Вул. Личаківська, 15 – житлові будинки

ID: 2588

До цього номеру належить два будинки: двоповерхова класицистична вілла у центрі кварталу (ймовірно 1840-х рр.) та триповерховий рядовий будинок що оточує квартал з півдня (1874.). Спочатку садиба столяра Яна Смутного, а потім — родинний маєток відомої у Львові родини Дрекслерів які займалися торгівлею тканинами.  Кам'яниця — пам'ятка архітектури (№621-М). 

Історія

Ділянка розташована вздовж давньої Личаківської дороги біля повороту до монастиря францисканців, є ламаної форми адже впиралась у кут розміщеного поруч бастіону (карта 1766 р.). Перша письмова згадка про нерухомість тут зустрічається у німецькомовному документі із 1847 року. Тоді її власником був Йоганн Шрайнер, який у 1847-1849 роках споруджував збоку житлового будинку двоповерхову офіцину (ДАЛО 2/2/234:1-5).

Вілла у центрі кварталу — найдавніша будівля на цій ділянці. Ймовірно збудована у 1840-х роках (Ковальчук, 2008, 208-209), не виключено що на старіших фундаментах — садибу із дерев'яним будинком оточеним садом фіксують мапи з 1766 року, а з близько 1802 — муровану. Двоповерхова, прямокутна у плані будівля є дуже простої і стриманої архітектури у дусі бідермаєру, майже без декору.

Вже з початку ХІХ ст. поруч, вздовж східного краю ділянки, розміщувалася кам'яниця. Її фрагмент зберігся до сьогодні як частина триповерхового рядового будинку, а решта розібрана на початку ХХ століття.

Крім вілли, кам'яниці і саду, на ділянці існували дерев'яні господарські споруди. Відомо, що тут також була криниця із краном-помпою. У 1850-х роках вона була занедбаною, лиш злегка прикритою дошками. 1856 року стався випадок: до неї випадково впала людина. За словами постраждалої Амалії Бурґер, мешканки Личакова і торгівчині тютюном, вона шукала на ділянці загублені гроші. Перехожі допомогли їй вибратися. Поки потерпіла перебувала під наглядом лікарів, поліція зверталася до власника нерухомості із вимогою негайно цю криницю відремонтувати (ДАЛО 2/2/234:12-14).

Про перших власників ділянки не відомо практично нічого. Зустрічаються окремі згадки про нерухомість №102 4/4, зокрема тут мешкав службовець будівельної служби магістрату у 1820-х роках. У 1860 чи 1861 рр. її власником став столяр і підприємець Ян Смутний (Johann / Jan Smutny). Він одразу переробив дві возівні на підніжжі до вілли, зробивши одну з них частиною більшої майстерні (ДАЛО 2/2/234:88,94). За його ж ініціативи з'явився двоповерховий будинок вздовж вулиці Францисканської (сучасна Короленка), та триповерховий вздовж Личаківської.

Окрім майстерні, столяру була необхідна будівля для складання матеріалів. Тож зі східного краю ділянки, вздовж вул. Францисканської (тепер вул. Короленка), Смутний вирішив спорудити шопу. Спочатку проектувалася невелика відкрита споруда з дерев'яного каркасу і з односхилим дахом (ДАЛО 2/2/234:17,89). Ймовірно, вона була споруджена і проіснувала якийсь час.

Згодом на цьому ж місці Смутний запланував більшу, вже цегляну будівля. Але ці плани довелося відкорегувати, адже у будівельному департаменті магістрату у 1867 році прийняли рішення розширити вулицю Францисканську, яка була досить широкою у верхній частині, але значно звужувалася біля перехрестя із Личаківською. Ширину планували унормувати до шести сажнів (11,38 м) на всій протяжності. Тож представники міської адміністрації звернулися до Яна Смутного з вимогою віддати місту 32о4'9'' квадратних сажнів ділянки (біля 115,5 м2), на що власник відмовився. Проте досить швидко вдалося узгодити інтереси обох сторін — Смутний погодився обміняти 20о1'5'' (~72 м2) із заходу ділянки на 22о2'1'' (~79 м2) з південного краю ділянки (ДАЛО 2/2/234:26-32).

1868 року Ян Смутний спорудив цегляний будинок вздовж Францисканської. Його двоповерхова частина умістила майстерню у цоколі та помешкання на першому і другому поверхах, а одноповерхова, що з вулиці виглядала як повноцінна мурована будівля, а з боку подвір'я залишалася відкритою. Такий дизайн підказує, що власник одразу передбачав можливість подальшого розширення (ДАЛО 2/2/234:93,97,100). Вже 1870 року відкриту частину перебудували, додали другий поверх, а в найближчі кілька років додалася і триповерхова кутова частина — все із житловою функцією. 1874 року з'явилася центральна частина, що сполучила східну і західну частини, а з нею і неоренесансна стилістика. Окремі деталі фасадів відрізняються, за чим помітно що вони зроблені у різний час; при цьому такі речі як столярка вікон, дверей, сходів усюди аналогічна що показує що різниця у часі невелика. (ДАЛО 2/2/234:98-99). 

Після смерті Яна Смутного близько 1906 року, ділянку з забудовою успадкувала його донька. Євгенія зі Смутних, помітна у Львові громадська діячка, була одружена із відомими купцем Іґнатієм Дрекслером, тож таким чином вілла стала родинним маєтком Дрекслерів, а багатоквартирна кам'яниця із магазинами на першому поверсі — одним із джерел їхніх прибутків. Основним заняттям кількох поколінь Дрекслерів була торгівля тканинами та виробами із текстилю, їхня основна крамниця розміщувалася у центрі львівського середмістя — на пл. Катедральній.

З цього часу до Першої світової війни тут  чимало вікон триповерхового будинку вздовж Личаківської перероблялися на вітрини крамниць, у 1909 р. відбулося підключення частини будинку до каналізації, а відтак — влаштування нових туалетів-виходків (ДАЛО 2/2/234:40,106). У 1908 р. магістрат дозволив Євгенії Дрекслер розібрати двоповерховий будинок із цоколем з боку вул. Ґротґера (вул. Смольського) (ДАЛО 2/2/234:38). Нову кам'яницю на місці старої збудували у 1908-1909 рр. за проектом Тадеуша Мостовського (Tadeusz Mostowski). 

У Євгенії та Іґнатія Дрекслерів було восьмеро дітей, серед них скульпторка і малярка Люна Дрекслер (Luna Drexler, 1882-1933), а також знаменитий архітектор-урбаніст Іґнатій Дрекслер (Ignacy Drexler, 1878-1930). Точно невідомо хто саме і у якій мірі успадкував цю нерухомість на вул. Личаківській, відомо що з 1918 р. Євгенія мешкала разом із донькою Люною у кам'яниці на вул. Парковій, 14 (Wiórkiewicz, 2013, 317). У архівній справі будинку у документах 1934-1935 рр. співвласниками є інженер Олександр Дрекслер (Aleksander Drexler, 1885-1949) та Ірена з Дрекслерів Хвастовська (Irena DrexleróChwastowska, 1890-1963). Також з повноліттям Христини Дрекслер, доньки архітектора, у 1935 р. вона стала повноправною спадкоємицею 1/9 частини нерухомості.

У міжвоєнний період більшість будинків ХІХ століття потребували ремонтів. Причиною могли бути як воєнні пошкодження, так і просто старий вік кам'яниць. Частина будинків могла не мати найнеобхіднішого: туалетів і ванних кімнат у квартирах (тільки спільного користування на галереї), чи й справної каналізації в принципі. Тож чи не в кожного будинку зведеного до Першої світової війни в архівній справі можна зустріти звернення магістрату до власника(-ці) кам'яниці, з вимогою в певний термін відремонтувати будинок, під загрозою штрафу, та/чи й навіть ув'язнення. Іноді переписки з власниками тривали роками, що наштовхує на думку, що дієвих механізмів комунікації між владою і власниками нерухомості просто не існувало.

З будинками на вул. Личаківській, 15 магістрат принаймні з 1934 року вимагав відремонтувати фасади, вітрини крамниць, сіни і сходові. Дрекслери, згідно із їхнім листом до магістрату (ДАЛО 2/2/234:71-72), розробили план робіт на декілька років. Згідно нього, у 1935 р. частково провели каналізацію, знесли старі виходки і замінили їх сучасними туалетами, поремонтували підлоги, балки у кімнатах палацику та викопали у ньому пивниці. У кам'яниці при Личаківській — пічки з камінців замінили на кахлеві.  У 1936 р. — відремонтували фасад палацику, старі дерев'яний балкон і кам'яні сходи замінили на бетонні, зремонтували дах. У будинку при Личаківській — нові перекриття і підлоги веранд. У подвір'ї — ремонт стоку, обидва подвір'я засаджені і закладені травники. У 1937 р. — помальовані стіни у сінях, всіх коридорах, сходових клітках, полаковані вхідні двері. Старі галереї і сходи будинку на Францисканській — замінені на нові. Почистили від нашарування вугілля пивниці, коридори, стрихи та повикидали звідти непотріб. Замінили частину перегородок та дверей. Проведено водопостачання до кількох кухонь. У 1938 р. — підключилися до нового каналізаційного каналу. Усунули старі клоачні ями та повідводили нечистоти, чим значно покращили повітря і запах у подвір'ї. Почали ремонтувати головний фасад і переробляти магазинні вітрини. Встановили 24 нові вікна.

На 1939 р. планувався ремонт бічних фасадів з переробкою порталів що мало продовжитися і у 1940 р. проте не зміг бути виконаним через початок війни (ДАЛО 2/2/234:80-81).

Є інформація, що у квітні 1942 року у помешканні Олександра Дрекслера містилася підпільна V Відділу Обширу Львівської Армії Крайової (Wiórkiewicz, 2013, 332-333).

Після Другої світової війни Дрекслери були змушені покинути Львів, переїхали до різних міст Польщі.

Сьогодні будинок залишається житловим, на першому поверсі розміщенні численні крамниці. 

Архітектура

Квартал із віллою оточеною пізнішою забудовою чиншовими кам'яницями — характерний зразок ущільнення забудови центральної частини міста у 2 половині ХІХ століття.  Спочатку поза межами міських мурів (третьої лінії фортифікацій — бастіонів) з'явився дерев'яний будинок, пізніше мурована вілла, та одна житлова кам'яниця збоку. Згодом ділянка все більше ущільнювалася, аж поки у 1890-х—1900-х рр. не стала оббудованою кількаповерховими кам'яницями із усіх боків.

Вілла ймовірно збудована у 1840-х рр. (Ковальчук, 2008, 208-209), не виключено що на фундаментах давнішої будівлі що фігурує на картах міста з другої половини XVIII століття до середини XIX століття. Це — двоповерхова прямокутна у плані будівля габаритами 17,52 на 13,66 м. Розміщена посередині кварталу на підвищенні рельєфу, має цегляні стіни та склепіння, дерев'яні перекриття та внутрішні сходи, отиньковані фасади. Чільний фасад — симетричний із сімома композиційними осями та чотириколонним портиком. На першому поверсі це — чотири квадратні в перерізі стовпи, на другому поверсі — гладкі доричні колони, підтримують простий трикутний фронтон. Стовпи прикрашені дзеркалами (виконані у тиньку), також на фасадах — пілястри, завершений фасад неордерним карнизом. Із декоративних елементів — огородження портика на 2-му поверсі із литих металевих елементів, дуже подібні зустрічаються на інших палацових будівлях Львова, зокрема палаці Намісника (вул. Винниченка, 14-16), та палаці Замойських (вул. Зелена, 24).

Будинок, що оточує квартал із західного, південного та східного боку був збудований у декілька етапів. Спершу з'явилася кам'яниця із південно-східного кута (кін. 18 ст.). У 1869-1870 рр. — двоповерховий будинок вздовж сучасної вул. Короленка. У 1870 р. — триповерховий Г-подібний у плані будинок у південно-західному куті. У 1874 р. між двома кутовими кам'яницями збудували центральну частину, таким чином їх візуально об'єднали (хоча деякі деталі фасадів у них і надалі відрізняються).

Будинок вздовж вул. Короленка (1869-1870) — двоповерховий, з цоколем, з простими фасадами без декору. Будинок коридорного типу з дворядним розміщенням кімнат. Вхід розміщений у подвір'ї, бетонні сходи провадять до сіней і сходів. На кожному поверсі є по два помешкання, вхід до яких — із сходової клітки. Через галереї влаштований вхід до туалетів. Збереглася автентична столярка вхідних дверей, а також частини вікон характерних для 1870-х рр.

Триповерхова частина будинку з південно-західного боку (4 вікна на фасаді з вул. Короленка і 5 вікон на фасаді з вул. Личаківської, 1870 р.) — мурована цегляна будівля, зі склепінчастими пивницями,  дерев'яними міжповерховими перекриттями, отинькованими фасадами. Вхід до неї з подвір'я. За проектом тут на кожному поверсі розміщувалося по дві трикімнатні квартири із кухнями, одна з них також із передпокоєм. Туалети — на галереях, спільні із старішим двоповерховим будинком збоку.

Південно-східна і центральна частина (1874-1875). Вхід через проїзд до сходової клітки, звідти до кількох квартир із сходових майданчиків, а також на галереї. З галерей можна потрапити до колись відкритої, тепер заскленої веранди, звідки вхід до двох квартир на кожному поверсі і до спільних туалетів.

Головний фасад з боку вул. Личаківської, який утворений трьома різночасовими частинами,  запроектований у стилі неоренесансу. Симетричний, із тринадцятьма композиційними осями. У центрі — триосьовий тонкий ризаліт завершений фронтоном. Всі прорізи прямокутної форми (за винятком брами з лучковою аркою). Поверхня першого поверху на фасаді рустована і відділена міжповерховим карнизом. Вище фасад гладкий, на цьому тлі виділяються вікна із профільованими обрамленнями і лінійними сандриками. На ризаліті вікна спаровані, на другому поверсі мають трикутні, а не лінійні сандрики. Завершений фасад антаблементом із горищними віконцями у фризі, між якими розміщені рельєфи-вставки у формі вінків, на ризаліті — також застосовані невеликі маскарони. У фронтоні зображений архангел Гавриїл із пальмовою гілкою в руках, оточений арабесками.

Інтер'єри сходових кліток прості, стіни і стелі — без оздоблень. Сходи дерев'яні, із гладкими поруччями що підтримуються тонкими різьбленими балясинами (багато з яких вже знищилися і були замінені. Підлога сходових майданчиків — переважно із широких дерев'яних дощок.

Персоналії

Йоганн Шрайнер (Johann Schreyner/Schreiner)— столяр, власник ділянки і будинків принаймні з 1847 р. до 1860-1861 рр.
Ян Смутний (Jan/Johann Smutny) — столяр, власник ділянки і будинків з 1860-1861 рр. до принаймні 1906 р.
Євгенія зі Смутних Дрекслер (Eugenia ze Smutnych Drexlerowa, 1857-1930) — донька Яна Смутного, власниця ділянки і будинів
Іґнатій Дрекслер (Ignacy Drexler, 1847-1905) — купець, громадський діяч, член міської ради Львова, чоловік власниці будинку — Євгенії зі Смутних
Іґнатій Тадеуш Дрекслер (Ignacy Tadeusz Drexler, 1878-1930) — відомий архітектор, теоретик і практик планування міст, син Іґнатія та Євгенії Дрекслерів, співвласник
Олександр Дрекслер (Aleksander Drexler, 1885-1949) — інженер, син Іґнатія та Євгенії Дрекслерів, співвласник і мешканець будинку
Ірена з Дрекслерів Хвастовська (Irena z Drexlerów Chwastowska, 1890-1963) — донька Іґнатія та Євгенії Дрекслерів, дружина інженера Мєчислава Хвастовського, співвласниця і мешканка будинку
Мєчислав Хвастовський гербу Лук (Mieczysław Chwastowski h. Łuk napięty, 1881-1935) — інженер, чоловік Ірени з Дрекслерів, співвласник і мешканець будинку до 1935 р.
Кристина Дрекслер Проґульська (Krystyna Drexlerówna, 1917-1992) — журналістка та спортсменка, донька Іґнатія Дрекслера та Софії з Паславських, дружина інженера Єжи Проґульського, співвласниця з 1935 р.
Софія Леокадія з Паславських Дрекслер (Zofia Leokadia z Pasławskich Drexlerowa, 1887-1979) — докторка філософії, викладачка вокалу, дружина архітектора Іґнатія Дрекслера і його спадкоємиця
Амалія Бурґер (Amalia Burger) — торгівчиня тютюном (Tabaktrafikantin), власниця нерухомості №137 4/4 на вул. Личаківській (1856 р.), жертва нещасного випадку на ділянці будинку №15
Зиґмунт Добжанський (Zygmunt Dobrzański, 1876-1918)— архітектор, автор проектів магазинних вітрин
Максиміліан Кочур (Maksymilian Koczur, 1885-1951)— архітектор, автор проектів магазинних вітрин
Антоній Куніцький (Antoni Kunicki) — будівничий, автор проектів магазинних вітрин
Тадеуш Мостовський (Tadeusz Mostowski, 1860-1929)— архітектор і будівничий, автор проектів реконструкцій, а також проекту нового будинку на вул. Смольського, 1

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/234
2. Христина Ковальчук, "Архітектура кінця 18-початку 19 століття", Архітектура Львова: час і стилі ХІІІ-ХХ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2005)
3. Христина Ковальчук, Особливості архітектури Львова наприкінці 18 – першої половини ХІХ ст., (Львів: Ліга-Прес, 2005), 220 с.
4. Helena Wiórkiewicz, "Pamiątki lwowskiej rodziny Drexlerów w Zbiorach Muzeum Niepodległości w Warszawie: dar Jadwigi Kern-Bałaty", Niepodległośc i Pamięc, (Warszawa, 2013), 20/3-4 (43-44), 305-367
5. Księga adresowa królewskiego stołecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1913).
6. Księga adresowa Małopołski (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
7. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1872).
8. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1889).
9. Skorowidz królewskiego stołecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1910).
10. Skorowidz królewskiego stołecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1916).
11. Spis abonentów sieci telefonicznych... (Lwów, 1937)

 


Авторка — Ольга Заречнюк