...

Вул. Хмельницького, 124 – Фабрика повидла

ID: 2679

Неоготична будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох.№1577-М), в минулому частина комплексу фабрик "Йозеф Кронік"/ "Кронік і син" / Фабрика повидла. Теперішній власник Harald Binder Cultural Enterprises із 2015 року перебудовує комплекс у центр сучасного мистецтва, керівником перебудови є Герберт Пастерк.

Історія

Село Знесіння, яке увійшло до меж Львова у 1930 році, розташоване одразу за Жовківською рогаткою (митним пунктом) при однойменній вулиці (сучасна Хмельницького). Ця дорога, прокладена у 1770-х, відома як "цісарський гостинець", була важливим елементом інфраструктури, що підштовхував Підзамче та Знесіння до розвитку промисловості. Протягом ХІХ століття тут відкрився ряд підприємств, що зосереджувалися на переробці сільськогосподарських виробів. З прокладенням залізниці Львів-Броди із станцією Підзамче у 1869 році, промислове спрямування цих дільниць посилилося.

Родинний бізнес Кроніків

У 1850 році Мозес Кронік звернувся до Францішки Ляшовської, власниці села Знесіння, за дозволом заснувати на своїй приватній території гуральню (ЦДІАЛ 166/1/1178). На той час він вже провадив тут шинок, тож відбувався логічний процес розширення бізнесу. Згідно з дозволом, Кронік отримав право виробляти та продавати усі види алкоголю за винятком пива та араку, за що власниці села сплачував 150 флоринів у рік.

У 1850 році був виконаний земельний кадастр Знесіння, що фіксує ділянку Кроніка під номером 105 (конскрипційний). Не лише Мозес, а й його діти займалися алкогольним бізнесом. У 1872 році, як свідчить знайдена етикетка кошерного лікеру "Шабасова", була заснована фірма його внука — "Йозеф Кронік" (Józef Kronik). У ній вироблялися здебільшого ром та росоліси. У 1877 році зареєстроване підприємство сина Мозеса, Лейба, з виробництва "бренді, алкоголю та вин", що пізніше діяло під назвою "Кронік і Малер" (Kronik i Mahler). Певний час обидва підприємства розвивалися паралельно, діяли на одній ділянці. Кроніки мешкали тут же біля виробництва, продовжував діяти шинок.

Підприємства Кроніків розвивалися поруч з низкою інших алкогольних виробництв Знесіння, зокрема, відомою на всю Австро-Угорську імперію фабрикою Бачевських.  Бізнес забезпечував соціальне просування власників. У 1877 році Лейб Кронік, зокрема, був обраним до присяжних Крайового кримінального суду у Львові, аналогічно у 1913 році — Йозеф. До 1901 року Йозефовий бізнес розширився і мав потужності не лише у Львові, а й у Сморжеві Бродівського повіту (тепер село Радехівського району). У 1909 році Йозеф отримав звання цісарсько-королівського надвірного постачальника (k.k. Hoflieferant), що, безсумнівно, свідчило про його успіх.

Адресні книги з кінця 1890-х фіксують переїзд Йозефа Кроніка з віддаленого Знесіння до центру Львова. Протягом років він мешкав поруч із Галицьким сеймом  на вулиці Крашевського, 1 (сучасній Крушельницької), а пізніше — на вулиці Академічній, 26 (проспект Шевченка) та Панській, 17 (Франка). На останній адресі він записаний разом із сином Моріцом (польською, Maurycy), який 1909 року захистив докторську дисертацію з хімії у львівському Університеті Франца І (ДАЛО 26/15/726:456). Його дослідження стосувалося синтезу оцту, що, вочевидь, мало бути корисним для родинного бізнесу, який на початку ХХ століття включав і виробництво оцту. 1912 року Моріц став співвласником фірми, яка тепер отримала назву "Кронік і син" (Kronik i syn).

Кроніки були активними членами єврейської громади Знесіння. 1864 року Мозес Кронік передав половину своєї ділянки, включно з відповідною часткою доходу, єврейському шпиталю (ЦДІАЛ 166/1/1180:188). У 1866 році пожертвував кошти Центральному єврейському патріотичному комітету (Gazeta Lwowska, 1866, Nr. 17, s. 1). У 1878 році ініціативна група євреїв-мешканців Знесіння, включно із Лейбом Кроніком, придбали сусідню земельну ділянку для побудови синагоги, а родина Кроніків частково профінансувала її зведення. Йозеф Кронік жертвував кошти на підтримку школярів із бідних сімей Знесіння (Kurjer Lwowski, 1890, Nr. 355, s. 3) і був членом доброчинного товариства "Осе тов" (івр. "роби добро"), яке опікувалося єврейським цвинтарем села (ЦДІАЛ 701/2/1118:158). Попри те, що фабрика постраждала через підпал російськими військами, які відступали зі Львова у 1915 році, Йозеф Кронік жертвував гроші Віденському товариству порятунку єврейських дітей Галичини і Буковини (Neue Freie Presse, 1917, Nr. 18988, s. 7). Ця доброчинна і спільнотна активність допомагала у становленні єврейської громади Знесіння, яка прагнула незалежності від громади Львова і творення власної інфраструктури, яка дозволяла платити менше внесків і податків (Гельстон, 2004).

Др. Моріц Кронік не обмежувався продовженням батьківського бізнесу. У кінці 1918 року у Відні він заснував косметично-фармацевтичну фірму "Кронік і Едельс" (Dr. Kronik & Mr. Edels) разом із аптекарем Саломоном Едельсом зі Львова (Amtsblatt für Wiener Zeitung 1919, Nr. 11, s. 32). У наступні роки він переважно мешкав у Відні, а у 1926 році повернувся до Львова у зв'язку зі смертю батька. Некролог у львівському Tagblatt­-і охарактеризував померлого як "єврея старого лемберзького стилю". Моріц отримав право повної власності на підприємство у Львові. З того часу його сім'я подорожувала між Львовом і Віднем, а керівництво фірмою "Кронік і син" він розділяв із партнером Шулімом Валлахом (Szulim Wallach). Про останнього відомо, що він був членом ради Єврейської релігійної громади Львова та володів кам'яницею на вулиці Академічній, 12 (Księga adresowa, 1936). Моріц, будучи у Львові, мешкав на самому Ринку, у будинку Ціпперів. Підприємство ж у цей період займалося виробництвом алкогольних напоїв і торгівлею винами, імпортованими спочатку з Угорщини, а пізніше з Палестини (Chwila, 1926, Nr. 2676, s. 3). Напрямок продажу саме кошерних алкогольних трунків розвивався і надалі, включаючи сливовицю на Песах (Chwila, 1938, Nr. 6849, s. 10).

Моріц Кронік був членом доброчинної (і, можливо, масонської) організації "Незалежні сини Ізраїлю" (American Jewish Yearbook, 1917, Vol. 19, s. 341), а у міжвоєнний час здійснював пожертви переселенцям до Палестини, таким чином заявляючи про свої політичні погляди. Він жертвував кошти на Єврейський академічний дім у Львові на вулиці святої Терези, сучасній Ангеловича, 28 (Sprawozdanie roczne 1927, s. 35).

Друга світова війна трагічно обірвала життя членів династії Кроніків. Підприємство націоналізувала радянська влада, у документах з 1941 року воно згадується як Львівська алкогольна фабрика №5, де працювали 74 робітники (ДАЛО Р-130/1/4). Окрім того, що фабрика фігурує у складених нацистами переліках "колишніх єврейських маєтностей" (ДАЛО Р-37/4/539:97), джерел про діяльність фабрики в період нацистської окупації досі не знайдено. Відомо, що усіх євреїв Львова у листопаді-грудні 1941 року переселили до ґетта (фабрика залишалася поза його межами), більшість з них були вбиті у ґетті, на місці масових розстрілів у Лисиничах поруч, чи були депортовані до табору смерті у Белжеці. Деякі з членів сім'ї Кроніка загинули у Варшаві, Терезієнштадті та Аушвіці. У 1942-1944 нацисти знищили синагогу та єврейський цвинтар Знесіння, від яких не залишилося й слідів.

 "Фабрика Повидла"

Після війни, у складі УРСР, будівлі фабрики перейшли у підпорядкування тресту "Укрголоввино" і діяли як місце розливу імпортованих з Молдови та Алжиру вин. "Справочник Львовской АТС" 1949 року згадує, що підприємство на вулиці Хмельницького було пов'язане із купажним цехом "Укрголоввина" на Погулянці.

У 1970-х роках будівлі використовувалися як цех переробки овочів львівського відділення Управління по заготівлі, оптовій та роздрібній торгівлі овочами, картоплею і фруктами Міністерства торгівлі УРСР ("Плодоовочеторг"). Тут випускали овочеві консерви, повидло, мед і гриби, які можна було купити також у маленькій крамниці поруч. Порівняно з великими заводами і фабриками, які розвивались у межах радянської індустріалізації Львова і яких було особливо багато на Підзамчі, база переробки овочів була крихітним підприємством із кількістю постійних працівників близько 25 осіб. Багато з них (серед яких було більше жінок, ніж чоловіків), добирались на роботу з сіл навколо Львова, таким чином підтверджуючи уявлення про фабрику як сполучну ланку між містом і сільськогосподарським районом. Продукція потрапляла до багатьох куточків СРСР: Західна та Центральна Україна, Москва, Далекий Схід, Білорусь тощо, важливими отримувачами продукції були кондитерські фабрики, як-от "Світоч" (Гаврилів, 2019; Троць, 2019). У 1980-х роках підприємство пройшло технічне оновлення із встановленням вакуумних установок для виготовлення повидла та томатної пасти (Гаврилів, 2019).

Із 1991 року розпочалася економічна реструктуризація, а 1998 року фабрику реорганізували у ТЗОВ "Вітаконс", яке продовжувало виробляти повидло і овочеві консерви. У 2008 році виробництво тут зупинилось, а будівлю продали Олексію Курилишину, бізнесмену і девелоперу зі Львова. Він був зацікавлений у пристосуванні будівлі на готель або подібну комерційну функцію, але економічна криза 2008-го перекреслила ці наміри. Власник дав дозвіл на проведення у будівлі різних культурних заходів. Серед найпомітніших були "Тиждень актуального мистецтва" що проводився кілька років поспіль, починаючи з 2008-го, а також "Львівський тиждень моди", театральні постановки, "Urban Exploration Fest" (див. також Прокопенко 2015; Jam Factory 2019).

Арт-центр "Фабрика повидла" 

У 2015 році фабрику придбав історик та промотор культури з Відня Гаральд Біндер. Завдяки своїй організації "Harald Binder Cultural Enterprises" (HBCE) він ініціював ревіталізацію Фабрики. За результатами міжнародного архітектурного конкурсу 2015 року був обраний проєкт бюро Штефана Ріндлера (Stefan Rindler) з Відня. За партнерства місцевого архітектурного бюро AVR Development розпочався тривалий процес консолідації земельних ділянок, отримання дозволів та адаптації австрійського проекту до українських законів і норм. Тим часом команда проекту, очолена Боженою Пеленською (Закалюжною), працює над творенням інституції, у тому числі над програмою ґрантів, циклом освітніх лекцій, виставками та резиденціями для художників-стипендіатів у тимчасових приміщеннях поблизу Фабрики (Біндер, 2019; Закалюжна, 2019; Ковальчук, 2019; Чаплінський, 2019). Інституція стала членом міжнародної мережі культурних центрів у колишніх індустріальних будівлях Trans Europe Halles. У 2018 році ревіталізація Фабрики повидла стала одним із дослідницьких кейсів у рамках проекту "Open Heritage", разом із ще 15 прикладами з країн ЄС. 

У жовтні 2019 року розпочалась реалізація проекту ревіталізації під керівництвом Герберта Пастерка. Сюди входять реставрація і адаптація двох будівель, що є архітектурними пам'ятками місцевого значення, а також будівництво нових додаткових приміщень для підготовки і проведення театральних постановок, виставок, воркшопів та ін. подій, а також офісного простору, ресторану та відкритого публічного простору. Завершення реставрації і будівництва комплексу заплановані на 2022 рік.

Архітектура

Колишня фабрика "Йозеф Кронік" / "Кронік і син" розташована за Жовківською рогаткою, на колишніх землях села Знесіння, у північно-східному передмісті Львова. Фабрика є комплексом будівель, серед яких є три основні. Двоповерховий корпус вздовж вулиці Хмельницького, що фігурує на першому кадастровому плані Знесіння з 1850 року, другий корпус зафіксований робочим журналом змін до кадастру 1872 року (вздовж вулиці Механічної), та третій який, вочевидь, з'явився ще пізніше.

Найпомітніша будівля комплексу має статус пам'ятки місцевого значення та має яскравий архітектурний образ у стилі неоготики. На думку архітектора та реставратора Романа Могитича, за формами ця архітектура співзвучна із поширеними практиками 1870-х років на території Галичини і може відноситися до цього періоду. На основі аналізу фотографій Знесіння, зокрема світлини Францішека Рихновського з 1894 року, знятої біля фабрики Бачевських, та з кургану Люблінської унії з видом на Підзамче, що датується не пізніше 1907 року, на яких немає неоготичної вежі, Ольга Заречнюк висунула припущення про появу неоготики тут не раніше 1907/1908 років (Zarechnyuk, 2018). У 1908 році на території фабрики сталася пожежа (Kurjer Lwowski, 1908, Nr. 10, s. 3), тому є ймовірність, що ця надбудова і стилістика з'явилися у процесі реконструкції.

Неоготичний декор об'єднав два корпуси фабрики у цілість, поміж якими вкомпонована в'їзна брама. Найяскравішою частиною комплексу є чотириярусна вежа. Фасад двоповерхового корпусу оформлений зверху аркатурою із кронштейнами та лучковими арками.

Фасадна стіна двоповерхового корпусу оформлена виступаючою аркатурою з профільованими кронштейнами та лучковими арками, над якою підноситься парапет з стовпчиками, що імітують зубці-мерлони середньовічних фортець. Чергуються зубці з плоским та загостреним завершеннями, які накриті дахівкою. У центрі корпусу піднімається щипець із зубцями загостреної форми. Скраю фасаду — кругла вежичка, завершена стрімким шпилем, накритим цинковою бляхою, що імітує "кавальєру" (дозорну вежичку) з оборонної архітектури. Вікна другого поверху оформлені профільованими обрамленнями з підвіконнями та плоскими сандриками (Могитич, 2016).

Вежа має асиметричний силует, сформований різновисокими частинами. У рівні першого ярусу прорізи вікон та дверей завершені півциркульними арками з рустованими архівольтами. Прорізи другого ярусу — стрілчасті, об'єднані в біфорії, з міжвіконними півколонками. Над частиною об'єму у рівні третього ярусу влаштована тераса, огороджена парапетом з зубців-мерлонів. У цьому ж рівні з боку вулиці є балкон з ажурною кованою огорожею (Могитич, 2016).

Прорізи третього і четвертого ярусу вкомпоновані у стрілчасті ніші. На третьому ярусі вікна півциркульні, на четвертому — стрілчасті трифорії з круглим вікном зверху. Завершує вежу зубчатий парапет над аркатурою, під арками якої влаштовано щелевидні бійниці. Наріжники північного фасаду вежі завершені "кавальєрами" з металевими шпилями. Південний фасад, розташований на межовому мурі  глухий, але завершений трикутним зубчатим щипцем.

Між вежею і корпусом №1 — влаштована в'їзна брама з круглою аркою. Над нею підноситься зубчатий парапет з виступаючим з площини стіни трикутним фронтоном. В ньому влаштована аркова ніша, призначена для стінопису. Бічні грані прорізу розтесані для розширення в'їзної брами. Первісне заповнення брами — дуже вірогідно ковальсько-слюсарської роботи з рисунком, близьким до балконного огородження третього ярусу вежі, — втрачене.

Уся архітектурно-просторова композиція орієнтована на сприйняття будівлі з північного боку — від в'їзду до Львова, що пояснюється "правилами парцеляції": стіна, що стоїть на лінії межі ділянок, не повинна містити віконних прорізів і може бути у будь-який час закрита сусідньою забудовою. Роман Могитич припускає, що Йозеф Кронік, можливо, планував у майбутньому розширити своє підприємство — і власне тоді додати з півдня належну споруду. Проте, на чільні позиції висунулось підприємство Бачевського — і саме воно розширило свою територію, при цьому навіть перенісши вулицю (сучасна вул. Механічна) майже до межі ділянки Кроніка.

У період після Другої світової війни були добудовані кілька будівель у глибині ділянки, які не мають охоронного статусу. Первісні споруди продовжували експлуатувати, не вдаючись до просторових змін, однак було втрачено такі характерні елементи, як в'їзну браму, покриття з дахівки, на фасад виведені ринви тощо. У 1990 році будівлю внесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення.

Архітектурний проект Штефана Ріндлера та AVR Development передбачає реконструкцію і реставрацію пам'яткових будинків і додавання нових будівель у глибині ділянки. Оскільки основний корпус перебуває в аварійному стані, проект також передбачає підсилення фундаментів і каркасу для створення нового ядра стійкості (Ковальчук 2019). На фасаді передбачається реставрація із збереженням усіх наявних елементів і відтворенням втрачених, таких як керамічна дахівка (Ковальчук 2019). Реставруватимуться автентичні дерев'яні сходи у вежі. 

У головній будівлі-пам'ятці передбачається розміщення виставкового простору. У нових будівлях в глибині ділянки розмістяться зала для подій, зокрема лекцій, театральний простір, ресторан, а також планується внутрішнє подвір'я із озелененням та сценою під відкритим небом.

Персоналії

Гаральд Біндер (Harald Binder) — історик і культурний ентрепренер з Відня
Шулім Валлах (Szulim Wallach) — партнер Моріца Кроніка по бізнесу у Львові, купець і фабрикант, член ради Єврейської релігійної громади міста
Саломон Едельс (Salomon Edels) — магістр фармації, партнер Моріца Кроніка по бізнесу у Відні
Мозес Кронік (Moses Kronik, бл. 1800–1910) — засновник гуральні 
Йозеф Кронік (Józef Kronik, 1846–1926) — онук Мозеса Кроніка, засновник фірми 
Лейб Кронік (Leib Kronik, нар. 1828) — син Мозеса Кроніка
Моріц Кронік (Maurycy Kronik, 1880–?) — син Юзефа Кроніка, доктор філософії з хімії Університету Франца І у Львові
Олексій Курилишин — підприємець і девелопер зі Львова
Францішка Ляшовська (Franciszka Laszowska) — власниця села Знесіння у середині ХІХ століття
Герберт Пастерк (Herbert Pasterk) — керівник з будівництва та планування арт-центру
Божена Пеленська — директорка Арт-центру "Фабрика повидла" з 2016 року
Штефан Ріндлер (Stefan Rindler) — голова архітектурного бюро у Відні, що проєктувало арт-центр "Фабрика повидла", проєкт якого реалізовує львівське бюро AVR Development

Джерела

1. Архів центру сучасного мистецтва "Фабрика повидла", зібраний Гаральдом Біндером та Євгенієм Поляковим;
2. Державний архів Львівської області (ДАЛО) Р-130/1/4;
3. ДАЛО Р-37/4/539:97;
4. ДАЛО 26/15/726:456;
5. Центральний державний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 166/1/1178:83-85;
6. ЦДІАЛ 166/1/1180:188ff;
7. ЦДІАЛ 701/2/1118:158;
8. American Jewish Yearbook, 1917, Vol. 19, p. 341;
9. "Firmenprotokollierungen", Amtsblatt für Wiener Zeitung, 1919, Nr. 11, s. 32;
10. Chwila, 1926, №2676, s. 3;
11. Chwila, 1938, №6849, s. 10;
12. Galicyjska księga adresowa, 1896, s. 57, 368;
13. "Część urzędowa.  Wykaz ofiar…", Gazeta Lwowska, 1866, №177, s. 1;
14. "Kronika. Losowanie sędziów przysięgłych", Gazeta Narodowa, 1877, №176, s. 3;
15. Księga adresowa Małopolski (Lwów, Stanisławów, Tarnopol), 1936;
16. "Kronika. Dla biednych dzieci", Kurjer Lwowski, 1890, №355, s. 3;
17. "Kronika. Cztery pożary", Kurjer Lwowski, 1908, №10, s. 3;
18. "Kronika. Sędziowie przysięgli", Kurjer Lwowski, 1913, №474, s. 4;
19. Jerzy Michalewicz, Słownik historyczny zakładów przemysłu gorzelniczego Galicji doby autonomicznej, Tom 4, (Kraków: Uniwersytet Jagielloński, 1993), s. 31;
20. "Aktion zur Rettung der verlassenen Kinder Galiziens", Neue Freie Presse, 1917, №18988, s. 7;
21. M. Sonnenschein, Lwowski skorowidz adresowy, Rocznik 2, (Lwów, 1926), s. 102;
22. Spis abonentów sieci telefonicznych... Warszawa, 1939, s. 677;
23. Sprawozdanie roczne Wydziału Towarzystwa Rygorozantów (Żydowski dom akademicki) we Lwowie za rok akademicki 1926/1927, (Lwów: Nakładem Towarzystwa Rygorozantów, 1927), s. 35;
24. Иосиф Гельстон, "Евреи на Знесенье. Фрагменты из истории", Матеріали ХІI міжнародної наукової конференції "Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи — Єврейське  краєзнавство та колекціонування" 
25. Ігор Мельник, Довкола Високого Замку. Шляхами і вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова, (Львів: Апріорі, 2010), 288;
25. Роман Могитич, Фабрика горілки та підсолоджених трунків "Йозеф Кронік і син". Історична довідка (Львів, 2016) (неопубліковано);
26. Справочник Львовской АТС, (Львов, 1949);
27. Anna Kozłowska-Ryś, Lwów na słodko i półwytrawnie, (Poznań: Liberum, 2018);
28. Olha Zarechnyuk, "Kronik i syn" Factory. Evidence from Historic City Maps and Photography, (Lviv, 2018) (неопубліковано)
29. Інтерв'ю з Гаральдом Біндером, засновником арт-центру "Фабрика повидла", записане у березні 2019 року
30. Інтерв'ю з Ярославом Гаврилівим, директором ТзОВ "Вітаконс", записане у грудні 2018 року
31. Інтерв'ю з Боженою Закалюжною (Пеленською), директоркою арт-центру "Фабрика повидла", записані у листопаді 2018 – червні 2019 року
32. Інтерв'ю з Катериною Ковальчук, архітекторкою з бюро AVR Development, записане у січні 2019 року
33. Інтерв'ю з Галиною Троць, бухгалтеркою ТзОВ "Вітаконс", записане у грудні 2018 року
34. Інтерв'ю з Юліаном Чаплінським, головою Управління містобудування та архітектури Львова у 2015-2019, записане у лютому 2019 року
35. Jam Factory Art Center у фокусі проекту Open Heritage (2019), Jam Factory Art Center Youtube channel, October 10

Автори опису — Гаральд Біндер, Ірина Склокіна
До публікації підготувала Ольга Заречнюк
Дякуємо за збір архівних матеріалів Євгенію Полякову