркасом та матової порцеляни, полотен дверей з інкрустаціями з кольорового шпону та перламутру, а також бронзовими клямками.

У одному з помешкань збереглись автентичні елементи декору та умеблювання. Зокрема піч обличкована салатовими кахлями із поліхромним мотивом соняшника зверху, що створює експресивний силует завершення. Металеві дверцята оздоблені стилізованим рослинним орнаментом. Згідно принципу синтезу мистецтв, властивому сецесії, меблі також вирішені з використанням лейтмотиву соняшника у вигляді різьблення. Зелене скло заповнює отвори бронзової основи світильника, з якої звисають підвіски з прозорого скла, декоровані жовтими кульками, що колористично відповідає соняшниковій темі.

Персоналії

Ян Бліхарський (Jan Blicharski) — мешканець будинку у 1913 р., технічний працівник газети "Слово польське"
Володимир Богуславський — художник, що разом з Валерієм Гнатенком розписав склепіння вестибюлю будинку на тему еволюції повітроплавання.
Казімєж Вояковський (Kazimierz Wojakowski) — службовець, мешканець будинку у 1935 р.
Валерій Гнатенко — художник, що разом з Володимиром Богуславським розписав склепіння вестибюлю будинку на тему еволюції повітроплавання.
Станіслав Дейхес (Stanislaw Deiches) — магістр, мешканець будинку у 1938 р., тел. 241 96.
Антоній Ґеруля (Antoni Gerula) — купець, мешканець будинку у 1916 р.
Гелена Ґотвальд (Helena Gottwaldowa) — мешканка будинку у 1932 р., тел. 7947.
Марцелій Ґузовський і Станіслава з Ґузовських Терлецька (Marceli Guzowski, Stanisława z Guzowskich Terlećka) — власники парцелі у 1912 р., чиї підписи стоять на дозволі на заселення та проектних кресленнях.
Людвік де Ерлянґер (Ludwik de Erlanger ) — майор, мешканець будинку у 1913 р.
Гелена Ковальська (Helena Kowalska) — драматична артистка, мешканка будинку у 1913-1916рр.
Кристина Комора (Krystyna Komora) — вдова інженера, мешканка будинку у 1913 р.
Антоній Негруш (Antoni Negrusz) — доктор, молодший судовий службовець-юрист (auskul. sądow.), мешканець будинку у 1913 р.
Марія Негруш (Marya Negrusz) — вдова надвірного радного, мешканка будинку у 1913–1916 рр.
Зиґмунт Пньовер (Zygmunt Pniower) — мешканець будинку у 1935 р. (тел. 86-66), 1938 р.(тел. 286-66).
Леопольдина Праґер (Leopoldyna Prager) — вчителька, мешканка будинку у 1913 р.
Юрій Родзевич — художник, що розписав підвальне приміщення будинку, де був клуб авіаторів.
Станіслав Рудзік (Stanisław Rudzik) — торговець, мешканець будинку у 1913 р.
Марія Рунґе (Runge Marya) — власниця нерухомості, мешканка будинку у 1913 р.
Петро Рудольфович Тарнавецький (Piotr Tarnawiecki; 1880-1961) — архітектор та власник (у 1911 р., у 1914-1930 рр.) будинку на вул. Тарнавського, 26, в якому мешкав (1912-1930 рр.) та мав офіс власної архітектурної фірми (1912-1932 рр.) з тел. 42-03. У 1931-1939 мав офіс та мешкав з родиною на вул. Пеовяків, 15 (Peowiaków, тепер вул. Героїв Майдану), тел. 242-03, можливо переїзд був обґрунтований розпочатим будівництвом будинів у стилі Арт Деко №№ 7, 9, 11, 13, 15 на цій вулиці у 1928–1931 рр.
Людмила Тарнавецька (Ludmila Tarnawiecka) — вдова радного, мешканка будинку у 1916 р.
Пауліна Фель (Paulina Fehl) — службовиця, мешканка будинку у 1935 р.
Антоній і Ванда Цомі (Antoni i Wanda Comi) — співвласники будинку (конскр. № 2241) у 1935 р.
Леодгард Шехтель (Leodgard Schechtel) — податковий надрадний, мешканець будинку у 1913р.
Мєчислав Шрейбер (Miecz. Schreiber) — власник фабрики плетіння (Szparterje. Fabryki), зареєстрований у 1926-1930 рр. 

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/6312.
2. Architektura i Budownictwo: miesięcznik ilustrowany, R. 8, Z. 6. 1932.
3. Biriulow Jurij, Tarnawiecka Maria, Tadeusz Dubicki: Piotr Tarnawiecki, architekt lwowski Lwów, 2002. — 104 s. — ISBN 966-7022-27-7
4. Cпогади Людмили Богуславської (дружина В. Богуславського).
5. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa (1913).
6. Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (1916).
7. Księga adresowa Małopołski. – Lwów. Stanisławów. Tarnopól (1935-1936).
8. Księga Adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa (1930).
9. Księga Adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, rzemiosł i rolnictwa (1926-27).
10. Plan der Stadt Lemberg samt ihren Vorstädten. 1802.
11. Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa (1889).
12. Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa (1871).
13. Spis abonentów sieci telefonicznych państwowych i koncesjonowanych w Polsce (1932).
14. Spis Abonentów sieci telefonicznych Państwowych i Koncesjonowanych w Polsce (1938).
15. Юрій Бірюльов, "Архітектура початку ХХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі. XIII-XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 386-523. 


Автори опису  Тетяна Казанцева, Сергій Леонов