З появою в українському історичному наративі терміна "окупація" щодо періоду з вересня 1939-го по червень 1941-го з`являються й нові виклики: як говорити про діяльність науковців, митців, письменників і літературознавців, якщо вони не були заарештовані, репресовані радянською владою, а деякі, навпаки, отримали нові можливості? Відсутність практики обговорення в публічному просторі такого складного явища, як колабораціонізм, варіантів і вимірів співпраці з окупаційною владою та узгодженості щодо термінології приводить або до замовчування цього періоду в біографіях чи експозиціях музеїв, або дуже стислої згадки про радянську сторінку в історії. Подібні проблеми мають і сусіди, Польща зокрема. І радянський період в біографії багатьох науковців є досі маловідомим, малодослідженим.
Людвік Флек — був одним із тих, хто отримав можливість повернутись до Львівського університету на роботу з початком радянської окупації.
Відомий як мікробіолог і філософ науки. Народжений у Львові єврей, інтегрований у польську культуру, закінчив Університет Яна Казимира, і в 1920-х роках був асистентом професора Рудольфа Вайгля в Перемишлі. У 1921 році повертається до Львова, і працює у Львівському університеті до 1930-х років. Через єврейське походження був змушений припинити роботу, оскільки почалась антисемітська кампанія в університетах як проти професури, так і проти студентів. Він засновує власну приватну бактеріологічну лабораторію на вул. Охоронки, 8 (зараз вул. Кониського).
На початку 1940 року за підтримки Максима Музики (мікробіолог, доктор медицини, чоловік Ярослави Музики) отримав роботу на кафедрі мікробіології у Львівському університеті, яку очолив, водночас Флек керує лабораторією у клініці професора Ґроера (Чернігівська, 1/3). На обох посадах працював до початку нацистської окупації.
Далі було гетто, співпраця з Рудольфом Вайглем, вивезення до Аушвіца, де примусово працював в лабораторії Waffen-SS, вижив у Бухенвальді і, попри звинувачення в колабораціонізмі з нацистами через працю в лабораторії Вайгля, виступив експертом в Нюрнберзькому процесі. Після війни родина Флеків залишилась у Польщі. У 1945–1952 роках Флек очолює кафедру мікробіології медичного факультету Люблінського університету, а згодом — відділення мікробіології та імунології Інституту матері і дитини у Варшаві.
Загалом він видав 177 книжок та статей, окремі з них перекладені кількома мовами. Що цікаво, емпіричні дані своїх досліджень як до війни, так і після Людвік Флек опрацьовував разом з Гуго Штейнгаузом, засновником всесвітньо відомої Львівської математичної школи. Після його смерті вчений і медик Маркус Клінґберґ проводив зустрічі в Парижі, присвячені його пам’яті. Зацікавлення Флеком як філософом науки спричинив Томас Кун, згадавши у вступі до "Структури наукових революцій" працю Флека "Як постає та розвивається науковий факт", видану 1935 року в Базелі німецькою мовою.
Біографія Людвіка Флека є прикладом, з одного боку, нових можливостей. Нова окупаційна влада потребувала фахівців і давала можливість професійної реалізації незалежно від національної належності. З іншого боку, радянська влада за можливість професійної реалізації вимагала принаймні видимої лояльності і прийняття нових правил. Питання вибору, власних принципів і відповідальності — те, з чим зіткнулась львівська професура в часи окупації.
