Вул. Сахарова, 1 - Eлектростанція постійного струму

На 1894 рік у Львові запланували відкрити Краєву виставку в Стрийському парку. У 1892 році магістрат Львова запропонував дирекції кінного трамваю збудувати нову колію до виставки. З огляду на те, що після виставки маршрут буде збитковим, кінний трамвай відмовився її будувати. Після закриття виставки цей маршрут справді на деякий час ліквідували. Проте відмова стала стратегічною помилкою керівництва кінного трамваю.

Відразу ж професор Львівської політехніки Роман Дзеслєвський (Roman Dzieślewski), а пізніше її ректор, запропонував міській владі побудувати електричний трамвай, щоби конкурувати та поступово витісняти кінний трамвай. Роман Дзеслєвський активно пропагував електричні новинки. Менш як за рік перед тим його призначили завідувачем новоствореної кафедри електротехніки у Львівській політехніці. 

Дзеслєвського включили до робочої групи магістрату, який вивчав досвід роботи електричного трамвая у Європі. Результатом поїздок став виданий у 1892 році звіт з пропозиціями такого будівництва у Львові, складений Романом Дзеслєвським та Юліушем Гохбергером (Juliusz Hochberger), керівником управління магістрату зі справ будівництва.

Місце для розташування електростанції обрали на вулиці Сахарова (тоді Wulecka) з огляду на при­близно однакову відстань до залізничного вокзалу, центру міста та Стрийського парку. Вдалий вибір забезпечив оптимальну відстань від джерела електроенергії по всій трасі трамвайних колій.

Після 15 засідань упродовж 1892–1893 років, рада міста 18 квітня 1893 року ухвалила будівництво електричного трамвая. Зрозумівши помилку, директор кінного трамваю подав протест проти спорудження електричного трамвая, оскільки це, нібито, не відповідало чинній угоді з магістратом. У свою чергу, магістрат покликався на пункт ухвали, де "місто має право будівництва всіляких інших, не на кінській тязі, дорожних колій". Проте почали ширитися чутки, що електричного трамвая не буде.

І тут Роман Дзеслєвський зробив блискучий тактичний хід. Його старший брат Валеріян (Walerian Dzieślewski), приватний інженер-будівельник з державною ліцензією, звернувся до магістрату від імені консорціуму, очолюваного князем Адамом Сапігою (Adam Sapiehа) і зареєстрованого у Міністерстві  внутрішніх справ Австрії, з проханням про концесію на спорудження центральної електростанції для потреб міського трамвая, а також постачання електроенергії для освітлення "на випадок, якби ґміна міста Львова сама цього не намірялася зробити". У зверненні Валеріян Дзеслєвський просив застерегти за консорціумом першість, якби хтось інший звернувся за такою концесією чи за "дозволом на користування бруківкою чи вулицями для будівництва електричних ліній". Ґміна на той час нікому першості в цьому не обіцяла і не надавала. Проте стало зрозумілим, що якщо місто не збудує електричного трамвая, то це зробить приватна структура. А тоді повториться та ж проблема, що й з приватною дирекцією кінного трамвая.

Відповідно до договору з магістратом, віденська акціонерна фірма "Сіменс & Гальске" побудувала електростанцію постійного струму потужністю 400 кінських сил (к.с.), що складалася із двох пароелектричних блоків потужністю по 200 к.с. У сучасних одиницях виміру це відповідало потуж­ності 300 кВт. Оскільки охолодження генераторів було водяним, на території електростанції спорудили градирню. Роботи розпочали у вересні 1893 року. Уповноваженим з будівництва електростанції, а після її вводу в роботу – директором, призначили Алекса Керна (Aleks Kern), інженера із Відня. Його асистентом став Йосиф Томіцький (Józef Tomicki). Перший пароелектричний агрегат випробували 22 лютого 1894 року. Розпочала роботу електростанція постійного струму 31 травня 1894 року, одночасно з початком руху електричного трамвая.

7 серпня 1896 року львівський магістрат викупив електростанцію і трамвай. Для управління електричним підприємством при магістраті створили Електричну комісію із 9 осіб з правом вирішального голосу (серед них був Роман Дзеслєвський)  та трьох з дорадчим голосом. Одним із них був директор міського електричного трамвая. Очолював комісію віце-президент міста Кароль Шайєр (Karol Schayer). Перше засідання комісії провели 30 липня 1896 року. Алекс Керн зберіг свою посаду директора. Втім менш як за рік він подав прохання про потребу тривалого виїзду на лікування. 14 червня 1897 року на його місце магістрат запропонував намісництву призначити керівником електричного трамвая Йосифа Томіцького.

Невдовзі, крім трамвая, до електростанції підключили ще одного споживача – 12 дугових електричних ламп вечірнього освітлення льодової ковзанки на поблизькому Панєнському ставі. Лічильника електроенергії для них не встановлювали. Ціну встановила Міська Електрична комісія на весь зимовий період 1897/1898 років – сплатити  загальну суму 1200 злотих ринських. Оплату розбили на два етапи – 1 грудня 1897 року та 1 лютого 1898 року.  

Паливом для електростанції став мазут з Борислава. Право на його постачання виграла на тендері львівська фірма Зигмунта Родаковського (Zygmunt Rodakowski). Згодом, у 1907 році його фірма виграла теж тендер на прокладання кабельних ліній змінного струму у Львові. Спершу фірма Родаковського була розташована на вулиці Дорошенка (тоді Сикстуська), 26, а пізніше на площі Генерала Григоренка (тоді Смольки), 4.

У 1900 році електростанцію розширили з огляду на підключення до неї міського театру та інших споживачів у центрі міста. У 1903 році на електростанції встановили акумулятори львівського підприємця Здзіслава Станецького (Zdzisław Stanecki) для вирівнювання небезпечних для генератора коливань напруги та струму у тяговій мережі при рушанні трамвая з місця та на поворотах чи підйомах. Здізслав Станецький, колишній перший асистент професора Дзеслєвського на електротехнічній кафедрі у 1893-1901 роках, мав власну фірму на вулиці Коперника, 46. Наступне розширення електростанції відбулося у 1906 році у зв’язку з відкриттям нових трамвайних маршрутів. 

У 1909 році була введена в дію нова електростанція змінного струму на Персенківці (тепер ЛТЕЦ-1), на старій електростанції на вулиці Сахарова змонтували випрямлювальні пристрої, які додатково надавали постійний струм для потреб трамвая і мережі освітлення, а також проклали кабельне живлення з нової електростанції. 

Із вводом міської електромережі змінного струму, розпочався поступовий демонтаж мережі постійного струму. У 1916 році електростанція постійного струму припинила свою роботу. На її місці для живлення тягової електромережі трамвая залишили випрямлювальну підстанцію, яка виконує свою функцію до наших днів.

На момент побудови першої львівської електростанції, у світі вже було відомо про переваги змінного струму, який дозволяв постачати електроенергію на більші відстані. Втім у Львові спершу побудували електростанцію постійного струму, ймовірно, з огляду на те, що для тяги електричного трамвая потрібен був постійний струм напругою 500 В. Про використання електроенергії для освітлення домівок у більш віддалених від електростанції районах міста тоді не йшлося. Можливо, таку перспективу й вивчали, проте це вимагало побудови мережі змінного струму з трансформаторними підстанціями, що вимагало багато коштів, а головне – не було часу. Натомість перші потреби – перевезення відвідувачів з вокзалу до Стрийського парку електричним трамваєм – могла забезпечити електростанція постійного струму.