Вул. Академіка Гнатюка, 20-22 – будинок залізничних кас

ID: 1773

Будинок споруджений за проектом Фердинанда Касслера та Романа Фелінського з архітектурного бюро Міхала Уляма. Це — яскравий зразок чиншової кам'яниці, модернова пластика якої поєднує архітектурні елементи зі скульптурним оздобленням Зиґмунта Курчинського. Сьогодні — житловий будинок, у приміщеннях першого поверху — Міські залізничні квиткові каси. Пам'ятка архітектури (Ох.№770-М). 

Історія

Сучасний будинок на вул. Гнатюка, 20-22 постав 1911 р. на місці двох попередніх, що займали велику парцелю під конскрипційним №625 2/4  на тодішній вул. Ягайлонській (Jagiellońska). Вулиця виникла у XVI ст. на місці дороги, що вела від міських мурів у західному напрямку до фільварку заможного міщанина Штанцля Шольца, званого Штанцльовою Волею. Після того, як 1602 р. фільварок придбали оо. єзуїти і заклали на своїх землях великий сад — Єзуїтський сад (сучасний Парк Івана Франка), дорогу, що вела до нього, назвали Єзуїтською, а після скасування чернечого ордену 1773 р. — Поєзуїтською. Пізніше її неодноразово перейменовували: 1871 р. — Ягайлонською (Jagiellońska), на пошану польського короля Владислава Ягайла (Jagiełło) (1386–1434); під час радянської окупації (1939–1941) — Чернишевського, російського революціонера; у роки німецької окупації (1941–1944) — Поліційною (Polizeistrasse), бо вела до управління поліції; у радянський період (1944–1991) — Горького, російського письменника. 1991 р. вулицю назвали ім'ям Володимира Гнатюка (1871–1926) — видатного українського фольклориста та етнографа, довголітнього секретаря НТШ, академіка Всеукраїнської академії наук.

1910 р. львів'яни Якуб і Клара Ґрюнери (Grüner) придбали велику ділянку, що була забудована по периметру — з внутрішнім подвір'ям, і складалася з двох чільних будинків під №№ 20 і 22 та офіцин із господарськими приміщеннями. Чільні кам'яниці об'єднали спільною брамою-проїздом.

1874 р. парцеля перейшла до рук юдеїв: спочатку її власником був Соломон Габер (Haber), від 1884 р. — Осія Лош (Losch), котрі на першому поверсі мали крамниці. Після смерті Осії (1907) його сини Ісак і Якуб відпродали будівлю родині Ґрюнерів, які запланували звести новий будинок. Отримавши 1 червня 1910 р. дозвіл на будівництво нової кам'яниці, власники замовили проект у будівельному бюро Міхала Уляма (Ulam). У цьому бюро працювали такі знакові архітектори Львова, як Фердинанд Касслер (Kassler) і Роман Фелінський (Feliński). З 1911 р. саме Касслер є автором проекту кам'яниці Ґрюнерів. Розроблений проект чиншової кам'яниці затвердили у магістраті у листопаді 1910 р. Через те, що під час будівництва було змінене місце головної сходової кітки, а також внесені незначні зміни у розміщенні санвузлів, проект довелося корегувати. Додатковий проект затвердили 23 грудня 1910 р. Будівництво кам'яниці завершував архітектор Роман Фелінський, що став зятем Уляма. Під час будівельних робіт, які тривали впродовж 1911 р., були внесені зміни і у розпланування, і в декорування фасаду. Автором експресійної різьби кам'яниці є відомий львівський скульптор Зиґмунт Курчинський (Zygmunt Kurczyński).

3 листопада 1911 р. Ґрюнери отримали дозвіл на заселення чотириповерхового будинку з чотириповерховими офіцинами. Будинок складався з житлових, торгівельних та інших громадських приміщень. У цоколі ("сутеренах") були розміщені: 11 складських приміщень, 12 пивниць, 2 коридори; на партері — 3 крамниці, 1 склад, 2 брами-проїзди, кінематографічний заклад, що складався з двох залів, вкритого подвір'я, фронтових крамниць, сторожки з покоєм та з передпокоєм. На 1-му поверсі спереду був 1 зал, 11 санвузлів та 2 коридори; на 2-му–4-му поверхах — по 20 покоїв, по 4 передпокої, по 4 кухні, по 4 лазнички і по 4 комірки. З тилу кам'яниці був запроектований невеликий сад з геометрично розпланованими клумбами.

Наприкінці 1911 р. Маврицій Майблюм (Meiblum), відомий співвласник львівської театральної компанії "Країна чудес" (Kraina cudów), у новозведеному будинку Ґрюнерів заснував останній зі своїх кінотеатрів у Львові під назвою "Вандерленд". І вже 19 грудня дістав погодження на влаштування світлової рекламної вивіски "Kino-Teatr Wonderland". 1912 р. кінотеатр змінив назву на "Kino Jagiellońskie". З початком Першої світової війни почалися проблеми з електроенергією — Маврицій Майблюм покинув Львів, і майже усі засновані ним кінотеатри припинили свою діяльність. Відповідальний керівник кінотеатру "Яґелонський" утримував його до квітня 1914 р. В листопаді 1916 р. президент Товариства польських журналістів Олександр Вольський (Aleksandr Wolski) отримав ліцензію на діяльність кінотеатру.

1929 р. в будинку був влаштований електричний ліфт за проектом, розробленим будівничим Соломоном Кайлем (Keil). Того ж року в подвір'ї кам'яниці (праворуч) збудовали одноповерхові складські приміщення за проектом архітектора Якуба Зільбера (Silber).

У радянський період у приміщеннях першого поверху, де колись діяв кінотеатр, розмістили Міські залізничні квиткові каси попереднього продажу.

Монументальний будинок при вул. Гнатюка, 20-22 є яскравим зразком модернової львівської чиншової кам'яниці.

Пов'язані історії

Архітектура

Будинок п'ятиповерховий, мурований з цегли, отинькований, базований на Н-подібному плані. Складається з двох рівнобіжних прямокутних будинків (чільного і тильного), з'єднаних вужчою брилою (зі сходовою кліткою і ліфтовою шахтою), з подвір'ям-колодязем. Чільний будинок вкритий високим повним дахом, центральна частина — вищим із заломом, акцентована наметовою банею з ліхтарем. Тильний будинок вкритий повним дахом. Каркасна конструктивна структура сформована з несучих стовпів і залізобетонних балок.

Фасад вирішений у формах на зразок німецького модернізму, поєднаних зі стилізованими неокласицистичними елементами. Композиція чільного фасаду — шестиосьова з головним входом на другій зліва осі. Розшиті під руст фасадні площини підкреслюють конструктивну схему будівлі. Композиційне вирішення чільного фасаду виявлене у пластичних формах невеликих балконів і триповерхових еркерів, що нависають над нижніми великими трицентровими віконними прорізами. Портал брами-проходу декоративно фланкують статуї, стилізовані у дусі давнього Єгипту (Зиґмунт Курчинський). Два бічні еркери з тричастинними вікнами, фланковані пілястрами зі стилізованими капітелями, увінчані півбанями з заломом, посадженими на балюстрадний пояс. Еркери на рівні нижнього ярусу поєднані балкончиками з ґратками модернового рисунку. Бічні еркери між вікнами 2-го і 3-го поверхів оздоблені барельєфами з алегоріями мистецтва і військової мужності (Зиґмунт Курчинський). Середня частина фасаду викінчена простим карнизом, оздобленим листям аканту. Бічні тричастинні осі фасаду завершені трикутними фронтонами з прямокутними віконними прорізами, підкреслені балкончиками. Дверний проріз головного входу в прямокутній ніші, двері — тричастинні, металеві, з заскленням, з ґратками в геометричний рисунок. Дворові фасади оздоблені в строгих формах, офіцини — з півциркульними ґратчастими балконами.

Планувально-просторове вирішення внутрішнього простору обох частин кам'яниці має двотрактову структуру, розділене конструкційними стовпами чи вузькими несучими стінами. Між чільною і тильною частинами влаштована велика репрезентативна сходова клітка. Велика брама-проїзд провадить до невеликого подвір'я, а також до другої, двомаршевої сходової клітки. Характерною рисою оздоблення брами-проїзду і сходової клітки є рамові поділи на стінах, поєднані геометричними декораціями. Нижня частина вирішена у темніших кольорах, що контрастують із верхніми частинами стін. Всі оздоблювальні елементи внутрішнього вистрою (кам'яні обличкування, балюстради, лямпи і слюсарка) виконані прецизійно в геометричних формах. Спаровані пілястри брами-проїзду завершуються парними скульптурами путті (Зиґмунт Курчинський). Модернова пластика кам'яниці поєднує стилізовані архітектурні елементи зі скульптурним оздобленням.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Гнатюка, 20/22 – кінотеатр (не діє)

Детальніше про місце

Персоналії

Олександр Вольський (Aleksander Wolski) — президент Товариства польських журналістів, який у листопаді 1916 р. отримав ліцензію на діяльність кінотеатру.
Соломон Габер (Salomon Haber) — власник парцелі та старої кам'яниці до 1884 р.
Кляра Ґрюнер (Klara Grüner) — власниця парцелі від 1910 р., фундатор кам'яниці 1911 р.
Якуб Ґрюнер (Jakób Grüner) — власник парцелі від 1910 р., фундатор кам'яниці 1911 р.
Якуб Зільбер (Jakób Silber) — львівський архітектор.
Соломон Кайль (Salomon Keil) — львівський архітектор.
Фердинанд Касслер (Ferdynand Kassler) — відомий львівський архітектор, який у 1908–1911 рр. працював у бюро Уляма, автор проекту кам'яниці Ґрюнерів.
Зиґмунт Курчинський (Zygmunt Kurczyński) — відомий львівський скульптор, автор експресійної різьби кам'яниці.
Ісак Лош (Izak Losch) — співвласник парцелі та старої кам'яниці у 1884–1910 рр.
Осія Лош (Ozyasz Losch) (1907) — власник парцелі та старої кам'яниці з 1884 р.
Якуб Лош (Jakób Losch) — співвласник парцелі та старої кам'яниці у 1884–1910 рр.
Маврицій Майблюм (Mayrycy Meiblum) — відомий співвласник львівської театральної компанії "Країна чудес", який наприкінці 1911 р. у будинку Ґрюнерів заснував кінотеатр "Вандерленд".
Міхал Улям (Michał Ulam) — архітектор, власник будівельного бюро, в якому розроблено проект будинку Ґрюнерів.
Роман Фелінський (Roman Feliński) — львівський архітектор, який з 1911 р. працював у бюро Уляма, автор виправленого проекту кам'яниці Ґрюнерів.
Штанцель Шольц — заможний міщанин, власник фільварку, званого Штанцльова Воля, при дорозі, що вела до Єзуїтського саду (парк ім. І. Франка).
Владислав Ягайло (Władysław II Jagiełło) (1386–1434) — польський король.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/2877.
  2. ДАЛО 2/1/2878.
  3. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/629.
  4. Gierszewska Barbara, Kino i film we Lwowie do 1939 roku (Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006), 428.
  5. Lewicki Jakub, Między tradycją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893–1918 (Warszawa, 2005), 345-348.
  6. Бірюльов Юрій, Мистецтво львівської сецесії (Львів: Центр Європи, 2005).
  7. Мельник Борис, Довідник перейменування вулиць і площ Львова (Львів: Світ, 2001).


Авторка опису — Оксана Бойко
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення