Вул. Личаківська, 15 – житлові будинки

Ділянка розташована вздовж давньої Личаківської дороги біля повороту до монастиря францисканців, є ламаної форми адже впиралась у кут розміщеного поруч бастіону (карта 1766 р.). Перша письмова згадка про нерухомість тут зустрічається у німецькомовному документі із 1847 року. Тоді її власником був Йоганн Шрайнер, який у 1847-1849 роках споруджував збоку житлового будинку двоповерхову офіцину (ДАЛО 2/2/234:1-5).

Вілла у центрі кварталу — найдавніша будівля на цій ділянці. Ймовірно збудована у 1840-х роках (Ковальчук, 2008, 208-209), не виключено що на старіших фундаментах — садибу із дерев'яним будинком оточеним садом фіксують мапи з 1766 року, а з близько 1802 — муровану. Двоповерхова, прямокутна у плані будівля є дуже простої і стриманої архітектури у дусі бідермаєру, майже без декору.

Вже з початку ХІХ ст. поруч, вздовж східного краю ділянки, розміщувалася кам'яниця. Її фрагмент зберігся до сьогодні як частина триповерхового рядового будинку, а решта розібрана на початку ХХ століття.

Крім вілли, кам'яниці і саду, на ділянці існували дерев'яні господарські споруди. Відомо, що тут також була криниця із краном-помпою. У 1850-х роках вона була занедбаною, лиш злегка прикритою дошками. 1856 року стався випадок: до неї випадково впала людина. За словами постраждалої Амалії Бурґер, мешканки Личакова і торгівчині тютюном, вона шукала на ділянці загублені гроші. Перехожі допомогли їй вибратися. Поки потерпіла перебувала під наглядом лікарів, поліція зверталася до власника нерухомості із вимогою негайно цю криницю відремонтувати (ДАЛО 2/2/234:12-14).

Про перших власників ділянки не відомо практично нічого. Зустрічаються окремі згадки про нерухомість №102 4/4, зокрема тут мешкав службовець будівельної служби магістрату у 1820-х роках. У 1860 чи 1861 рр. її власником став столяр і підприємець Ян Смутний (Johann / Jan Smutny). Він одразу переробив дві возівні на підніжжі до вілли, зробивши одну з них частиною більшої майстерні (ДАЛО 2/2/234:88,94). За його ж ініціативи з'явився двоповерховий будинок вздовж вулиці Францисканської (сучасна Короленка), та триповерховий вздовж Личаківської.

Окрім майстерні, столяру була необхідна будівля для складання матеріалів. Тож зі східного краю ділянки, вздовж вул. Францисканської (тепер вул. Короленка), Смутний вирішив спорудити шопу. Спочатку проектувалася невелика відкрита споруда з дерев'яного каркасу і з односхилим дахом (ДАЛО 2/2/234:17,89). Ймовірно, вона була споруджена і проіснувала якийсь час.

Згодом на цьому ж місці Смутний запланував більшу, вже цегляну будівля. Але ці плани довелося відкорегувати, адже у будівельному департаменті магістрату у 1867 році прийняли рішення розширити вулицю Францисканську, яка була досить широкою у верхній частині, але значно звужувалася біля перехрестя із Личаківською. Ширину планували унормувати до шести сажнів (11,38 м) на всій протяжності. Тож представники міської адміністрації звернулися до Яна Смутного з вимогою віддати місту 32^о4'9'' квадратних сажнів ділянки (біля 115,5 м²), на що власник відмовився. Проте досить швидко вдалося узгодити інтереси обох сторін — Смутний погодився обміняти 20^о1'5'' (~72 м²) із заходу ділянки на 22^о2'1'' (~79 м²) з південного краю ділянки (ДАЛО 2/2/234:26-32).

1868 року Ян Смутний спорудив цегляний будинок вздовж Францисканської. Його двоповерхова частина умістила майстерню у цоколі та помешкання на першому і другому поверхах, а одноповерхова, що з вулиці виглядала як повноцінна мурована будівля, а з боку подвір'я залишалася відкритою. Такий дизайн підказує, що власник одразу передбачав можливість подальшого розширення (ДАЛО 2/2/234:93,97,100). Вже 1870 року відкриту частину перебудували, додали другий поверх, а в найближчі кілька років додалася і триповерхова кутова частина — все із житловою функцією. 1874 року з'явилася центральна частина, що сполучила східну і західну частини, а з нею і неоренесансна стилістика. Окремі деталі фасадів відрізняються, за чим помітно що вони зроблені у різний час; при цьому такі речі як столярка вікон, дверей, сходів усюди аналогічна що показує що різниця у часі невелика. (ДАЛО 2/2/234:98-99). 

Після смерті Яна Смутного близько 1906 року, ділянку з забудовою успадкувала його донька. Євгенія зі Смутних, помітна у Львові громадська діячка, була одружена із відомими купцем Іґнатієм Дрекслером, тож таким чином вілла стала родинним маєтком Дрекслерів, а багатоквартирна кам'яниця із магазинами на першому поверсі — одним із джерел їхніх прибутків. Основним заняттям кількох поколінь Дрекслерів була торгівля тканинами та виробами із текстилю, їхня основна крамниця розміщувалася у центрі львівського середмістя — на пл. Катедральній.

З цього часу до Першої світової війни тут  чимало вікон триповерхового будинку вздовж Личаківської перероблялися на вітрини крамниць, у 1909 р. відбулося підключення частини будинку до каналізації, а відтак — влаштування нових туалетів-виходків (ДАЛО 2/2/234:40,106). У 1908 р. магістрат дозволив Євгенії Дрекслер розібрати двоповерховий будинок із цоколем з боку вул. Ґротґера (вул. Смольського) (ДАЛО 2/2/234:38). Нову кам'яницю на місці старої збудували у 1908-1909 рр. за проектом Тадеуша Мостовського (Tadeusz Mostowski). 

У Євгенії та Іґнатія Дрекслерів було восьмеро дітей, серед них скульпторка і малярка Люна Дрекслер (Luna Drexler, 1882-1933), а також знаменитий архітектор-урбаніст Іґнатій Дрекслер (Ignacy Drexler, 1878-1930). Точно невідомо хто саме і у якій мірі успадкував цю нерухомість на вул. Личаківській, відомо що з 1918 р. Євгенія мешкала разом із донькою Люною у кам'яниці на вул. Парковій, 14 (Wiórkiewicz, 2013, 317). У архівній справі будинку у документах 1934-1935 рр. співвласниками є інженер Олександр Дрекслер (Aleksander Drexler, 1885-1949) та Ірена з Дрекслерів Хвастовська (Irena z Drexlerów Chwastowska, 1890-1963). Також з повноліттям Христини Дрекслер, доньки архітектора, у 1935 р. вона стала повноправною спадкоємицею 1/9 частини нерухомості.

У міжвоєнний період більшість будинків ХІХ століття потребували ремонтів. Причиною могли бути як воєнні пошкодження, так і просто старий вік кам'яниць. Частина будинків могла не мати найнеобхіднішого: туалетів і ванних кімнат у квартирах (тільки спільного користування на галереї), чи й справної каналізації в принципі. Тож чи не в кожного будинку зведеного до Першої світової війни в архівній справі можна зустріти звернення магістрату до власника(-ці) кам'яниці, з вимогою в певний термін відремонтувати будинок, під загрозою штрафу, та/чи й навіть ув'язнення. Іноді переписки з власниками тривали роками, що наштовхує на думку, що дієвих механізмів комунікації між владою і власниками нерухомості просто не існувало.

З будинками на вул. Личаківській, 15 магістрат принаймні з 1934 року вимагав відремонтувати фасади, вітрини крамниць, сіни і сходові. Дрекслери, згідно із їхнім листом до магістрату (ДАЛО 2/2/234:71-72), розробили план робіт на декілька років. Згідно нього, у 1935 р. частково провели каналізацію, знесли старі виходки і замінили їх сучасними туалетами, поремонтували підлоги, балки у кімнатах палацику та викопали у ньому пивниці. У кам'яниці при Личаківській — пічки з камінців замінили на кахлеві.  У 1936 р. — відремонтували фасад палацику, старі дерев'яний балкон і кам'яні сходи замінили на бетонні, зремонтували дах. У будинку при Личаківській — нові перекриття і підлоги веранд. У подвір'ї — ремонт стоку, обидва подвір'я засаджені і закладені травники. У 1937 р. — помальовані стіни у сінях, всіх коридорах, сходових клітках, полаковані вхідні двері. Старі галереї і сходи будинку на Францисканській — замінені на нові. Почистили від нашарування вугілля пивниці, коридори, стрихи та повикидали звідти непотріб. Замінили частину перегородок та дверей. Проведено водопостачання до кількох кухонь. У 1938 р. — підключилися до нового каналізаційного каналу. Усунули старі клоачні ями та повідводили нечистоти, чим значно покращили повітря і запах у подвір'ї. Почали ремонтувати головний фасад і переробляти магазинні вітрини. Встановили 24 нові вікна.

На 1939 р. планувався ремонт бічних фасадів з переробкою порталів що мало продовжитися і у 1940 р. проте не зміг бути виконаним через початок війни (ДАЛО 2/2/234:80-81).

Є інформація, що у квітні 1942 року у помешканні Олександра Дрекслера містилася підпільна V Відділу Обширу Львівської Армії Крайової (Wiórkiewicz, 2013, 332-333).

Після Другої світової війни Дрекслери були змушені покинути Львів, переїхали до різних міст Польщі.

Сьогодні будинок залишається житловим, на першому поверсі розміщенні численні крамниці.