Вул. Левицького, 25 – колишня вілла

Садиба до появи вілли

Ділянка на місці сучасного будинку на вулиці Левицького, 25 з кінця XVIII століття мала конскрипційний номер адресу №498 4/4. У середині ХІХ століття її адреса позначалася як вулиця На рурах, 9 (нім. Röhren Gasse/ пол. Na Rurach); з 1871 року до початку ХХ століття — вулиця Кохановського, 9 (Kochanowskiego). Близько 1910 року отримала сучасний порядковий номер №25.

З кінця XVIII століття і до 1890-х років тут існував невеликий житловий будинок та господарська забудова, які час-від-часу перебудовувалися, збереглося декілька проектів (ДАЛО 2/1/5320:86,87,90,91,93). У 1860-х власником ділянки і нерухомості був барон Генрик Лєвартовський (Henryk Lewartowski), у 1870-х — Францішек Ґлодзінський (Franciszek Głodziński), у 1880х і до 1893 — Галицький кредитний банк (Galicyjski bank kredytowy).

У той час вздовж вулиці пролягала притока Полтви — потік Пасіка, від якого відгалужувався канал. Він був західною межею ділянки до т. зв. Вороблячого ставу що належав монастирю сс. Сакраменток (на сучасній вул. Тершаковців). Таким чином будинки розташовані тут і на сусідніх ділянках часто зазнавали впливу води — стіни заволожувалися і руйнувалися, про що свідчить збережена документація (ДАЛО 2/1/5320:7). Біля ділянки №9 (сучасний №25-25а) розміщувався один із дерев'яних мостів через Пасіку. У перші роки 1890-х потік і канал були сховані у каналізаційні колектори (ДАЛО 2/1/5320:9-11), після цього почалося приєднання навколишніх будинків до каналізаційних мереж.

Побудова вілли

У 1893 році ділянку придбала Марія з Качковських (Marya z Kaczkowskich Kozłowiecka), разом із чоловіком Чеславом Козловєцьким. Це подружжя землевласників, їхній маєток постав у Гуті Коморовській (тепер село у Підкарпатському воєводстві, Польща).

Маючи намір збудувати віллу, Марія Козловєцька замовила проект у знаного львівського архітектора Вінцента Равського (Wincenty Rawski). Старий особняк і господарську забудову на цій ділянці розібрали. За рік тут постала розкішна вілла у стилі французького необароко з мотивами популярного тоді у Львові мальовничого історизму. Вілла була різноповерхова, асиметрична, багато декорована, оточена садом. Від вулиці ділянка також отримала огорожу із мурованими стовпами і кованими штахетами, брамою і хвірткою. Також у комплексі була зведена будівля зі сторожівкою, просторою возівнею та стайнею на 4-х коней — усе у необароковому стилі. Магістрат затвердив проект вілли і комплексу та надав дозвіл на будівництво 10 червня 1893 року (ДАЛО 2/1/5320:24). 20 вересня 1894 р. будівництво було завершене, а 24 вересня власниця отримала дозвіл на заселення (ДАЛО 2/1/5320:26).

У цьому ж році Марія Козловєцька просила дозволу влаштувати дренажні труби і з'єднати їх із каналізацією, так як у її саду в північно-західній частині парцелі застоювалася вода (очевидно від засипаного каналу що вів до ставу). Хоча ці роботи потрібно було виконувати на ділянці що належала Владиславу Ґодовському (Władysław Godowski ), Козловєцька була готова повністю покрити усі кошти по пробиттю отвору у склепінні каналізації, проведенню дренажу, а також розбору мощення тротуару і його укладання заново. Дозвіл був наданий магістратом 22 листопада 1894 (ДАЛО 2/1/5320:30).

Фотолабораторія у віллі

У 1895 році з тилу вілли прибудували приміщення фотолабораторії — ймовірно фотографією зайнявся хтось із родини Козловєцьких. Ці три кімнати, перекриті склепіннями "кляйна", спорудили у рівні із першим поверхом вілли, колишня засклена галерея з боку тильного фасаду стала коридором, зберігся бічний вхід із дерев'яними зовнішніми сходами. Проект розробив також Вінцент Равський. 23 березня 1895 року магістрат дав дозвіл на це будівництво (ДАЛО 2/1/5320:33-34, 89)

Подальша історія

1904 року Марія Козловєцька продала віллу Дзіковським (Kurjer Lwowski,1904, №123, 9). Альфред Дзіковський був заможним купцем, виробником зброї, та членом Львівської міської ради. Разом із дружиною Геленою, вони переїхали сюди продавши будинок на вулиці Дорошенка, 54. У 1913-1914 роках, як свідчать документи, новим власником вілли вже був Бернард Йонас (Bernard Jonas). У 1914 році зокрема фігурує справа що певний Йохель Бляйх (Jochel Bleich) був власником несанкціоновано зведеного складу деревини на цій ділянці, і магістрат вимагав його демонтажу — як і дерев'яного дощатого паркану що "псує вигляд вулиці" (ДАЛО 2/1/5320:37-38).

У період з, принаймні, 1928 і до 1935 року ділянка була у власності польсько-американської торгової спілки Southern Trade з Варшави. У 1928-1929 рр. вони перебудували колишню стайню на житло і влаштували там дві квартири. Представником організації, який займався перебудовою, був Міхал Косьмідерський (Michał Kośmiderski), а будівництво здійснювала фірма будівельного підприємця Яна Висоцького (Jan Wysocki). Дозвіл від магістрату на ці роботи було надано у березні 1928 р., а завершено роботи 1 серпня наступного року (ДАЛО 2/1/5320:48).

У 1937 році вілла і решта забудови ділянки були розібрані.