Вул. Кушевича, 1 – міський палац культури імені Гната Хоткевича

Нетиповою для Львова архітектурою вирізняється триповерховий наріжний будинок Клубу працівників комунальних служб, збудований із нетинькованої червоної цегли у 1933–1938 рр. Єдиним аналогом такого трактування фасадної поверхні, щоправда, у білій цеглі, можна вважати хіба що Палац залізничників, розташований на вул. Федьковича, 54/56. Сьогодні це один з найкращих зразків архітектури міжвоєнного Львова.

Цей клуб є зразком модерністської архітектури, яка спирається на ідеї раціоналізму, започатковані нідерландським архітектором Гендріком Петрюсом Берлаге (Hendrik Petrus Berlage). Характерними ознаками стилю є т. зв. "чесне" використання матеріалів (усі матеріали мають бути легко впізнавані) та чіткість конструкції, позбавлена зайвого декорування. Основний будівельний матеріал — нетинькована цегла, поєднана з залізобетонними елементами конструкції. Такий підхід був характерний для архітектури Нідерландів, Німеччини та Австрії. Окрім впливів раціоналізму, в декоруванні фасадних поверхонь чітко прослідковуються впливи краківської школи "стилізаторського декоративізму", яскравим представником якої був Вацлав Новаковський (Wacław Nowakowski). Цьому напрямкові властиві різноманітні прийоми декорування фасадів за допомогою цегляного мурування. Яскравим його втіленням є будинок наукових працівників на пл. Інвалідів, 6 у Кракові.

Кутова ділянка, на якій збудовано Міський палац культури ім. Гната Хоткевича,  південною стороною виходила на залізничну колію Львів-Підволочиськ, а північною — на V гуманітарну гімназію ім. Жолкевського. На сході вона виходила на вулицю Кушевича з її житловою забудовою переважно в стилі історизму, а на заході — на стару бійню.

Запропонована в ескізному проекті будівля займала практично 100% площі ділянки, за винятком невеличкого внутрішнього подвір’я, яке мало забезпечувати освітлення театральної зали. Загалом таке рішення знайшло підтримку в замовника та в Магістрату, проте надійшло кілька зауважень, які архітектор повинен був врахувати у подальшій роботі. Серед них, зокрема, такі: максимальна висота проектованої будівлі з боку подвір’я гімназії, до якого вона примикала, не мала перевищувати 10, 5 м; спочатку сходова клітка була орієнтована на вулицю Кушевича й розташована у заскленому еркері, який виступав за площину фасаду на 1,7 м і здіймався над головним входом на 3 м. Фахівці Магістрату вказали на те, що таке рішення спричинить надмірне затінення вхідного блоку будівлі та порадили від нього відмовитися (ДАЛО 2/1/4793:2). Автор врахував усі зауваження і вніс виправлення до робочих креслень.

У кінцевій версії проекту до складу приміщень клубу ввійшли:

— на рівні підвалу — три сходові клітки, боулінг з кімнатою відпочинку, репетиційна зала оркестру, кухня, котельня з коморою для зберігання вугілля, кімната зберігання реквізиту та допоміжні приміщення;

— на рівні першого поверху — вхідний тамбур зі сходами, вестибюль, дві симетрично розташовані гардеробні, квартира сторожа, дві каси, буфет, чотири сходові клітки, театральна зала на 350 глядачів зі сценою, ложею та операторською, а також санвузли;

— на рівні другого поверху — три сходові клітки, дві гримерні, репетиційна зала, гардероб, зала засідань колективу, адміністративний блок керівництва з секретаріатом, санвузли та котельня;

— на рівні третього поверху — балкон на 170 глядачів, три сходові клітки, гардероб та санвузли, зала засідань, бібліотека з читальною залою, двокімнатна квартира директора клубу;

— на рівні горища, вздовж південного фасаду, було влаштовано відкриту терасу, вихід на яку пролягав із двох сходових кліток.

Східний фасад, що виходить на вулицю Кушевича, сформований злегка висунутим за межі основного об’єму ризалітом, на центральній осі якого розташовано головний вхід. Над ним, у рівні другого поверху, розташовано балкон, який, завдяки своєму пластичному вирішенню, є своєрідним акцентом композиції. Цоколь декоровано горизонтальними тягами, які творяться цегляним муруванням та двома бетонними карнизами. У підвал будівлі світло проникає крізь густо розташовані невеликі квадратні вікна, продубльовані прямокутними вікнами в рівні першого поверху. Центральна частина фасаду на рівні другого та третього поверхів рясно декорована за допомогою виступаючої цегляної кладки. Такий декор є також в простінках між вікнами та під ними. На рівні кожного поверху весь ризаліт пронизаний горизонтальними тягами бетонних карнизів, які контрастують із муруванням з червоної цегли. Центральна частина фасаду завершена своєрідним експресивним аттиком із геометризованим орнаментом.

Основним акцентом південного фасаду є еркер сходової клітки, який виступає за межі фасадної поверхні та вирізняється своїм вітринним заскленням. Блок сходової клітки створює ще й вертикальний акцент, сягаючи понад рівень карнизу. Так само, як і на східному фасаді, цоколь вирішений горизонтальними тягами цегляного мурування та карнизів. Тут розташовано три додаткові входи. У рівні другого поверху, в правому куті фасаду, розташовано балкон, до якого ведуть двері із зали засідань адміністрації. З лівого краю будівля завершувалася службовою сходовою кліткою, акцентованою вертикальними вікнами. В межах горища простір поміж двома сходовими клітками займала відкрита тераса.

Унаслідок розбудови клубу в 1976–80 рр. південний фасад будівлі, який виходить на залізничну колію, втратив свій первісний вигляд. Його протяжність значно збільшилася завдяки розширенню глядацької зали та простору сцени. З’явилася сценічна коробка, яка стала новою висотною домінантою об’єкту, замість еркера сходової клітки. Відкриту терасу з боку залізничної колії було забудовано. Тоді ж з’явилася засклена галерея з боку внутрішнього подвір’я.

Прийоми декорування добудованого в радянський період блоку повністю повторюють рішення фасадів будівлі, зведеної у міжвоєнний час. Завдяки цьому вона не втратила цілісного вигляду, і не лише сторонні глядачі, але й фахівці часто не помічають між ними різниці.

Також у радянський час у правій частині східного фасаду, в рівні першого поверху, було пробито двоє вхідних дверей.

Інтер’єри вестибюльної групи та сходової клітки вирішено із притаманною для Львова тих часів розкішшю. Поверхня стін декорована панелями з натурального каменю чорного та молочного кольорів із вкрапленнями невеличких рельєфів на рослинну тематику, розташованих під пояском із алебастру. По обидва боки від вхідних дверей розташовано ніші з радіаторами обігріву, прикрашеними ажурними латунними решітками. Також цей метал використано для дверної фурнітури. Масивне поруччя огородження парадної сходової клітки виконано із шліфованого алебастру. Під час реконструкції вже в радянський час намагалися дотримуватися основної концепції опорядження внутрішніх просторів клубу.