Вул. Раппапорта – давній єврейський цвинтар
Історія
Перша згадка про давній єврейський цвинтар у Львові в міських актах датується 27 травня 1414 року. У книзі міських рахунків з 1480 р. є запис, який також свідчить про існування єврейського кладовища. Ділянку на цвинтар виділили євреям на тривале користування на т.зв. обшарах (ґрунтах, що оточували місто довкола і належали місту), які надав місту привілей короля Владислава Ягайла (Władysław Jagiełło) від 18 вересня 1415 року.
Після неодноразових купівель приватних ділянок територія кладовища у ХVІІ ст. досягла розмірів, які обмежуються вул. Я. Рапопорта, Базарною, Броварною та Клепарівською. Його кордони збігаються з територією кладовища, окресленою на давньому плані міста Львова, який виконав Жан дю Дефіє (Du Desfilles) у 1766 р. Тоді межі цвинтаря отримують постійний характер, який майже не змінюється до Другої світової війни. На плані 1766 р. на території кладовища видно також обриси плану старої цвинтарної синагоги “Бет Алмін Яшан” (Beth Almin Jaschan). Давній цвинтар довгі роки залишався спільним для обох єврейських общин Львова: передміської, заснованої ще в княжі часи, і міської, закладеної після розбудови міста за магдебурзьким правом.
22 серпня 1855 року цвинтар було офіційно закрито. Того ж року, за архівними даними, під час епідемії холери тут спочило багато євреїв. Закрите кладовище почало занепадати. Його знищений вигляд так описує в своїй праці про цвинтар Маєр Балабан (Bałaban): “...час зробив своє, невідновлені пам’ятники грозять завалом. Стежки такі тісні, що з трудом можна протиснутися, а дерева і кущі в’яжуться внизу в один густий недоступний ліс...”. Ще у ХVІІІ ст. густі крони дерев на єврейському цвинтарі утворювали влітку великий балдахін. Взимку 1914–1915 рр. під час російської окупації вікові дерева зрубали для опалення будинків.
У 1920-х рр. львівський рабин др. Леві Фройнд (Freund) з арх. Юзефом Авіном (Awin) заснували при Львівській єврейській громаді “Кураторію опіки над єврейськими пам’ятками”. Єврейський цвинтар знову отримав статус пам’ятки, який ще на поч. ХХ ст. надала йому австрійська влада. У 1928 р. і 1931 р. тут проводяться відновлювальні роботи, зокрема реставрація передпоховальної каплиці Бет Тахара, цвинтарної синагоги “Бет Алмін Яшан” та багатьох нагробних пам’ятників. Після розчищення і консервації каменю тут встановили 532 нагробки на бетонних фундаментах.
Сьогодні старий єврейський цвинтар не існує. Згідно з оцінкою фахівців, протягом більше 500 років на його території, що займає близько 3 га, поховано 25-30 тис. осіб.
Цвинтар знищили спочатку німецькі окупанти, а пізніше радянська влада. Як історико-культурна пам’ятка цвинтар проіснував під опікою єврейської громади до 1942 р. Під час німецької окупації тут знову почалися несанкціоновані поховання осіб, які померли від інфекційних хвороб. Ці останки не піддавали кремації, точне місце захоронення не фіксувалося, тому німецька окупаційна влада не тільки заборонила функціонування кладовища, але й почала його планомірно ліквідовувати. У радянський період на місці цвинтаря в 1947 р. влаштовано продовольчий ринок “Центральний”, відомий у Львові як “Краківський” (перенесено з місця, де ринок існував від середньовіччя), а давні нагробні плити використано для мощення вулиць та спорудження підпірних стін. Плитами нагробків з давнього єврейського цвинтаря вимощене також подвір’я тюрми на Лонцького (суч. вул. Бандери, 1).Пов'язані історії
Архітектура
Сьогодні на частині території давнього єврейського цвинтаря розміщені колишній єврейський шпиталь фундації Мавриція Лазаруса (Lazarus) (тепер Третя міська клінічна лікарня, вул. Раппапорта, 8), амбулаторія та шпиталь старців (тепер клінічна лабораторія цієї ж лікарні, вул. Раппопорта, 4 і 6), які були побудовані для потреб єврейської громади.
Вхід на кладовище був колись від вул. Шпитальної через подвір’я Похоронного товариства, біля возівні та трупарні (тепер не існують).
Перед Другою світовою війною дирекція старого єврейського цвинтаря висловила припущення, що найдавніші нагробки розташовані на могилах немовляти Якуба з 1348 р. та Мір’ям (Mirjam), дочки Сеула (Seul), з 1378 р. Однак, із цим припущенням важко погодитися через те, що відчитати написи на древніх нагробках було дуже складно.
Видатних осіб євреї ховали в самому центрі цвинтаря, що, за словами М. Балабана, становив “єврейський пантеон”. Тут стояли нагробки Нахмана і Мордехая Ісаковичів (Izaakowicz) (†1618), Ісаака Нахмановича (Izak Nachmanowicz) (†1637), Ізує Фалька (Izuje Falk) (†1614), Давида Галеві (David Halevy) (†1667), Рози Нахманович (Золота Роза) (Roza Nachmanowicz, Giłdene Rojze) (†1637), Адель Кікінес з Дрогобича (Adel Kikines) (†1710), рабинів братів Хаїма (Chajm) та Йони Райзесів (Jona Reises) (†1728).
На околиці поховані рабини Леві бен Якуб Кікінес (Levi ben Jakob Kikines) (†1503), Хахам Цві Ашкеназі (Chacham Zwi Ashkenazy) (†1718), Хаїм Раппапорт (Chajm Rappaport) (†1771), Якуб Орнштайн (Jakob Ornstein) (†1839), Абрагам Кон (Kohn) (†1848).
Біля них був розташований ряд із 129 нагробків з датою 1664 р., що свідчить про велику кількість жертв погрому, який вчинили студенти єзуїтської колегії. Навесні 1914 р. у Львові під керівництвом Самуеля Горовітца (Horowitz) створено комітет, який займався відновленням нагробків єврейського кладовища, розкопками на його території та дослідженням епітафій. Комітет доручив цю працю історику Маєру Балабану, який мав також видати друком опис усіх пам’ятників цвинтаря. Тоді впорядковано значну частину цвинтаря, відкопано багато нагробків, пронумеровано їх, розшифровано близько 1400 епітафій, у тому числі й визначних осіб. Найдавніший зі збережених пам’ятників датувалися 1530 р.Пов'язані місця
Персоналії
- Юзеф Авін – Інженер, архітектор, реставратор, фотограф, графік, рисувальник та аквареліст, історик і теоретик мистецтва, колекціонер. Юзеф Авін був співзасновником "Кураторії опіки над єврейськими пам'ятками" що, зокрема, займалася інвентаризацією та відновленням давніх надгробків на цвинтарі.
- Борис Орач – Борис Орач (1921-2011) - вчитель, краєзнавець, дослідник львівського єврейства.
Владислав Ягайло (Władysław Jagiełło) – польський король, Великий князь Литовський.
Давид Галеві (David Halevy) – автор ритуального кодексу “Турей Загав”.
Жан дю Дефіє (Jean Du Desfilles) – у 1766 р. виконав план м. Льова.
Ісаак Нахманович (Izak Nachmanowicz) – багатий львівський лихвар та купець, голова міської єврейської громади, фінансував будівництво синагоги Турей Загав, відомої також як “Золота Роза” або синагога Нахмановича.
Леві Фройнд (Lewi Freund) – львівський рабин, один із засновників “Кураторію опіки над єврейськими пам’ятками”.
Маврицій Лазарус (Maurycy Lazarus) – засновник юдейського шпиталю.
Маєр Балабан (Majer Bałaban) – польський і єврейський історик.
Мордехай Ісакович (Mordechaj Izaakowicz) – заможний міщанин, син Ісака Нахмановича, відкрив перший єврейський шпиталь у Львові.
Нахман Ісакович (Nachman Izaakowicz) – заможний міщанин, син Ісака Нахмановича.
Роза Нахманович (Золота Роза) (Roza Nachmanowicz, Giłdene Rojze) – ключова особа легенди про повернення євреям їхньої синагоги, за різними джерелами, дружина або донька Ісаака Нахмановича.
Самуель Горовітц (Samuel Horowitz) – керував у 1914 р. комітетом, який займався відновленням нагробків єврейського кладовища, розкопками на його території та дослідженням епітафій.
.
Джерела
- Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 129/3/268:1.
- ЦДІАЛ 701/1/373.
- ЦДІАЛ 701/3/1279.
- ЦДІАЛ 742/1/980:8.
- M. Bałaban, Dzielnica żydowska. Jej dzieje i zabytki (Lwów: nakładem Towarzystwa Miłośników Przeszłości Lwowa, 1909), 78.
- M. Bałaban, Zabytki historyczne żydów w Polsce (Warszawa, 1929), 119.
- M. Bałaban, Zapomniały zabytek, Sztuka, 1911, S. 4-5.
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин
Матеріали з Міського медіаархіву
Пов'язані зображення
