Вул. Руська, 20 – колишні спортивні зали товариства "Сокіл-Батько"

Проект будинку затвердив Львівський магістрат 23 липня 1905 року (ДАЛО 2/2/3806). Автор проекту – Тадеуш Обмінський. До реалізації проекту долучився Олександр Лушпинський. Виконавчі роботи проводила будівельна фірма Івана Левинського (виконроб – Ф. Левицький). Будівництво завершили 1906 р. Тоді ж у правому крилі 1-го поверху від вул. Руської розмістилося спортово-руханкове товариство “Сокіл-Батько”, яке винаймало 4 приміщення: 2 спортивні зали, роздягальню і канцелярію. Винайм приміщень ініціювали історик Володимир Шухевич, тогочасний голова т-ва Альфред Будзиновський, голова т-ва “Дністер”, знаний архітектор Василь Нагірний. До нової споруди “Сокіл-Батько” перенісся з будинку на Підвальній, 7, який розібрали перед будівництвом “Дністра” (Трофим’як, 1997, 29-30, 34). Головну увагу товариство приділяло руханці – поєднанню гімнастики та акробатики. Її навчанням опікувалися у різні часи Йосиф Коциловський (майбутній єпископ Перемишльський), Петро і Тарас Франки (діти письменника Івана Франка), Степан Гайдучок, Петро Зимака, Михайло Тріль, Ярослав Благітка. Наприкінці 1920-х рр. Ольга Суховерська започаткувала заняття з ритмічної гімнастики, чи пак аеробіки, та спортивного танцю. Великої ваги товариство надавало також фехтуванню (шерму), науку якого розпочав Т. Джулинський. Плідно працювала секція боксу (навкулачництва) під орудою Ю. Романіва. Поза тим, у залах проводили змагання з волейболу (відбиванки), баскетболу (кошівки), шашок та шахів (Трофим’як, 1997, 33; Вацеба, 1997, 14-50).

Спортивні зали мали належне облаштування різноманітними приладами: дрючками, поручнями, кіньми, козлами, поперечками, шведськими стінками, швейцарськими кріслами, сталевими та дерев’яними жердинами, линвами, помостами тощо. Сліди їх застосування залишилися на стелях приміщень у вигляді вмонтованих потужних гаків. Більша зала, прямокутна у плані, була забезпечена дерев’яною галереєю, де збиралися глядачі, засідали судді змагань, а також розміщувався змаговий оркестр (збереглася донині). У бічній стіні була влаштована ніша-зброярня, в якій зберігалася фехтувальна зброя, вбрання, рукавиці, маски (зараз забита дошками). Аналогічно влаштована була й менша зала.

У довоєнний період найбільшої слави товариству принесли гімнасти Ярослав Благітка та Євген Орищин – пізніше знаний суддя міжнародної кваліфікації.

У 1940 р. будинок “Дністра” націоналізували. Одразу після війни спортивні зали перейшли у господарство т-ва “Спартак”, яке утримувало їх до 1987 р. Тут займалися боротьбою, боксом, надалі гімнастикою та найуспішніше – фехтуванням. У цих стінах фехтували чемпіон ХІХ Олімпійських ігор у Мехіко (1968), Мюнхені (1972) Віктор Сидяк, призер олімпіад 1968, 1972, 1976 рр. рапірист Василь Станкович, також рапірист Євген Рюмін, шабліст Сергій Приходько. Тут починала фехтувати чемпіонка Олімпійських ігор у Лондоні (2012) Яна Шемякіна.