Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Нечуя-Левицького, 17-19 – житлові будинки

ID: 562

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.


Історія

Кам'яниці під №17 і 19 на вулиці Нечуя-Левицького зведені будівничим Якубом Рисяком у 1906–1907 роках за власним проєктом. Будинки розташовані у північно-східній частині колишньої передміської дільниці Кастелівка, яка з 1880-х років забудовувалася віллами і кам'яницями здебільшого заможних і знатних львів'ян. Кам'яниці Гелени і Якуба Рисяків виконані в сецесійній стилістиці, що виражена у прикметному ліпному декорі з маскаронами. Декор вирізняється мотивом гілок модрини на фасадах, характерними кованими вхідними дверима, розписами стель присінків з мотивом маків та лілій, різьбленими супрапортами дверей помешкань — вхідних і внутрішніх, кахельними печами тощо.

Ці кам'яниці постали на колишній великій ділянці, що протягом ХІХ століття позначалася конскрипційним номером 73 ¼, на ній розміщувалися пасовиська і городи. Наприкінці століття її розпарцелювали під рядову забудову і Рисяки придбали кілька частин. Через те, що Якуб Рисяк був заанґажований будівництвом, бюрократичними справами займалася дружина Гелена. Саме її ім'я фігурує в архівних справах (ДАЛО 2/2/1777; 2/2/1779). Отже, 1906 року Гелена Рисяк набула шість парцель під ґрунтовими номерами №№ 2500/18, 2501/3, 2502/11, 2500/2, 2501/2, 2502/10 (ДАЛО 2/2/1777:1-3). На них родина Рисяків збудувала два практично ідентичні, дзеркально відображені будинки.

5 травня 1906 року Гелена Рисяк звернулася до маґістрату дозволити звести на щойно придбаній ділянці два триповерхові будинки з сутеринами з боку подвір'я, та погодити подані проєкти, які розробив будівничий Якуб Рисяк (ДАЛО 2/2/1777:1-5; ДАЛО 2/2/1779). До речі, родина Рисяків саме того ж 1906 року переселилася у щойно зведену ними кам'яницю на вулиці Набеляка (тепер Івана Котляревського), 26 (ДАЛО 2/1/5251). 15 травня 1906 року будівельний відділ магістрату надав Гелені Рисяк дозвіл на будівництво. Разом з дозволом інженер цього відділу підкреслив приписи, яких потрібно було дотримуватися, зокрема що будинки мають постати в реґуляційній лінії, яку задали вже збудовані кам'яниці №21 (власник Іван Левинський) і №23 (ДАЛО 2/2/1777:6-8, ДАЛО 2/2/1779:5). 19 травня був затверджений проєкт Рисяка (ДАЛО 2/2/1777:5).

Будинки зводилися трохи більше року і 6 серпня 1907 Гелена Рисяк отримала від будівельного відділу магістрату дозвіл на замешкання будинку № 17 (ДАЛО 2/2/1777:9), а 29 серпня — будинку №19 (ДАЛО 2/2/1779:8). Разом з цим дозволом нерухомість Рисяків при вулиці Ленартовича отримала нові номери: № 1723 ¼ конскрипційний – №17 орієнтаційний; № 1722 ¼ конскрипційний – №19 орієнтаційний. У дозволах на замешкання було перечислено склад приміщень двох кам'яниць. Будинок № 17 в нижньому ярусі мав: 2 покої, 2 кухні, 1 крамницю (склеп), 1 кімнату (ізбу) для сторожа, 1 пральню, 1 виходок, 1 комору, 2 сходові клітки, 4 пивниці, 2 коридори; "в партері" (на 1-ому поверсі) — 6 покоїв, 2 передпокої, 2 кухні, 2 лазнички, 2 виходки, 2 спіжарки, 2 сходові клітки, 1 входовий присінок; на 2-ому і 3-ому поверхах — по 7 покоїв, 2 передпокої, 2 кухні, 2 лазнички, 3 виходки, 2 спіжарки, 2 сходові клітки (ДАЛО 2/2/1779:8). З цього списку видно, що в кам'яниці на поверхах чільної частини було по два повноцінні помешкання. В нижньому ярусі будинку № 19 містилося: 2 покої, 2 кухні, 1 кімната (ізба) для сторожа, 2 коридори, 1 пральня, 1 виходок, 2 комори, 2 сходові клітки, 3 пивниці (ДАЛО 2/2/1779:8).

Якщо порівняти зведені будинки з проєктованими, то архітектурно-мистецький вистрій фасадів збудованих будинків є набагато пишнішим і стилево виразнішим, ніж на проєктах; спільним в них є лише компонування. На проєкті відсутній ліпний декор фасаду та балкони, а також вистрій інтер'єру.

Варто відзначити, що всі проєкти кам'яниць Якуба Рисяка є подібними — на одному аркуші подані ситуаційна схема, плани, чільний фасад, поздовжній та поперечний розрізи, на яких вказані основні параметри будинку — розпланувальна схема та конструктивна структура: фундаменти, перекриття, товщини стін, конструкція даху. Що ж до фасадів, то Рисяк подавав лише компонування, а декор показував схематично. Оздоблення він виконував за окремими ескізами, які будівельне управління маґістрату не затверджувало. З одного боку, це відповідало нормам Будівельного статуту Львова від 1885 року. Але й загалом, декорація будівель вважалася інтеґральною частиною мулярської, а не архітектурної професії (Бірюльов, 2015, 211-219). Рисяк був ліцензованим мулярським майстром і одночасно майстром скульптурно-декоративного оздоблення, який будував за власними проєктами і сам декорував. Тому на затвердження Рисяк подавав проєкти згідно з вимогами, за якими можна було будувати.

Вже за короткий час збудовані Рисяками кам'яниці набули своїх заможних власників. В адресній книзі за 1913 рік відзначено мешканців кам’яниці № 17: інспектор страхової компанії Станіслав Ерліх, поштовий працівник Йозеф Мазур, кравець Францішек Врубель, столяр Андрій Кіліан, директор фабрики Зиґмунт Плятовський і Станіслав Плятовський, котрий на той час був власником реальности (Księga adresowa, 1913). В пізніших документах власником реальности №17 відзначений Зиґмунт Плятовський, а власником реальности № 19 був юдей Єнто Равер (Jento Rawer) (ДАЛО 2/2/1779) .

У 1938 році міський технічний відділ зобов'язав Зиґмунта Плятовського відновити дворові фасад по рівень балконів 2-ого поверху  і стіни входових сіней. Згідно з постановою, роботи мали бути виконані впродовж 14 днів. За це відповідала управителька дому Марія Мітша (ДАЛО 2/2/1777:11).

В подвір'ї кам’яниці № 17 була поставлена кам'яна статуя  Пресвятої Богородиці на постаменті, в ніші за склом; час її постання — невідомий

У радянський період кам'яниці були націоналізовані та заселені новими мешканцями, квартири переоблаштовані на комунальні. Впродовж існування проводилися поточні ремонтно-відновлювальні роботи, не завжди фахові, зокрема більшою мірою були забілені розписи на стінах присінку та сходової клітки. В час Незалежности в окремих помешканнях були замінені автентичні входові двері та віконна дерев'яна столярка на металопластикову.

У 2024 році в будинку №19 провели реставрацію частини розписів у сінях. Роботи виконувала майстерня "Гарда" під керівництвом Ірини Гірної.

Пов'язані історії

Архітектура

Кам'яниці розташовані у рядовій забудові непарного боку вулиці Івана Нечуя-Левицького, на похилій ділянці з крутим схилом на південь. Обидва будинки Г-подібні в плані, стоять на майже одинакових прямокутних ділянках. Загальна площа ділянок — ~ 370,0 м2; площа забудови — ~ 258,0 м2 (довжина — 23,00 м, ширина — 16,00 м, висота до гребеня даху — 19,20 м); площа подвір'я ~112, 0 м2.

Будинки збудовані в стилі сецесії, муровані з цегли, отиньковані, на цегляних фундаментах; з офіцинами, базовані на Г-подібних планах, триповерхові з пивницями та сутеринами з боку подвір'я, вкриті двосхилими бляшаними дахами; розташовані на похилій ділянці з крутим схилом на південь, через що влаштовані додаткові сходові марші спуску до подвір'я.

В компонуванні чільних фасадів кожного будинку є шість віконних осей, що згруповані по два у трьох пряслах; бічні — зі зближеними вікнами, підкреслені пристінками з балконами на кронштейнах. Сецесійної виразности фасадам надають характерні лізени з круглими клеймами та барельєфами жіночих голів, що фланкують пристінки та розділять вікна середнього прясла третього та горищаного поверхів. В сецесійному оздобленні фасадів використано мотив гілок модринового дерева, якими прикрашені вікна першого та другого поверхів, жіночі голови, а також кронштейни балконів. Балкони будинків є тим елементом, завдяки якому фасади двох будинків відрізняються. Балконні огорожі будинку № 19 виконані як  ковані сецесійні ґратки; балкони будинку №17 мають муровані огорожі, сформовані з фактурних стовпців та кілець, з'єднаних в ланцюг. Аналогічний мотив орнаменту використаний в оздобленні фартухів під вікнами другого поверху. В оздобленні підвіконних фартухів третього поверху використаний мотив круга, кружальцями прикрашені також вікна другого поверху. Перший поверх відділений від другого простою тягою, розшитий під дощатий руст. Фасади акцентовані входовими брамами, підкресленими порталами з вікном-світликом, оздобленим гірляндою. Двері головного входу — залізні, з сецесійними ґратками ковальської роботи, засклені у верхній частині. Світлик з дерев’яним заповненням та шибками з травленими стилізованими гілками модрини з шишечками. Завершені фасади розвиненим цегляним карнизом, підкресленим валиком у вигляді намистинок зі шпульками, та фризом, у якому влаштовані прямокутні горищані віконця-продухи; високий кам'яний цоколь викінчений профільованим валиком. З боку подвір'я фасади — гладкі, отиньковані вапняно-пісковим розчином, накриті дахом великого виносу на дерев'яних випустах. На всіх поверхах тильних фасадів влаштовані стрічкові балкони-галереї з входами до помешкань. До пивниць та виходу в подвір'я ведуть одномаршеві дерев'яні сходи.

Планувальна структура будинків — секційна: на кожному поверсі влаштовано по два помешкання з входами зі сходової клітки (одне помешкання з двома входами: звичайний через передпокій і парадний, що веде до салону), та одне помешкання в офіцині з входом зі стрічкового балкону.

Вхідна зона кам'яниць складається з порталу входу, присінку зі сходовим маршем з 11-ьох кам'яних сходинок, який через вітрові двопільні двері провадить до головної дерев'яної двомаршевої сходової клітки.

В будинках влаштована друга сходова клітка, так звана "чорна", яка розташована з торця офіцин, з входом з подвір'я; з цих сходових кліток є виходи на стрічкові балкони, що оперізують тильні фасади на 1-ому, 2-ому і 3-ьому поверхах. Входи до сутерин з подвір'я.

Простір присінку та сходової клітки — виразно сецесійний і респектабельний: двері прикрашають супрапорти з барельєфом дитятка, що стоїть навколішки, в оздобленні макових квіток та листя. Мотив маків можна побачити в травленні на шибках вікон сходової клітки, а також в унікальних авторських розписах стелі присінку та сходової клітки. Розписами вкриті також стіни сходової клітки, що зберігалися під шаром тиньку, які виявлені реставраторами під час дослідження. Сходові майданчики вимощені візерунчастою керамічною плиткою фірми Івана Левинського.

В помешканнях збережені дубові паркетні підлоги, сецесійні кахлеві печі, дверна і частково віконна столярка з латунною фурнітурою. Двері кімнат прикрашають сецесійні супрапорти, в оздобленні яких використано ідентичний з фасадом мотив гілок модринового дерева; над одними дверима в помешканні на другому поверсі — супрапорт з барельєфом ліри та жіночої голови в лавровому вінку, декорований квітами фіялок.

Посеред подвір'я кам’яниці №17 стоїть скульптура Пресвятої Богородиці на кам'яному постаменті, за склом, яка є єдиною збереженою у міжквартальному просторі житлової забудови Львова.

Будинки №№ 17, 19 на вулиці Івана Нечуя-Левицького належать до найкращих взірців чиншових кам'яниць Львова періоду модернізму, у його сецесійному прояві.

Персоналії

Францішек Врубель (Franciszek Wróbel) — кравець, мешканець кам’яниці № 17.
Станіслав Ерліх (Stanisław Erlich) — інспектор страхової компанії, мешканець кам’яниці № 17.
А. Кіліан (A. Kilian) — столяр, мешканець кам’яниці № 17.
Іван Левинський (Jan Lewiński) — будівничий, власник кам’яниці на вул. Нечуя-Левицького, 21.
Йозеф Мазур (Józef Mazur) — поштовий працівник, мешканець кам’яниці № 17.
Марія Мітша (Marya Mitsza) — управителька дому № 19.
Зиґмунт Плятовський (Zygmunt Platowski) — директор фабрики, власник нерухомості № 17.
Станіслав Плятовський (Stanisław Platowski) — власник нерухомості № 17.
Єнто Равер (Jento Rawer) — власник нерухомості № 19.
Гелена Рисяк (Helena Rysiak) — дружина будівничого Якуба Рисяка, власниця кам'яниць на вул. Нечуя-Левицького, 17, 19.
Якуб Рисяк (Jakub Rysiak) — будівничий і скульптор, концесіонований мулярський майстер, власник і будівничий кам’яниць на вул. Нечуя-Левицького, 17, 19.

Інтерв'ю

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), 2/2/1777.
  2. ДАЛО 2/2/1779.
  3. ДАЛО 2/1/5251.
  4. Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa, 1913.
  5. Księga adresowa Małopołski. Lwów-Stanisławów-Tarnopól, 1935–1936.
  6. Архітектура Львова. Час і стилі. XIII – XXI ст., ред. Юрій Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008).
  7. Юрій Бірюльов, "Творчість мулярських майстрів і скульпторів-декораторів львівських споруд кінця ХІХ – початку ХХ ст.", Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Архітектура, 2015, № 836. 
  8. Андрій Дорош, Проходи не без задоволення і з мораллю. Путівник (Львів, 2008).
  9. "Кастелівка", Енциклопедія Львова, Т. 3 (Львів, 2010).
  10. Львів. Туристичний путівник (Львів: Центр Європи, 2007).
  11. Борис Мельник, Довідник перейменувань вулиць і площ Львова (Львів: Світ, 2001).
  12. Ігор Мельник, Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії (Львів: Центр Європи, 2009). 
  13. Ігор Мельник, Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008).
  14. Володимир Тимофієно, Зодчі України кінця XVIII - початку ХХ століть: біографічний довідник (Київ: НДІТІАМ, 1999). 
  15. Орися Шиян, "У львівській кам'яниці відреставрували сецесійні квіткові розписи", Захід.нет.
  16. Jurij Biriulow, "Wiatr przemian. Nowe tendencje w architekturze Lwowa 1890-1914",  Architektura Lwowa XIX wieku, red. Jacek Purchla (Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 1997).
  17. Jakub Lewicki, Między traducją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893-1918 (Warszawa: Neriton, 2005).

Авторка — Оксана Бойко

Редакторка — Ольга Заречнюк

Цитування: Оксана Бойко. "Вул. Нечуя-Левицького, 17-19 – житлові будинки". Інтерактивний Львів (Центр міської історії, 2024). URL: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/nech-levytskoho-17/