Вул. Коновальця, 97 – вілла (не існує) ID: 2704

У 1905–1907 тут постала вілла Антонія Франца, власника фабрики гіпсу, що діяла поруч. Її спроєктували Станіслав Уленєцький та Михайло Макович, до будівництва був залучений Якуб Рисяк. У 1960-х роках віллу розібрали, сьогодні на її місці 9-поверховий будинок 1970-х років. Вілла була яскравим зразком неоготики.

Історія

Вулиця Євгена Коновальця отримала свою теперішню назву 1992 року. Прокладена у 1892-му, її перша назва — вул. 29 Листопада (29 Listopada) — вшановувала польське антиросійське повстання 1830/1831 років, т. зв. Листопадове. 

Ця вулиця пролягла через так звані Байки, заболочену територію з багатьма ставками. Протягом ХІХ століття ця місцевість зберігала радше передміський вигляд, з городами й садами, а її мешканці вирощували і продавали городину (Krajewski, 1909, 41). 

1856 року поруч, майже на окраїні тогочасного міста, неподалік від траси залізниці Львів–Чернівці, з'явилася фабрика гіпсу. Її кар'єри були пізніше перетворені в ставки, а територія стала парком, що сьогодні називається "Пісковими озерами". Засновником цього виробництва був архітектор і будівничий австрійського походження Йозеф Франц (Joseph Franz). Після його смерті фабрика діяла під керівництвом його вдови, Юзефи з Мотилевських (Józefa z Motylewskich Franzowa), а після 1907 року — їхніх синів Антонія і Яна, допоки не занепала у міжвоєнний період. З родиною Франців тісно пов'язана поява та розвиток цієї вулиці і її забудови, від неї також походить місцевий топонім Францівка (Franzówka).

Спершу родина мешкала поруч з фабрикою, в будинку на розі сучасних вулиць Залізняка і Коновальця. Цей будинок не зберігся, але також не залишилося по ньому архівних даних. Пізніше Франци спорудили дві вілли: монументальну необарокову віллу на Коновальця, 47 і меншу, з впливом Закоп'янського стилю, на Коновальця, 46 (яка сьогодні до невпізнання перебудована). Однак 1905 року вони, вочевидь, вирішили спорудити нове помешкання безпосередньо поруч з фабрикою.

У червні 1905 року Юзефа Франц зверталася до магістрату Львова з проханням дозволити будівництво одноповерхової вілли. Новий будинок мав постати на ґрунтових парцелях 2908/2 і 2907 виділених з нерухомості під конскрипційним номером 161 ¼ (ДАЛО 2/1/3446: 2). Магістрат затвердив проєкт у липні того ж року, який виконав будівничий Михайло Макович (Michał Makowicz) та архітектор Станіслав Уленєцький (Stanisław Uleniecki) на замовлення Юзефи Франц (ДАЛО 2/1/3446: 59). Ділянки збоку на той час забудованими ще не були, тож на кресленнях немає підписів сусідів.

В процесі будівництва проєкт дещо змінили, зокрема, додали веранду. Змінені ("додаткові") креслення вілли були затверджені в магістраті у вересні 1907 року, вже після смерті Юзефи Франц. На них видно підписи замовників, Антонія і Яна Франців, а також майстра мурарського Якуба Рисяка (Jakób Rysiak) який, ймовірно, здійснював будівництво (ДАЛО 2/1/3446: 58). 

У червні 1907 року співвласники (ще включаючи Юзефу) просили магістрат про дозвіл на заселення будинку. Що цікаво, саме у цьому документі вперше фігурує назва вілли "Францівка" (Franzówka) (ДАЛО 2/1/3446: 11). Однак дозвіл був наданий у вересні, після затвердження змінених креслень. Вілла отримала тоді адресу вул. 29 Листопада, 61, а також їй надали новий конскрипційний номер 1794 ¼. За кілька років, між 1907 і 1912, вона отримала новий порядковий номер №97 (ДАЛО 2/1/3446: 14).

У 1912 році поруч виникла проблема зі сміттям: сусід Франців, Ян Каліновський (Jan Kalinowski), власник будинку на 29 Листопада, 95, повідомив магістрат про тривале скидання сміття поруч на ділянці Антонія Франца. Франц відповідав, що це не його провина, а сміття скидали міські фури. Магістрат поставив вимогу негайно оточити ділянку огорожею (ДАЛО 2/1/3446: 22-23), що Франц виконав впродовж наступного року після кількох нагадувань (ДАЛО 2/1/3446: 38).

Після Першої світової війни фабрика занепала. 1919 року 63-річний Антоній Франц подав оголошення про продаж на "Францівці" 20 моргів під парк розваг (Chwila, Nr. 171, s. 5). Так на місці колишнього підприємства постав спортивно-оздоровчий Ґданський парк (Gdański park) (Мельник, 2009, 177). У 1926 році, після того, як парк вже був впорядкований, територію розглядали як один з варіантів розміщення львівського велотреку, однак через нестачу коштів від ідеї відмовилися (Chwila, Nr. 2720, s. 8). На карті Львова 1925 року вже видно, що кар'єри перетворені в ставки, найбільший з яких мав прямокутну форму, немов басейн, але й слід зазначити, що у схожій манері на цій карті позначені й інші львівські озера (зокрема "Світязь" — на території сучасного "Медика"). 

Віллу Францівку можна розгледіти на аерофотозйомці 1928 року, яку виконав Станіслав Мейзенгельтер (Stanisław Meysenhälter). На  цьому фрагменті, що зображає верхню частину сучасних вулиць Коновальця та Рудницького, видно, що вілла стоїть на вході до колишньої фабрики. Позаду неї — сад з криволінійними доріжками, додаткові будівлі, а також фрагментарно видно ставки. Вулиці Коновальця, Рудницького, Труша обсаджені алеями дерев, ймовірно, каштанами.

У львівському довіднику за 1932 рік зазначено, що за адресою вілли 29 Листопада, 97 крім фабрики Франца діяли ще: емальня Elektron та столярна фабрика, а також приватні помешкання Владислава Тарнавського (Władysław Tarnawski) та Станіслава Домбровського (Stanisław Dąbrowski), керівників цих підприємств (Informator lwowski, 1932).

У архівній справі будинку збереглося креслення невеликого складу на цій ділянці з 1938 року, який замовила Анастасія Коґут (Anastazja Kogut) будівничому Александру Чеснаку (Aleksander Czesnak). Невідомо однак, чи склад спорудили, чи ні (ДАЛО 2/1/3446:62).

У 1936 році помер Антоній Франц, а віллу успадкував його син Антоній-Марія (ДАЛО 2/1/3446; Biriulow, 2007, 172-173). Згодом він виїхав до Угорщини, і до Львова не повернувся залишившись у повоєнній Польщі. Вілла "Францівка" постраждала під час Другої світової війни, а її руїни розібрали у 1960-ті роки (Енциклопедія Львова, 2012, 476). На місці вілли постала радянська житлова дев'ятиповерхівка, що остаточно знищила всі сліди вілли "Францівка" і входу до фабрики.

Архітектура

Вілла є рідкісним прикладом приватного будинку у Львові, що поєднував неоготичну стилістику з симетричною композицією головного фасаду. Ця вілла була однією з перших в цій дільниці міста, що нагадувала невеликий замок: мала стрімкий дах, гострий щипець, високу вежечку зі шпилем. Того ж 1907 року, коли завершили цю віллу, збоку постала інша вілла на розі вулиць Гіпсової та Ожешко, 11, що також містила багато неоготичних елементів. Вже пізніше, 1912 року, поруч постав розкішний неоготичний особняк Кшечуновичів (сьогодні: вул. Коновальця, 100). Ці дві вілли, на відміну від будинку Франців, мають вільне планування та асиметричну композицію, що суттєво відрізнило їх від попередніх взірців неоготики у місті.

Наявність історичного фото вілли "Францівка" підтверджує її значимість для фабрики, яка розташовувалася одразу за віллою.  Показово, на світлині вілли увічнений і трамвай — гордість дільниці, до прокладення якого долучилася родина Франців (Kurjer Lwowski, 1904, Nr. 349, s. 2).

Вілла розташовувалась фактично при дорозі, від якої її відділяв хідник та невеличкий палісадник, огороджений прозорою сіткою. Обабіч входу росли два невеликі штамбові деревця. Будівля одноповерхова, з цокольним поверхом та високим дахом з заломом. Головна вісь фасаду акцентована гострим щипцем з арковим входом, над яким розташовувались трифорій (потрійне вікно) та квадрифолій (чотирилисник) — немов автор проєкту демонстрував знання середньовічних форм. Фасад має симетричну схему, але в деталях симетрія порушена. Вікна є різної форми: півциркульні, прямокутні, трифорії. Ліворуч була веранда, а праворуч, на бічному фасаді — ще один щипець. Наскільки можна побачити з фото, дах був покритий сланцем (вкрай коштовне рішення) або металевими плитками, що сланець імітували. Портал та велике циркульне вікно обрамлені рустами, площина фасаду розшита під кам’яні квадри. Столярка вікон та дверей вишукана, профільована, а також згідно тогочасної моди у верхній частині почленована на квадратики.

На верхівці щипця розміщувалася ліпнина. Імовірно, її виготовив Едмунд Плішевський, який тісно співпрацював з фабрикою Франців (Бірюльов, 2015, 273). По колу над чотирилисником розташовувався напис Franzówkа, ймовірно з мідних літер.

За проєктом Станіслава Уленецького та Михайла Маковича з 1905 року план вілли дуже компактний, всі кімнати згруповані навколо центрального холу (ДАЛО 2/1/3446:100). Близькість до трамвайної колії зумовила розташування приватних приміщень, а саме спальні з ванною та санвузлом з тильного боку вілли, тоді як сходова клітка, кухня та гостьовий санвузол були при головному фасаді. В кожній кімнаті позначені піч. За розміром кутової печі та величиною кімнати ідентифікуємо кімнату праворуч від холу, з вікном на вхід до фабрики, як вітальню. В цоколі під ванною розташовувалась велика пральня з окремим входом з вулиці.

На додатковому кресленні з 1907 року, яке підписав Якуб Рисяк, в цокольному поверсі розташовані кімнати для прислуги та житлові, канцелярія, підвали для зберігання продуктів, також показана пральня, щоправда вона перемістилася ближче до головного фасаду.

За описом 1907 року цоколь містив 3 кімнати, 1 кімнату для прислуги, 1 пральню, 1 комірку, 1 склад, 3 пивниці, 1 холодильник, 1 коридор, 1 санвузол, 1 сходову клітку. На першому поверсі розташувалися 6 кімнат, 1 передпокій, 1 кухня, 1 ванна, 1 комірка, 1 сіни зі сходами, 1 сходова клітка, 2 санвузли (ДАЛО 2/1/3446:21-22). 

Цікаво порівняти фасади на проєкті та на фото реалізованої вілли: бачимо, що основна композиція незмінна, однак зроблені деякі стилістичні зміни. Необароковий фронтон змінений на неоготичний; покриття даху з мальовничої дахівки з візерунками, характерної для зламу ХІХ-ХХ сторіч, змінилося на вишукане сланцеве чи металеве. Вочевидь ці зміни були здійснені Якубом Рисяком, який створив доповнені креслення планів, а зміни у фасадах не були настільки суттєвими, щоб їх затверджувати в магістраті. Причини цих змін могли бути зумовлені впливом моди, а також смертю Юзефи Франц, смак якої сформував ідею першого проєкту. 

Люди

Станіслав Домбровський (Stanisław Dąbrowski) — директор акціонерного товариства "Електрон" (Elektron), що розміщувалася поруч з віллою в 1930-х.
Михайло Макович (Michał Makowicz, 1862–1920) — архітектор, співавтор проєкту вілли "Францівка".
Едмунд Плішевський (Edmund Pliszewski, 1853–після 1924) — скульптор, працював в майстерні Леонарда Марконі, на фабриці Франців, а також на фабриці Івана Левинського. Автор скульптурного опорядження вілл Франців на сучасній вулиці Коновальця.
Владислав Тарнавський (Władysław Tarnawski) — власник столярної фабрики, яка розміщувалась поруч з віллою в 1930-х.
Станіслав Уленецький (Stanisław Uleniecki) — будівничий, співавтор проєкту вілли "Францівка".
Антоній Франц (Antoni Franz, 1856–1936) — син Йозефа та Юзефи Франців, співвласник фабрики гіпсу, ініціатор розвитку верхньої частини вулиці 29 Листопада (сучасної Коновальця). Співвласник і мешканець вілли "Францівка".
Антоній Марія Франц (Antoni Maria Franz, 1905–1965) — син Антонія, внук Йозефа та Юзефи Франців, спортсмен, скульптор-аматор та останній власник фабрики гіпсу.
Йозеф Франц (Joseph Franz, 1811–1871) — архітектор, будівничий, засновник і власник фабрики гіпсу, чоловік Юзефи, батько Антонія та Яна.
Юзефа Франц з Мотилевських (Józefa Franzowa z Motylewskich, 1829–1907) — дружина Йозефа Франца, після його смерті — власниця фабрики гіпсу, що дає право назвати її чи не першою жінкою-підприємицею у Львові. Замовниця та власниця вілл на вул. Коновальця, 46, 47, разом з сином Антонієм ініціювала прокладення та розвиток вулиці 29 Листопада, теперішньої Коновальця.
Ян Франц (Jan Franz, 1859–1916) — син Йозефа та Юзефи Франців, співвласник фабрики гіпсу. Займався розведенням голубів.
Якуб Рисяк (Jakub Rysiak, 1856–після 1925) — концесіонований мулярський майстер, скульптор. Автор численних львівських будівель у стилі історизму та сецесії. Підписав додаткові креслення вілли у 1907 році, ймовірно здійснював будівництво.
Александер Чеснак (Aleksander Czesnak) — архітектор, його бюро містилось на вулиці Глибокій, 18. Автор проєкту складу поруч з віллою "Францівкою" в 1938 році.

Джерела