Вул. Золота – новий єврейський цвинтар
Історія
Новий єврейський цвинтар був відкритий 24 серпня 1855 року через 2 дні після закриття старого. Він розмістився на Пилихівських пагорбах за Кортумовою горою поблизу вул. Янівської (суч. вул. Шевченка).
У 1856 р. коштом єврейського купця Ефраїма Вікселя (Wiksel) на цвинтарі було зведено Новоцвинтарну синагогу. Згодом, у 1875 р., єврейська громада вибрукувала вулицю Пилихівську (Pilichowska) (суч. вул. В. Єрошенка), що вела до цвинтаря від вул. Янівської.
25 листопада 1890 року єврейська громада докупила ґрунт для розширення кладовища у графа Станіслава Скарбека (Skarbek). Цього ж року арх. Альфред Каменобродський (Kamenobrodski) виконав проект мурованої огорожі у неороманському стилі, яка мала оточити цвинтар з боку вул. Єрошенка. Згодом ця огорожа була збудована, донині зберігся її фрагмент. Ліворуч від головного входу на кладовище також було побудовано адміністративний будинок за проектом арх. Соломона Кроха (Kroch).
У 1912 р. за проектом арх. Романа Фелінського (Feliński) та Єжи Ґродинського (Grodyński) розпочато будівництво передпоховальної каплиці Бет Тахара (Beth Tahara) в стилі модерну. Будівельними роботами керував відомий арх. Міхал Улям (Ulam).
4 травня 1930 року єврейська громада знову розширила свій цвинтар, нові поля були урочисто посвячені рабином. У 1931–1932 рр. цвинтар займав площу 25 моргів. Посередині була розташована головна алея, обабіч неї були розміщені могили у густих рядах. 9 серпня 1934 року арх. Норберт Ґлятштайн (Glatstein) виконав проект огородження цього кладовища.
Під час німецької окупації були знищені всі будівлі та могили на цвинтарі, зокрема навесні 1943 року нацисти висадили в повітря будинок передпоховальної каплиці Бет Тахара.
У радянський період цвинтарем на Пилихівських пагорбах опікувалася львівська єврейська громада. В перші післявоєнні роки на її кошти поряд із входом з боку теперішньої вул. Єрошенка на братській могилі, в якій перепоховали останки розстріляних євреїв у 1942–1943 рр. та зі знищених давніх поховань, встановлено обеліск.
У 1962 р. у зв'язку з розпуском львівської єврейської громади цвинтар був приєднаний до Янівського, однак він зберігає власну нумерацію полів.
На новому єврейському кладовищі свого часу поховано багато видатних осіб єврейської громади. Серед них д-р Емануїл Блюменфельд (Blumenfeld), д-р Еміль Бик (Byk), рабин д-р Швабахер (Schwabacher), Натан Лeвенштейн (Nathan Loewenstein), Езекіль Каро (Ezekiel Karo), олеський ребе, проф. Львівської політехніки Беркман (Berkman), д-р хім. н., проф. Йона Ґрінберґ (Grinberg) та інші.Пов'язані історії
Архітектура
Первісно територія цвинтаря займала меншу ділянку, ніж сьогодні. Одне з розширень території відбулося у 1890 р., коли єврейська громада викупила для цієї мети частину ґрунту, що належала гр. Станіславу Скарбеку. У 1931–1932 рр., як свідчить опис, площа цвинтаря становила 25 моргів. По центру його території проходила головна алея, від неї відгалужувалися менші алеї, обабіч яких були розміщені могили.
У 1856 р. на цьому цвинтарі на кошти єврейського купця Ефраїма Вікселя було споруджено Новоцвинтарну синагогу.
На поч. 1890-х рр. з боку кол. вул. Пилихівської (тепер вул. Золота) було зведено муровану огорожу в неороманському стилі. Проект розробив у 1890 р. відомий львівський арх. Альфред Каменобродський. Фрагмент цієї огорожі зберігся до наших днів. Ліворуч від головного входу на кладовище за проектом Соломона Кроха побудовано адміністративне приміщення. У 1912 р. за проектом Романа Фелінського та Єжи Ґродинського розпочато будівництво передпоховального приміщення Бет Тахара в стилі модерну. Будівельними роботами при його спорудженні керував відомий арх. Міхал Улям. У 1934 р. арх. Норберт Ґлятштайн виконав проект огородження цього кладовища.
Під час Другої світової війни німці зруйнували всі будівлі та могили на Новому єврейському кладовищі, зокрема, навесні 1943 р. фашисти висадили в повітря будинок передпоховального дому Бет Тахара. В радянський період цвинтарем на Пилихівських пагорбах опікувалася львівська єврейська громада. На її кошти біля входу від вул. В. Єрошенка в перші післявоєнні роки на братській могилі, в якій перепоховали останки розстріляних євреїв у 1942–1943 рр. та зі знищених давніх поховань, встановлено обеліск.Пов'язані місця
Територія Янівського цвинтаря – передпоховальна каплиця "Бет-Тагора" (не існує)
Детальніше про місце
Персоналії
Альфред
Каменобродський (Alfred Kamenobrodski)
–
архітектор.
Беркман (Berkman) – олеський ребе, професор
Львівської політехніки.
Емануїл Блюменфельд (Emanuel Blumenfeld) – доктор, один із засновників
синагоги реформаторів.
Еміль Бик (Emil Byk) – видатний
громадський і політичний діяч Галичини, адвокат.
Ефраїм Віксель (Efraim Wiksel) – єврейський купець.
Єжи Ґродинський (Jerzy Grodyński) – архітектор.
Йона Ґрінберґ (Jona Grinberg) – професор, доктор
хімічних наук.
Міхал Улям (Michał Ulam) – архітектор, власник
будівельної фірми.
Норберт Ґлятштайн (Norbert Glatstein) – архітектор.
Роман Фелінський (Roman Feliński) – архітектор.
Соломон Крох (Salomon Kroch) – архітектор.
Станіслав Мартин Скарбек (Stanisław Marcin Skarbek) – граф, відомий землевласник і меценат.
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/4/1275:58.
- ДАЛО 2/4/1276.
- Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 701/1/1215.
- ЦДІАЛ 701/3/1215.
- ЦДІАЛ 701/3/1330.
- ЦДІАЛ 701/3/1330.
- ЦДІАЛ 701/3/994.
- J. Schall, Historia Żydów w Polsce, na Litwie i na Rusi (Lwów, 1935).
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин