Вул. Каліча Гора, 5 — покинутий будинок

Квартал між сучасними вулицями Каліча Гора, Мартовича та Поповича складається переважно з рядової житлової забудови. Згідно з картою 1766 р. на ділянці, де розташований будинок № 5, вже в ІІ пол. ХVІІІ ст. був розміщений дерев’яний будинок  посеред саду. Наприкінці ХVІІІ — поч. ХІХ ст. ділянка отримала адресу № 293 ¼ за конскрипційною нумерацією, що до 1939 р. не змінювалася.

Перша мурована забудова на ділянці з’явилася між 1829 і 1844 рр., про що свідчать наявні історичні карти. Житлова кам’яниця (у плані — видовжений прямокутник) розмістилася паралельно вулиці дещо в глибині ділянки. Збоку, перпендикулярно до вулиці, стояла будівля стайні і возівні, її торцевий фасад дотикався лінії хідника на вул. Калічій (сучасна вул. Каліча Гора).

1845 р. власником ділянки був Сильвестр Берський (Sylwester Berski). На його замовлення будівничий Вінцент Равський-старший (V. Rawski) розробив проект двоповерхового мурованого будинку, що мав розміститися на краю ділянки вздовж вулиці. Однак, судячи з карт та пізніших ситуаційних планів ділянки, цей проект не був реалізований.

У 1862 р. власники Сильвестр та Адам Берські перебудували стару муровану офіцину з приміщеннями стайні й возівні на помешкання. Проект розробив будівничий Сильвестр Берський. Після реконструкції будинок  зберіг загальні розміри та абрис плану, був добудований 2-й поверх. Зважаючи на ідентичний набір приміщень на поверхах, а саме три кімнати, сіни і кухня, ймовірно, будинок був розрахований для двох сімей. Проект був поданий до магістрату на затвердження у червні 1862 р. (ДАЛО 2/1/4840:4). 1867 р. до цього будинку була здійснена прибудова з одним приміщенням — кімнатою для сторожа (ДАЛО 2/1/4840:61).

1870 р. приміщення у кам’яниці, що розташовувалася у глибині ділянки, винайняла цісарсько-королівська Крайова шкільна рада для щойно заснованої чоловічої вчительської семінарії (Wiczkowski, 1907, 113). Після цього будинок неодноразово розширювався та перебудовувався. Зокрема у 1871 р. прибудовано два ризаліти: один з боку вулиці, другий — з боку саду. У цей час будинок виглядав як половина сучасного, мав такий самий декор. Однак вхід тоді був не з цокольного поверху, а з першого і до нього провадили сходи і тераса. Сходи мали огородження з перехрещених дерев’яних брусків. У 1880 р. будинок розширений майже вдвічі — добудовано симетричну другу половину, тобто будинок набув практично сучасного вигляду.

1891 р. у зв'язку зі смертю Адама Берського і розподілом майна за його заповітом, власність була розділена на чотири частини: по одній отримали Сильвестр Берський із дружиною Людвікою з Луцьких (Ludwika z Luckich), а також Станіслава з Берських Ґоздзєвська (z Berskich Gozdziewska) і Марія з Берських Горнунґ (z Berskich Hornungowa). Через психічну хворобу Людвіки її часткою майна розпоряджався чоловік, однак за заповітом вона мала довічне право на житло у цьому будинку (ДАЛО 2/1/4840:7).

1891 р. Сильвестр Берський на замовлення цісарсько-королівської  Крайової шкільної ради виконав проект чотирьох прибудов до семінарійного будинку. Три з них — одноповерхові дерев’яні веранди — мали розміститися по кутах між основним корпусом і ризалітами. Четверта прибудова — мурована, двоповерхова — передбачалася як туалет (фр. pisoir) і мала виступати на тильному фасаді. Магістрат заборонив спорудження веранди з боку саду, однак решту затвердив. Будова була закінчена у вересні 1892 (ДАЛО 2/1/4840:8-9,12). У 1893 р. виникли проблеми через неорганізований стік із даху та ділянки будинку, оскільки  заливало хідник на вулиці — вода виливалася через два отвори у кам'яному підмурівку з боку саду (сучасна вул. Поповича). Магістрат протягом кількох років змушував власників влаштувати ринви і труби, щоб вода стікала до каналізації (ДАЛО 2/1/4840:15-16).

Юзеф Вічковський, лікар, автор книги про Львів (1907 р.), згадуючи будівлю семінарії у розділі, присвяченому навчальним закладам, охарактеризував її як "рудеру", тобто напівзруйнований будинок, та наголосив на її недоліках. За його словами, будівля була непридатною для навчальних цілей із точки зору санітарії, а також функціональності: через недостатню кількість приміщень конференційна зала використовувалася для уроків музики і співів, а заняття з фізкультури проводилися в приміщеннях "Сокола" на вул. Зіморовича, 8 (сучасна вул. Дудаєва). Крім цього, кілька класів, канцелярія та аудиторія для рисунків розміщувалися у винайнятих кімнатах у будинку на вул. Длуґоша, 17 (вул. Кирила і Мефодія). Також він звернув увагу на брак приміщень, коридорів, де б семінаристи могли відпочивати на перервах (Wiczkowski, 1907, 114-116).

1911 р. Марія Берська Горнунґ продала свою отриману у спадок частку Юзефі Пйонтковській (Józefa Piątkowska) (ДАЛО 2/1/4840:22).

1913 р. будинок викупив Національний інститут ім. Оссолінських, який пристосував його під свої потреби. Тут була влаштована інтроліґаторня — майстерня з переплетення книжок, відділи експедиції та цісарсько-королівські видавництва шкільних книжок. У подвір'ї існуючого будинку в 1913 р. планували збудувати двоповерхову друкарню за проектом архітектора Збіґнєва Брохвіч Левинського (Zbigniew Brochwicz Lewiński), проте плани не були реалізовані, що, очевидно, пов'язано з початком Першої світової війни. Згодом був розібраний житловий будинок Берських.

Протягом радянського періоду і до поч. 2010-х рр. у будинку містився військовий комісаріат Галицького району Львова. Сьогодні будинок не використовується і перебуває в стані занепаду.