Вул. Левицького, 023 – житловий будинок

ID: 1281
Цей будинок пов'язаний з історією релігійної меншини німців-менонітів, у власності яких перебував від 1911 по 1939 роки. Зведений він львівським архітектором-будівничим Владиславом Ґодовським як приватна вілла, є зразком що свідчить про появу сецесійного стилю в архітектурі Львова кінця XIX ст.

Історія

1888 зведення двоповерхового приватного будинку Владислава Ґодовського.
1911 — будинок викупила громада менонітів і пристосувала до своїх потреб
1925 — реконструкція будинку для громади менонітів з надбудовою одного поверху і влаштуванням нових залізобетонних сходів
Кінець 1930-х — розібрана частина огорожі і брама
1940-і  будинок пристосований під житло.
2017 — будинок внесений до Реєстру пам'яток історії, архітектури та містобудування.


Цей будинок (під сучасним №23) розташований в кварталі, що сформований з різночасових будинків, і є у межах історичного ареалу Львова. Він вирізняється від оточуючих будинків тим, що він відсунутий відносно червоної лінії: між ним і тротуаром розміщений палісадник, а між і сусіднім №25 є розрив.

Будинок постав тоді, коли вздовж сучасної вулиці Левицького протікав потік Пасіка, права притока Полтви. Вздовж її русла спершу проклали вулиця під назвою "На рурах" (нім. Röhren Gasse), що означає Трубова вулиця: з джерела Прибило на Погулянці ще у XVII ст. дерев'яними трубами (рурами) подавали воду до Львівського середмістя. 1885 року цю вулицю назвали на честь польського поета Яна Кохановського. Під час німецької окупації у 1941-1944 рр. вона називалася Широкою (Breitegasse), від 1950 до 1992 р. — іменем радянського поета Володимира Маяковського. Сьогодні вулиця названа на пошану українського політичного та громадського діяча, першого голови уряду ЗУНР, багаторічного депутата віденського Райхсрату (Державної ради) та Галицького сейму Костя Левицького (1859-1941 рр.), який наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. був власником будинку №34 на цій же вулиці. До середини ХІХ ст. вулиця була забудована поодинокими садибними будинками. Будівельний рух почався тут у 1880-х роках.

В першій половині XIX ст. територія сучасного кварталу між вулицями Павлова, Кониського і Левицького належала двом власникам (дві ділянки мали конскрипційні №№366, 367 4/4). Згодом їх розпарцелювали на менші, на деяких з них з'явилися тоді перші муровані будівлі. Власником великої ділянки під кадастровим №6428 (конскрипційним №616 4/4 або орієнтаційним №№7, 7а, нині №№21-21а, 23) був відомий художник Йозеф Свобода (Josef Svoboda), чех за походженням, автор численних історичних сцен, літографованих портретів людей та споруд. Наприкінці XIX ст. ця ділянка була поділена на дві (нині №№ 21-21а і 23).

Документи відзначають і співвласників Йозефа Свободи: Броніслава Мражека (Bronisław Mrażek), Марію з Канєвських Гальпер (Marya z Kaniewskich Halperowa), Марію з Ґольдгаберів Віксель (Marya z Goldhaberów Wikslowa) і Софія з Віслів Райс (Zofia z Wislów Reissowa), дружину доктора Альберта Райса та ін. 

1887 року власником частини цієї ділянки став архітектор і будівничий Владислав Ґодовський (Władysław Godowski). Він тоді мешкав на вул. Длуґоша, 33 (тепер Кирила і Мефодія), і придбав частину парцелі 616 4/4 від Юзефа і Стефанії Мацюльських (контракт купівлі-продажу від 6 жовтня 1887 року).

1888 року Ґодовський збудував тут за власним проектом двоповерховий будинок. На підставі будівельних приписів була визначена регуляційна лінія від вулиці Кохановського, обмежив ділянку від вулиці декоративною металевою огорожею на підмурівку, облаштував дерев’яний міст через Пасіку поруч. Цього ж року його будівельна ділянка отримала свій окремий конскрипційний номер №657 4/4, а орієнтаційний — №7а (тепер № 23).

1896 року Владислав Ґодовський продав свою нерухомість з недавно зведеним будинком Каролю і Гелені Грубим (KarolHelena Gruby).Того ж року на їхнє замовлення архітектор Михайло Ковальчук (Michał Kowalczuk) розробив проект на влаштування хвіртки і переміщення в'їзної брами, позаяк "існуюча не була вигідною, бо виходила просто на сходи будинку".

У січні 1897 року Грубі звернулися до магістрату з проханням додати до їхньої ділянки частину дорожньої парцелі (під топографічним №7796). 1901 р. Грубі зобов'язалися покрити кошти під'єднання їхньої нерухомості з будинком із двома помешканнями, 2 туалетами і 2 кухнями до міського водотягу. Роботи виконав інженер-інсталятор Владислав Нємекша (Władysław Niemeksza).

1904 року приміщення в будинку Кароля і Гелени Грубих винаймало польське товариство Мисливців ім. св. Губерта. В листопаді того ж року магістрат наклав на Кароля Грубого штраф в розмірі 10 корон і один день арешту за те, що незаконно збудував дерев’яну шопу, площею ~10-12 м кв. – для електрогенератора. Шопу розібрали в лютому 1905 р. після смерті Кароля Грубого (†11.01.1905). Спадкоємцем став його неповнолітній син Якуб-Ян Грубий. Помешкання будинку здавалися в найм.

1911 року цей будинок вже з під №23 на тодішній вулиці Кохановського викупила релігійна християнська (протестантська) громада менонітів "Керниця-Львів" ("Kiernica-Lwów"). Меноніти облаштували тут зал для відправ, канцелярію і помешкання для душпастиря. Також влаштували бурсу для студентів-менонітів. На 1913 рік в будинку мешкали: Александр Мюллєр, працівник фінансової установи, Ян Мюллєр, власник ділянки і Генрик Паульс, менонітський пастор.

1923 року львівська менонітська громада отримала від магістрату дозвіл на надбудову одного поверху.  Ця реконструкція завершилася влітку 1925 року. Надбудова складалася з чотирьох кімнат, двох туалетів і ванної, а на піддашші влаштували складське приміщення. На партері тоді розміщувалися помешкання, на другому поверсі — великий молитовний зал. Позаяк ділянка, де стояв будинок, була заволожена через близькість до ріки, то й будинок, відповідно, мав проблеми через підтягування вологи. Про це йдеться у скаргах винаймачів за 1936 рік на тодішню власницю будинку Тоню Мільдвурм (Tonia Mildwurm)

З приходом радянської окупаційної влади будинок націоналізували і пристосували під житло.

У 2010-х роках частину дерев'яної віконної столярки замінили на металопластикову; замурували дерев'яну веранду з тильного боку будинку.

2016 року будинок викупили депутати Львівської міської ради з метою реконструкції його під готель. 2017 року будинок, як пам'ятку історії, архітектури та містобудування внесено до Реєстру пам'яток культурної спадщини України.

Пов'язані історії

Архітектура

Будинок триповерховий з пивницями, мурований з цегли, отинькований. Планувально-просторова структура сформована з двох брил однакової висоти, вкритих двосхилим бляшаним дахом: до великої прямокутної брили зі сходу прилягає висунута на одну віконну вісь сходова клітка. Будинок має три фасади: репрезентативний південний, скромного вирішення бічний-східний і аскетичний тильний.

У вирішенні чільного фасаду прозоро прочитується два будівельні періоди — первісний двоповерховий будинок (1888) в стилі історизму з декоративними елементами необароко та ранньої сецесії. Площина підкреслена дощатим рустом. Третій поверх (1925) вирізняється аскетичними гладкими стінами, декорований лише профільованими віконними обрамленнями. Фасад вирізняється ритмом з восьми осей сеґментних вікон; центральна частина, на чотири осі, підкреслена пристінком, бічні частини — двоосьові, заглиблена крайня вхідна частина — на одну вісь — з прямокутними вікнами. Чільний фасад завершений вінцевим профільованим карнизом, бічний і тильний завершені дерев'яними різьбленими випусками-кронштейнами двосхилого даху. Цоколь і партер підкреслені профільованими карнизами. Цоколь мурований з білокам'яних блоків необробленого каменю, підвальні продухи з сегментними перемичками, зі стильовими металевими дверцятами. Вікна щедро оздоблені литими елементами: як класичними (розети, пояски волових очок), так підвіконні консольки, декор на сеґментаних перемичках вікон з квітковими мотивами та листям аканту, які ще не набрали стилізованого характеру дещо пізнішого стилю сецесії.

Головний вхід на крайній осі справа, організований по відкритих кам'яних сходах з мурованим парапетом. Двері дерев'яні, двостулкові, столярної роботи, зі світликом, стильового вирішення. Над барокізуючим вікном другого поверху, оздобленим профільованим обрамленням з "вушками", поміщений картуш з датою "1888" та геральдичним знаком у вигляді літери "R". 

Східний фасад причілковий, осьової композиції (на три віконні осі), отинькований, партер підкреслений дощатим рустом. Вікна прямокутні, на першому та другому поверхах — у профільованих обрамленнях. На третьому поверсі, на крайній східній осі — балкон з простими ґратками. Північний, тильний фасад — семиосьовий (п'ять осей вікон головної брили і дві віконні осі сходової клітки), отинькований, з двома балконами — широким на другому поверсі (на двох віконних осях) зліва, і невеликим півкруглим — на третьому поверсі, на крайній осі справа. Балконні огородження — нові металеві ґратки. На партері, на місці дерев'яної веранди (на двох середніх осях) тепер нова мурована.

Розпланування будинку анфіладне, сходова клітка залізобетонна, тримаршева зі стильовими ґратками ковальської роботи, майданчики сходової клітки виконані із штучного каменю, коридори вистелені цементними плитками. Збережена дерев'яна столярка частини дверей. В помешканнях збережені кахльові печі.

Будинок репрезентує початки сецесії у Львові наприкінці XIX ст.

Персоналії

Йозеф Свобода (чес. Josef Svoboda, пол. Jozef Swoboda) — відомий художник, чех за походженням, автор численних історичних сцен, літографованих портретів людей та споруд, у XIX ст. власник більшої ділянки під конскрипційним №616 4/4 (орієнтаційним №№7-7а,  тепер територія будинків №№21-21а, 23).
Броніслав Мражек (Bronisław Mrażek— співвласник ділянки у другій пол. XIX ст.
Марія з Канєвських Гальпер (Marya Kaniewskich Halperowa— співвласниця ділянки у другій пол. XIX ст.
Марія з Ґольдгаберів Віксльова (Marya HoldhaberóWikslowa— співвласниця ділянки у другій пол. XIX ст.
Софія з Віслів Райсова (Zofia WislóReissowa)— дружина доктора Альберта Райса, співвласниця ділянки у другій пол. XIX ст.
Альберт Райс (Albert Reiss) — доктор, співвласник ділянки у другій пол. XIX ст.
Юзеф і Стефанія Мацюльські (Józef Stefania Maciulski) — співвласники ділянки, з якими Ґодовський уклав контракт купівлі-продажу
ВладиславҐодовський (Władysław Godowski,1842-1910) — власник  ділянки, архітектор-будівничий, який збудував тут власну двоповерхову віллу
Кароль, Гелена, Якуб-Ян Грубі (KarolHelenaJakób-Jan Gruby— власники ділянки та будику
Михайло Ковальчук (Michał Kowalczuk) — архітектор-будівничий, автор проекту нової фіртки і переміщення в'їзної брами
Владислав Нємекша (Władysław Niemeksza— інженер-інсталятор
Кароль Абанкур (Karol d'Abancourt доктор, старший радник Вищого краєвого суду, винаймач помешкання у кам'яниці в 1909-1910 рр.  
Софія Абанкур (Zofia d'Abancourt) — вчителька народної міської школи, винаймачка помешкання в кам'яниці в 1909-1910 рр. 
Роман Цішевський (Roman Ciszewski— вчитель, винаймач помешкання в кам'яниці в 1909-1910 рр. 
Ян Чижевський (Jan Czyżowski— радник Намісництва, винаймач помешкання в кам'яниці в 1909-1910 рр.  
Александр Мюллєр (Aleksander Müller) — працівник фінансової установи, винаймач помешкання в кам'яниці в 1913 р. 
Ян Мюллєр (Jan Müller— власник ділянки
Генрик Паульс (Henryk Pauls— менонітський пастор.
Тоня Мільдвурм (Tonia Mildwurm) — власниця будинку 

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/5319
2. ДАЛО 2/1/5317
3. ДАЛО 2/1/5315
4. Archiwum Glówny Aktów Dawnych (AGAD) Księgi metrykalne i akta parafii i gmin różnych wyznań i obrządków (Ormianie, Autokefaliczna Cerkiew Prawosławna, Baptyści, Mennonici, Ewangeliczni Chrześci-janie) z terenów tzw. Zabużańskich, Inwentarz zespołu PL, 1456.
5. Кадастрова карта Львова 1849 року
6. Карта Львова 1777 року
7. Карта Львова 1829 року
8. Карта Львова 1910 року
9. Карта Львова 1936 року
10. Юрій Бірюльов,"Ґодовський Владислав", Енциклопедія Львова, Т. 1 (Львів: Літопис, 2007), 627-628.
11. Оксана Бойко, Василь Слободян, "З історії латинських монастирів Львова. Монастир сестер сакраменток", Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація, ч. 16, с. 59-64
12. Борис Мельник, Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, (Львів: Світ, 2001)
13. Księga Adresowa król. stoł. miasta Lwowa, 1900.
14. Stefan Słomkiewicz, Zygmunt Soczek, Polski Słownik Biograficzny, t. 39, (Warszawa – Kraków: Instytut Historii PAN, 1999-2000)
Авторка — Оксана Бойко 
Редакторка — Ольга Заречнюк