Вул. Котляревського, 49 – житловий будинок (колишня вілла "Людмила")

ID: 2478

Будинок під № 49 на вул. Котляревського, колишня вілла "Людмила", збудований 1908 р. фірмою Івана Левинського на замовлення Антонія і Людмили Бобріхів. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Львова Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Будівля привертає увагу сецесійним архітектурним вирішенням зі стильним та вишуканим написом "LUDMILA".

Історія

17 жовтня 1907 р. — дозвіл на будівництво двоповерхової вілли за поданим проектом.
12 вересня 1907 р. — дозвіл на замешкання вілли.
1930-ті рр. — ділянку будинку № 49 на вул. Набеляка огородили сітковою огорожею.
1931 р. — на частині прибудинкової ділянки вілли збудовано дерев’яну шопу на дерево і вугілля.
Повоєнні роки — на другому поверсі вілли "Людмила" влаштовано комунальне помешкання, початково для військових.
2010-ті рр. — проведені окремі ремонтно-реставраційні роботи в будинку: відремонтовано терасу над головним входом, відреставровано входові двері та житлові приміщення сутерен.

Наприкінці XIX ст. Кастелівка почала інтегруватися у міську тканину Львова, як територія садибної забудови. Урбаністичний проект цієї частини міста реалізували відомі архітектори професор "Політехніки" Юліян Захаревич (Julian Zachariewicz), його син Альфред Захаревич та знаменитий підприємець і будівничий Іван Левинський. У 1885 р. вони викупили в міста землі під назвою Новий Світ і Байки та, починаючи з 1888 р. поступово забудували її віллами за власними проектами. Головною артерією свого міста-саду архітектори визначили вулицю "На віллах", яку 1895 р. назвали на честь Людвіка Набєляка (під час німецької окупації — Ф. Шиллера, а з 1946 р. — І. Котляревського).

Розташовану на новопрокладеній вул. Набеляка ґрунтову парцелю під № 2520, виділену з ділянки під кадастральним № 93 ¼, що була власністю Альфреда Захаревича, придбала родина Антонія і Людмили Бобріхів (Antoni, Ludmila Bobrich), що замешкувала на вул. Коперника 56. На частині своєї ділянки під конскрипційним № 1830 ¼ Бобріхи мали намір звести будинок. На їхнє замовлення в архітектурно-будівельному бюро Івана Левинськогобув розроблений проект на двоповерхову віллу. 14 жовтня 1907 р. Антоній і Людмила Бобріхи звернулися до маґістрату про дозвіл на будову вілли за представленим проектом.

17 жовтня 1907 р. був даний дозвіл на будівництво будинку з долученими приписами. У дозволі зокрема відзначалося, що будинок (середня частина чільного фасаду) повинен стояти на віддалі 6 м від регуляційної лінії і на віддалі 3 м від сусідньої парцелі № 5163; входові двері з коридорів повинні бути засклені, щоб мати верхнє освітлення; сутерени можуть використовуватися на помешкання, якщо будуть відповідати необхідним умовам. Будинок збудували через рік і 12 вересня 1908 р. був виданий дозвіл на його замешкання; 23 липня був наданий орієнтаційний № 33. У документі відзначено, що будинок складався: а) в сутеренах — покій, кімната для прислуги, лазничка, прасувальня, коридор і чотири пивниці; б) на партері — чотири покої, дві кухні, кімната для прислуги, лазничка, клозет, спіжарка, передпокій, сходова клітка; в) на другому поверсі — п’ять покоїв, передпокій, кухня, кімната для прислуги, лазничка, спіжарка, клозет, сходова клітка. Однак на той час та частина вул. Набеляка, де постав будинок, не мала проведеної каналізації, через що власник новозведеної вілли мусив влаштувати окремий водозбірник. Збудовану власну віллу Антоній Бобріх назвав іменем своєї дружини Людмили, про що свідчить вишуканий сецесійний напис "LUDMILA" на східному фасаді.

22 вересня 1931 р. власник сусідньої садиби на вул. Набеляка, 55, професор "Політехніки" Зиґмунт Клименевич (Zygmunt Klimieniewicz) звернувся до маґістрату про дозвіл на зведення дерев’яної шопи на дерево і вугілля на ділянці під кадастральним № 2520/13. Дозвіл магістрат надав 28 жовтня 1931 р., але із зазначенням, що через три роки шопу повинні розібрати. Згідно з архівним документом від 9 січня 1937 р., функціонування шопи дозволили до 15 жовтня 1938 р., оскільки вона була у досить доброму стані.

З приходом радянської окупаційної влади будинок на вул. Котляревського, 49 заселили новими мешканцями. У віллі "Людмила" другий поверх зайняли військові; у 1950-х рр. після виселення військових влаштували комунальну квартиру. Дерев’яну шопу від заходу вілли зняли, а в глибині цієї ділянки збудували гаражі.

Нині мешканці будинку створили об’єднання співвласників багато-квартирного будинку (ОСББ) "Котляревського, 49". У будинку проведені першочергові ремонтні роботи, зокрема відремонтовано терасу, відреставровано входові двері, здійснено ремонт у житловій частині сутерен.

Архітектура

Будинок двоповерховий із сутеренами, мурований із цегли, отинькований. Планувально-просторова структура сформована з двох різновеликих брил: кубічної під високим бляшаним дахом — мешкальної частини, і вузької прямокутної брили під двосхилим дахом — сходової клітки та приміщення прислуги, що прилягає зі сходу. Будинок із двома репрезентативними фасадами — північним і східним, що вирізняються архітектурно-мистецьким сецесійним оздобленням. Нижній ярус сутерен підкреслений дощатим рустом. Чільний північний фасад від вулиці має вигляд двоповерхового чиншового будинку з чотирма осями прямокутних вікон, розміщених поміж пілястрами. Пілястри з рустованими базами та з характерною сецесійною оздобою у вигляді вінка і трьох вертикальних смуг, фризовий пояс підкреслений трьома паралельними смугами і заповнений кільцями з хвильками, вінцевий ґзимс — профільований. Вікна у простих обрамуваннях, зверху прикрашені вставками орнаменту з іоніками, внизу — металевими жардиньєрками, підвіконні площини оздоблені сецесійними вставками із заглибленими квадратами. Рисунок віконної столярки увиразнює сецесійну пластику фасадів вілли.

Головний вхід організований через відкриту веранду по зовнішніх сходах, з терасою над нею, огородженою кованими сецесійними ґратками. Двері — дерев’яні, двостулкові, світлові; засклена верхня частина забезпечена металевими ґратками з мотивом характерних для сецесії квітів.

Східний фасад розділений на дві частини різної висоти й обрису, що підкреслюють різне внутрішнє використання. Приміщення для прислуги на фасаді відображені нижчою глухою площиною завершеною плавною S-подібною лінією. Сходова клітка фланкована пілястрами, завершена трикутним причілком із великим овальним вікном, оздобленим стилізованим листком у замку; причілок підкреслений пояском у вигляді широкої, відлитої гірлянди з лаврового листя. Прямокутні вікна оформлені стилізованими порталами. Над вікном другого поверху розміщений вишуканий сецесійний напис імени власниці — "LUDMILA", що засвідчує назву вілли. Пілястри і вікна оздоблені в стилі сецесії.

Західний фасад — причілковий, отинькований та розграфлений лініями, що підкреслюють поверхи. Південний, тильний фасад — чотириосьовий (три осі вікон головної брили й одна віконна вісь приміщень прислуги), отинькований, з двома гранчастими, з простими металевими ґратками балконами на одній віконній осі.

Інтер’єр дерев’яної сходової клітки вирішений у стилі сецесії: повзучі дерев’яні сходи на дерев’яній тятиві з кованими перилами, вестибюль вистелений орнаментальною керамічною плиткою; входові двері до помешкань — світлові.

У помешканнях збережені кахельні печі, виготовлені в Глинську.

Будинок належить до виразних зразків віллової забудови романтичного Львова періоду сецесії.

Персоналії

Іван Левинський – Один з найвідоміших архітекторів Габсбурзького Львова, підприємець, один з найбільших роботодавців свого часу у місті. Його фірма була причетна до незліченних будівництв і реконструкцій по всьому Львову та краї. Викладач Вищої технічної школи, активний громадський діяч пов'язаний із українським народовецьким рухом. Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Бобріх Антоній (Antoni Bobrich) — львів’янин, співвласник вілли "Людмила" на вул. Котляревського, 49, який звів її 1908 р.
Бобріх Людмила (Ludmila Bobrich) — львів’янка, співвласниця вілли "Людмила" на вул. Котляревського, 49.
Захаревич Альфред (Alfred Zachariewicz) — відомий архітектор, власник парцелі, який відпродав Родині Бобріхів.
Захаревич Юліан (Julian Zachariewicz) — відомий архітектор, професор "Політехніки".
Клименевич Зиґмунт (Zygmunt Klimieniewicz) — професор "Політехніки", власник садиби на вул. Набеляка, 55.
Левинський Іван — знаменитий підприємець і будівничий, архітектор.
Набеляк Людвік (Ludwik Nabielak) — поет, політичний діяч, що активно відстоював слов’янство в його протистоянню германізації, іменем якого була названа вулиця.

Інтерв'ю

Пан Євген

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/5272.
2. ДАЛО 2/1/5274.
3. ДАЛО 2/1/5276.
4. ДАЛО 2/41/7.
5. Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Івана Франка (НБ ЛНУ ім. І. Франка), 1602 IV. Ситуаційний план Кастелівки, 1885 р.
6. "Кастелівка", Енциклопедія Львова, Т. 3 (Львів, 2010).
7. Бірюльов Ю. Захаревичі — творці столичного Львова (Львів: Центр Європи, 2010).
8. Дорош А. Ю. Проходи не без задоволення і з мораллю. Путівник (Львів, 2008), 111–113.
9. Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова (Львів: Світ, 2001).
10. Нога О. Іван Левинський: архітектор, підприємець, меценат (Львів, "Центр Європи", 2009), 192.

Авторка опису — Оксана Бойко