...

Вул. Пекарська, 13 – житловий будинок

ID: 1314
Чотириповерховий будинок, відомий як колишній палац Орловського, був споруджений у кілька етапів протягом ХІХ ст. Сучасного вигляду набув після реконструкції 1931 р. за проектом арх. Максиміліана Кочура. Його архітектура поєднує форми класицизму поч. ХІХ ст. та неокласицизму і функціоналістичної архітектури міжвоєнного періоду. Після Другої світової війни і до сьогодні є житловим будинком з використанням частини приміщень під офіси. Пам’ятка архітектури (Ох.№236-М).

Історія

Будівлі на валу колишньої лінії фортифікаційних укріплень на вул. Пекарській позначені на планах Львова 1770–1780-х рр. (1777 р. – ділянка №385, 1780 р.). З них на сучасну забудову накладається лише локалізація середнього флігеля комплексу. На плані бл. 1802 р. позначено три об’єми у П-подібній забудові, муровані та дерев’яні. Мурована брила відповідає сучасному середньому флігелю. Аналогічна картина представлена на плані 1802 р. На плані 1829 р. бачимо близьку до сучасної конфігурацію будинку, однак ще без ризалітів. Будинок з двома бічними ризалітами та видовженою офіциною позначений на плані 1844 р. та на кадастровому плані Львова 1849 р. Це відповідає сучасному розплануванню.

У 1854–1855 рр. за проектом арх. Вільгельма Шмідта (Schmidt) проведено реконструкцію будинку. На той час це двоповерхова будівля палацового типу з високим дахом і двома портиками в об’ємах одноповерхових ризалітів. На місці сучасних гаражів та дальнього флігеля був сад. Його власником був гр. Орловський (Orłowski). 1884 р. відбулася чергова реконструкція будинку, коли піднесли 2-й поверх і дах (проект буд. Якуба Цвіллінґа (Zwilling)). 1890 р. ділянку викупив підприємець Генрик Богданович (Bogdanowicz), який почав використовувати приміщення для виробничих цілей. Розбудова ділянки для потреб його фабрики інсталяцій та санітарних устаткувань проводилася у 1892-му, 1899-му, 1911 рр. за проектами Броніслава Бауера (Bauer). У 1910-х рр. за проектом Юзефа Масловського (Masłowski) проводилася розбудова у просторі подвір’я. Скульптуру на аттику вперше бачимо на проекті 1892 р., вірогідно, раніше вона знаходилася в іншому місці ділянки. Роботу приписують скульп. Гартману Вітверу (Witwer) і датують 1810–1815 рр. (Бірюльов, "Галицька брама", 2004, №7-12 (115-120), 15). Це наводить на думку, що будівля палацового типу на той час тут вже існувала. У 1820-х рр. з міських картосхем зникає палац Д. Ґрановського, що знаходився на протилежному боці вулиці в глибині ділянки за адресою вул. Пекарська, 30. Під цією назвою він позначений на планах Львова 1770 р.: Жана Доетча та Шарля де Шоф’ї. Цю будівлю, вже без назви, бачимо на мапах поч. ХІХ ст. На карті 1829 р. її вже немає. І саме на тій карті позначена будівля за сучасною адресою: вул. Пекарська, 13 – з подібною до сучасної конфігурацією плану. Не виключено, що палац на ділянці Пекарська, 30 як шляхетська садиба не зник, але змінив свою локалізацію.

1925 р. ділянка перейшла у власність нафтопромисловця Юзефа Мерника (Miernik). 1931 р. проведена чергова реконструкція, після чого будинок набув сучасного вигляду. З’явився північний флігель, споруджені гаражі. Автор проекту – арх. Максиміліан Кочур (Koczur). Після Другої світової війни цілий будинок, включно з колишніми складськими приміщеннями та крамницями, став житловим. У ХХІ ст. частина його приміщень використовується як офіси.

Архітектура

Комплекс мурованих споруд, сформованих протягом ХІХ–ХХ ст., складається з основного будинку, що виходить фасадом на південь до вул. Пекарської, та видовженого ряду трьох різночасових флігелів. Комплекс завершує споруда гаражів 1930-х рр., що замикає просторе подвір’я з півночі. Основна будівля розташована на спаді рельєфу (схилі давнього бастіону), прямокутна в плані, триповерхова, з виступами двох одноповерхових ризалітів з високим цокольним поверхом, на рівні якого між ризалітами влаштована тераса. Два входи розміщені з тилу: один – посередині фасаду, другий – при східному тильному ризаліті. З широкої сходової клітки на кожному поверсі можна потрапити до двох помешкань.

Чільний фасад представлений у класичній манері: семиосьовий, з симетричною композицією. Вісь симетрії підкреслена ступінчастим аттиком, завершеним фігурою Фортуни – скульптурним твором періоду класицизму (1810-і рр.). Лінійне рустування стін, прясла балюстрад на терасі та ризалітах визначають горизонтальний поділ нижнього ярусу. Вікна над терасою оформлені півциркульними сандриками з горельєфними погруддями у полях. Вертикальний ритм вікон на рівні верхніх поверхів підкреслюють міжвіконні лізени. Вікна 2-го поверху оздоблені лінійними сандриками на консолях; на 3-му поверсі вікна мають підвіконні вставки з рельєфним орнаментом, бічні віконні прорізи оформлені жардиньєрками. Фасад завершує неповний антаблемент з віконцями горища у фризі та профільованим карнизом. На аттику дата останньої реконструкції будинку – "1931" – та ініціали чергового власника – Юзефа Мерника (J. M.). Тильний фасад основної будівлі гладкий, без архітектурного оформлення. Бічний ризаліт завершує ступінчастий причілок. Вхід до сходової клітки оформлений класицистичним порталом.

Флігелі різноповерхові. До тильного ризаліту прилягає реконструйована двоповерхова будівля. Середня одноповерхова офіцина є найдавнішою спорудою комплексу. Крім історичної картографії, про початки цієї будівлі у XVIII–ХІХ ст. свідчать контрфорси при зовнішній стіні, а також контрфорс із тилу: його видно від подвір’я будинку на вул. Академіка Філатова, 16. Північний флігель двоповерховий, без архітектурного оздоблення. Як і гаражі, він походить з останнього етапу будівництва.

До подвір’я від заходу веде брама, оформлена двома стовпами, увінчаними кам’яними урнами. Зі сходу влаштована хвіртка до тильних стін флігелів. У комплекс забудови подвір’я входять тильні прибудови до будинку №11 (за нумерацією – №№ 11-11а).

Загальне архітектурне вирішення комплексу, здійснене під час реконструкції 1930-х рр., представляло поєднання збережених форм класицизму зі стилістикою неокласицизму та функціональною архітектурою міжвоєнного періоду.

Персоналії

Броніслав Бауер (Bronisław Bauer) (1851 – після 1939) – архітектор, працював на Галичині.
Вільгельм Шмідт (Wilhelm Schmidt) – архітектор, автор проекту реконструкції будинку у 1854–1855 рр.
Гартман Вітвер (Hartman Witwer) (1774–1825) – скульптор, виходець із Тіролю, від поч. XIX ст. працював у Львові.
Генрик Богданович (Henryk Bogdanowicz) – підприємець, працював у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст., власник будинку №13.
Д. Ґрановський – власник палацу на протилежному боці вулиці до 1820-х рр.
Максиміліан Стефан Кочур (Maksymilian Stefan Koczur) (1885–1951) – архітектор, працював у Львові.
Орловський (Orłowski) – граф, перший з відомих власників палацу.
Юзеф Масловський (Józef Masłowski) – архітектор, за його проектом проводилися перебудови у подвір’ї у 1910-х рр.
Юзеф Мерник (Józef Miernik) – підприємець, працював у I пол. ХХ ст., власник будинку №13.
Якуб Цвіллінґ (Jakób Zwilling) – міський будівничий, автор проекту реконструкції 1884 р.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/2281.
  2. Центральний державний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 146/1/630:13.
  3. Бірюльов Юрій, Брати Вітвери – майстри львівського класицизму, "Галицька брама", 2004, №7-12 (115-120), 15-16.
  4. Карти Львова в проекті "Карти міст" Центру міської історії Центрально-Східної Європи – http://www.lvivcenter.org – ІD-11, ІD-12, ІD-25, ІD-37, ІD-59, ІD-67, ІD-74, ІD-109, ІD-149.
  5. Ковальчук Х., Архітектура, Архітектура Львова кін. XVIII – першої половини ХІХ ст., Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ–ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 125-126.
  6. Мельник Ігор, Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008), 310.
  7. Реклама закладу Г. Богдановича, "Posłaniec" (Lwów), 1927, №4.
  8. Стеців Т., Вілла на бастіоні (ґенеза кам’яниці Орловського – Боґдановіча – Мєрніка), "Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація", 2009, Ч. 19, 165-174.
Автор опису – Ігор Сьомочкін
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин