Вул. Глібова, 15 – житловий будинок

Будівля зберегла своє первісне призначення, оскільки була збудована як житлова багатоквартирна. Первісні розміри та функціональне зонування помешкань, в яких одночасно мешкали власники та прислуга, були змінені. Багатокімнатні квартири у радянський період були поділені для ущільнення заселення. Як розповіла одна з давніх мешканок будинку, він був призначений для професорів, яких незважаючи на їхній статус, заселили у великій тісняві, а в одній з кімнат на другому поверсі навіть розміщувалися експонати музею зоології.

Розташування і ділянка

Будинок на вулиці Глібова, 15 розташований в кінці рядової забудови вулиці. Справа він сусідить з мініатюрною одноповерховою віллою №17, а зліва є завершальним акцентом ансамблю триповерхових кам'яниць у стилі французького неоренесансу, створеного Юліаном Цибульським. Винятком є лише двоповерхова будівля зліва, на вул. Глібова, 13, яка збудована дещо раніше, коли архітектор, можливо, ще планував зберігати малоповерховий характер околиці. Вілла Палатин, розташована навпроти, утворює своєрідний мальовничий контраст завдяки своїй середньовічній стилістиці. Через перепад висот посередині вулиці, якраз перед будинком і далі до вулиці Каліча Гора, є споруджена підпірна стіна, що обличкована камінням, а також обмежена кам'яними тумбами та металевим литим огородженням. Вулиця Каліча Гора, в яку перетікає вулиця Глібова, також здебільшого забудована кам’яницями кінця ХІХ – початку ХХ століть, що демонструє тогочасні архітектурні тенденції Львова, а також будівельні можливості, оскільки, як вже зазначалось, ця дільниця не є легкою для будівництва.

Кам'яниця є найбільшою та найвищою на вулиці та займає доволі велику територію, на якій розташовуються також офіцини, що прилягають до будинку, а також окремий будиночок стайні та дерев'яна альтанка. По пагорбу розміщувався сад, сліди компонування якого де-не-де можна простежити і тепер. У нижній частині саду поруч з альтанкою збереглася кам'яна чаша фонтану у формі квадрифолія.

Кам'яниця триповерхова, двотрактова, розташована на ділянці складного рельєфу та конфігурації. Ширина будинку приблизно 22 м, довжина без офіцини — 10 м, з офіцинами — 20 м, висота до карнизу — 13,4 м, даху зі шпилем — біля 5 м (ДАЛО 2/1/2297:68, 72). Будиночок стайні в подвір'ї є розміром 5 на 7 метрів та висотою близько 5,8 м (ДАЛО 2/1/2297:68, 72).

План будинку асиметричний, з офіциною справа, та стайнями у лівій частині подвір'я. Ця асиметричність продиктована функціональною необхідністю та зручністю: до будівлі стайні веде широкий заїзд з вулиці, розміщений у зліва будинку. Об'єм офіцин в подвір'ї продовжений прибудованою альтанкою. Таким чином вона відіграє роль веранди чи тераси, оскільки просто з неї можна було спуститись у сад.

Попри високу майстерність у вирішенні фасадів та інтер'єрів, будинок спроєктований без узгодження з особливостями архітектури сусідніх будівель. Брандмауер дисонує як з двоповерховою кам'яницею ліворуч, так і з віллою праворуч, де контраст справді разючий. Ймовірно, архітектор передбачав, що на місці одноповерхового будинку невдовзі постануть аналогічно високі об'єкти.

Планування будинку і квартир

На кожному поверсі первісно розміщувалося по одній квартирі, відповідно стайні мало вистачити для кожної з трьох родин. Проїзд розділяє перший поверх — справа житлова частина, а зліва — дві кімнати для сторожа. Об'єм парадних двомаршевих сходів виступає на тильному фасаді. Поруч з ними розташована й чорнова сходова клітка, якою можна було вийти на балкони, а з них — до туалетів та кімнат у офіцинах. Таке незвичне для Львова розміщення сходів свідчить про оригінальне мислення архітектора, який виходив з конкретної ситуації, а не застосовував типові планувальні рішення.

Вхід до помешкання сторожа був передбачений з проїзду — п'ятьма сходинками піднімалося до сіней посередині між двома кімнатами. "Панське" помешкання справа від проїзду мало ускладнене планування. З восьми кімнат, чотири виходили вікнами на головний фасад, одна — на подвір'я, а ще три малі кімнати вікон не мали і, очевидно, передбачалися як комірки, гардеробні, допоміжні кімнати. Планування цього помешкання дозволяло певну гнучкість для заселення. Завдяки двом кухням та дверями між кімнатами, які можна було як залишати відчиненими, так і замкнутими, його можна було використовувати і як дві повноцінні квартири. Туалети розташовувались фактично при вході, що було доволі незвичним для ХІХ століття, коли їх намагалися віднести якнайдалі, в кінець офіцин. До них можна було потрапити як зсередини помешкання, так і з балкону на тильному фасаді (і чорнових сходів). Присутність численних комірок, переходів, малих кімнат характеризує тип мислення людини ХІХ століття, яка, вочевидь, потребувала та почувалася комфортно в таких ускладнених та водночас поєднаних просторах.

Весь другий поверх займає величезне дев'ятикімнатне помешкання, яке, вочевидь, належало самому архітектору та власнику Юліану Цибульському. Можливо саме тут згодом замешкав і Анатоль Вахнянин з родиною, а потім і його дочка Леонтина. Особливою величиною відрізняються чотири кімнати, що виходять на головний фасад і мають площу від 18 до 42 м². Ще чотири кімнати  виходять вікнами у подвір'я. Тут слід пам'ятати, що йдеться не про темне подвір'я-колодязь, які  поширені у Львові, а про зелений сонячний схил засаджений фруктовими деревами. Ще одна кімната, без вікон, слугувала передпокоєм. Кухня та туалети одразу при вході — розташовані так само, як і на першому поверсі, проте другої кухні в глибині офіцин тут не було передбачено. З останньої кімнати в офіцині натомість можна було зайти до альтанки, а звідти зійти чотирма сходинками в сад. Тобто Юліан Цибульський тут виконав дуже цікаве пристосування конфігурації будинку до рельєфу, обігравши перепад висот на ділянці без зайвих земельних робіт та з максимальною зручністю для мешканців. Забігаючи наперед, можна припустити, що дуже непросто йому було залишити таке комфортне, велике, мальовниче помешкання, щоб переїхати спочатку в інші будинки на тій самій вулиці Глібова, 7, 9 (Księga adresowa, 1896; Księga adresowa, 1900, Księga adresowa, 1902), а потім на Новий Світ та Кастелівку, де він розпочав нове будівництво. На вулиці Глібова Юліан Цибульський мешкав від 1896 до 1904 (Księga adresowa, 1904) і, можливо ще кілька років, аж поки він не переїхав на теперішню вулицю Чупринки, 38, де розмістилося і його бюро (Księga adresowa, 1908). Цей факт підкреслює, що будівництво у Львові нерідко здійснювалося за щоденного авторського нагляду, який легко здійснювався, якщо архітектор мешкав поруч. Відповідно за такого авторського нагляду легко вносилися незначні зміни insitu відповідно до естетичних, конструктивних та функціональних вимог.

Помешкання на третьому поверсі загалом є майже ідентичним до того, що на другому за винятком розташування кухні в іншому місці та незначних змін у перегородках.

У проїзді будинку збереглася таблиця із списком мешканців. Її стилістика сецесійна, тобто за нею можемо оцінити, як будинок був заселений до І Світової війни. Очевидно, йдеться вже про період, коли Юліан Цибульський переїхав звідси і його помешкання було поділене на кілька. Так, згідно з цим списком, у цокольному поверсі мешкало троє людей, на першому поверсі — четверо мешканців, на другому — троє і на третьому — двоє. Таке дуже щільне розселення потребувало реконструкції відносно попередньорозроблених архівних креслень для влаштування більшої кількості кухонь, ванн і туалетів. Вже навіть в адресній книзі 1910 в будинку фігурують аж восьмеро мешканців (Księga adresowa, 1910).

Фасад

Фасад майже точно відповідає авторському кресленню (ДАЛО 2/1/2297:68). Юліан Цибульський обіграв асиметричне планування кам'яниці, майстерно створивши асиметричну композицію з двома ризалітами. Вузький ризаліт, що акцентує вхідну браму, врівноважений широким тривіконним ризалітом, що відповідає найбільшій кімнаті-залі другого та третього поверхів. Внутрішнє планування таким чином відображається на фасаді. Це важливий факт — попри історичний костюм будівлі, будинок відповідає вже новим, функціональним тенденціям що зароджувалися в архітектурі. Ризаліти увінчені високими дахами зі шпилями, флюгерами та решітками-коронами. На проєктному кресленні обидва ризаліти мали завершуватися мансардними вікнами, натомість виконане тільки одне, ширше вікно.

Тема французького палацу у декорі пов'язує цей будинок з іншим об'єктом, який нещодавно до того опрацьовував Цибульський, будучи будівничим палацу Потоцьких. Високі мансардні дахи, дошкове рустування фасаду, підкреслені наріжні русти є спільними рисами обох об'єктів. Загалом, витриманий ренесансний підхід відображення тектоніки будівлі — від потужних необроблених каменів цоколя, до рельєфних, але гладких рустів першого поверху та делікатної розрізки в тиньку наступних поверхів. Аналогічно обрамлення вікон — на першому поверсі фактично без декору, тоді як на вищих поверхах чергуються розмаїті види сандриків з ліпним оздобленням картушами та гірляндами.

Над в'їзною брамою задля кращого освітлення та імпозантності, влаштований круглий світлик. На ризалітах — по балкону. Розташовані лише на другому поверсі, вони дозволили уникнути монотонності фасаду та підкреслити пишність помешкання, яке, як ми припускаємо, належало власникам будинку. Балкони мають коване огородження та підтримуються кронштейнами зі штучного каменю. На архівному кресленні балкон фігурує лише на ширшому ризаліті.

Деталі та матеріали

Добрий стан збереження скульптурних деталей фасаду дозволяє припустити їхнє виконання з романцементу. Дахи будівлі, навіть вежі над ризалітами, перекриті черепицею, досі чудово збереженою, що вказує на високу якість будівельних робіт. Це є чи не єдиний зразок у Львові застосування класичної дахівки на стрімких дахах, оскільки переважно для таких елементів використовувалась легша та менша т.зв. "карпівка" (вул. Чупринки, 50), сланець (вул. Вербицького, 4) чи метал (вул. Лемика, 34). Окремої уваги заслуговує мистецьке виконання столярки. Високохудожнє різьблення полотна дверей та вікон, зокрема фігурні стовпчики з гірляндами, цехіновим орнаментом та йоніками вказують на виконання столярних робіт фаховою фірмою, можливо фабрикою Братів Вчеляків, яка в той час займала провідні позиції у цій галузі. Віконечка дверей та вікна цокольного поверху захищені кованими решітками неоренесансної стилістики.

Інтер'єр проїзду та розписи

Інтер'єр кам'яниці є одним з найімпозантніших у Львові, що зберігся. Стіни проїзду декоровані ордерною декорацією у необароковому стилі, з пілястрами, дзеркалами та мушлями. Перекриття проїзду аркове, конструкція посередині додатково зміцнена балкою, що спирається на кронштейни. По обидва боки від балки, у верхній частині стін розташовані барельєфи у рамах. На жаль, через багаточисленні нашарування фарби неможливо зрозуміти зміст сцени — чи путті бавляться навколо фонтану, чи виконують якусь роботу. Підлога проїзду замощена характерною для свого часу керамічною плиткою вохристого кольору з рельєфним поділом на дрібні квадратики, що слугували своєрідними ребрами жорсткості. Перед сходовою кліткою внизу стіни влаштовано невеличкий арковий отвір, де ймовірно була шкрябачка для очистки взуття перед входом до сходової клітки.

Проїзд завершується дерев'яною брамою у якій збереглося художнє засклення. Брама поділена на квадрати і прямокутники різних розмірів так, щоб по периметру утворювалося обрамлення, заповнене почергово червоними і зеленими скельцями з травленим орнаментом з розеток та віньєток, а також дрібними рапортними орнаментами на молочному тлі. Більші тафлі заповнені складнішими орнаментами на жовтому тлі. Такеі засклення з його мажорною колористикою та витонченою орнаментикою забарвлює проїзди та приховує вигляд на подвір'я, можливо, не завжди презентабельне (Kazantseva, Przestrzeń i Forma, 2016, № 27, 227-244).

Також у будинку — одне з найкраще збережених у Львові первісне поліхромне вирішення — стель та сходової клітки.

Ці розписи виконані на високому фаховому рівні, у неоренесансній стилістиці із застосуванням арабесок та гротесків з дельфінами, маскаронами, драконами. Їхня колористика відповідає ренесансній: у ній поєднані інтенсивні червоний, зелений та синій кольори на світлому тлі. Звісно, архітектурний декор стін не міг мати білого пофарбування, як ми його бачимо тепер. Доцільно порівнювати ці розписи із тими, що прикрашають актову залу Політехніки, в якій стіни та ордерний декор мали розписи під мармур. Продовжуючи цю аналогію зауважуємо, що розписи в будинку на вулиці Глібова, 15 мають дуже наближену орнаментику, зокрема повторюються окремі елементи, а також співвідношення забарвлених частин та світлого тла. У випадку Політехніки, її архітектор Юліан Захарієвич власноруч розробляв шаблони розписів, згідно з якими їх виконували брати Флеки у 1880-х роках. Оскільки у львівських інтер'єрах кінця ХІХ століття є дуже подібні розписи, то можемо припустити, що їх виконували брати Флеки, використовуючи як деякі шаблони з інтер'єрів Політехніки, так і набуті ними тоді прийоми у співпраці із Захарієвичем. У будинку на вулиці Глібова найповніше та найбільш майстерно представлені розмаїті варіанти таких розписів. Плафони верхніх поверхів мають делікатнішу орнаментику, переважно геометричного та рослинного характеру та значно світлішу колористику з домінуванням білого тла. У центрі розписів розміщується розета у техніці гризайль.

Сходова клітка

У кінці проїзду справа розміщена широка тристулкова дерев'яна брама, крізь яку заходимо до сходової клітки. Очевидно, скельця брами також були оздоблені травленими орнаментами, приклади чого можна бачити в багатьох львівських будинках (наприклад, на вулиці Котлярській, 10). Сходовий майданчик першого поверху замощений вохристими мозаїчними плитками з рапортним орнаментом з концентричних кіл з ромбиками по центрі. Сходові марші — кам'яні з кованим огородженням та дерев'яними гнутими поруччями. Де-не-де збережені гаки для килима. Двері до помешкань — дерев'яні, збереглись латунні клямки. Чорна сходова клітка — дерев'яна, з забіжними сходинками, а огородження — з точених балясин.  

Інтер'єр квартири

У помешканні другого поверху автентичні інтер'єри збереглися частково, але тим не менше вражають своєю розкішшю. На кухні збереглася велика піч з двома духовками, відкритою поверхнею плити та мідною ємністю — нагрівачем води. Вода наливається  до нього через широкий отвір, де вона нагрівається в печі, а потім виливається через мідний краник. Збережені всі автентичні елементи цієї печі — дверки з прорізаними орнаментами, завіси, обмежувальні поручні. Навколо плити на кухні частково збереглася керамічна підлога з таких же плиток, як і на сходових майданчиках.  

Кімната у правій частині скраю будинку вирішена з великою пишністю — завдяки обличкуванню стін дерев'яними панелями та кесонній різьбленій стелі, оздобленій орнаментальними розписами. Стелю підтримує арковий різьблений фриз, кути балок стелі декоровані йоніками. Загальна колористика кімнати є темною через золотистий колір дерев'яних панелей та темні заповнення кесонів, зокрема золоті орнаменти на чорному тлі. У центрі стелі влаштована рельєфна розета, до якої кріпиться автентичний латунний світильник. Окрасою зали є велика піч, вирішена як мала архітектурна форма в стилі маньєризму. Широкий цоколь печі змодельований як камін, оскільки має великий циркульний отвір, що оточений кронштейнами з лев'ячими головами. На ці кронштейни спираються пілястри коринтського ордеру, вони підтримують антаблемент з лев'ячим маскароном у замковому камені. Між пілястрами розташований медальйон-картуш з ангеликом, що грає на сурмі. Одним з основних елементів декору печі, який також повторюється і в заглибинах кесонів стелі, є діамантові русти. Піч увінчана короною у вигляді волют та трикутного сандрика. Кахлі печі рельєфні, темних відтінків — коричневого та синього. Всі декоративні елементи печі, зокрема ангелик, фриз з гірляндами, капітелі оздоблені яскравим багатоколірним розписом аналогічно до давніх ренесансних кахлів. За численними збереженими аналогами та високою мистецькою якістю печі можемо припустити, що піч виготовлена на фабриці "Глинсько" під керівництвом Юліана Захарієвича. Оскільки елементи печі і стелі повторюються, то очевидно, що цей дизайн мав спільний авторський задум. Відносно невеликі розміри кімнати, її високе архітектурно-мистецьке вирішення та її відокремленість від інших вказують на те, що це міг би бути робочий кабінет самого Юліана Цибульського.

*

У іншій кімнаті, що також виходить на головний фасад, стіни та стеля оздоблені ліпниною у бароковій стилістиці, з пишною розетою в центрі, дзеркалами та мушлями по кутах. У розеті підвішений бронзовий світильник на численних ланцюгах, із плафонами та кришталевими підвісками. Підлога в кімнатах вимощена з орнаментального щитового паркету. Піч у цій кімнаті  скромніша від печі зали, але також дуже стильова, з великими отвором для споглядання вогню, а вгорі декорована вазою. Кахлі печі рельєфні, з геометрично-рослинним орнаментом у біло-блакитній колористиці з рожевими акцентами. Очевидно, це є ключем до втраченої колористики інтер'єру, яка, можливо, збережена під численними побілками. Міжкімнатні двері мають пишне неоренесансне обрамлення з кронштейнами та супрапортами, збережене автентичне художнє засклення в дверях з травленим малюнком німфи в оточенні ренесансного орнаменту. На одній стулці німфа (чи, можливо, богиня Флора) тримає гроно винограду з чашею, а на другій — букет. В цій кімнаті, яка, очевидно слугувала їдальнею, зберігся неорококовий креденс з мармуровою стільницею.

 

Подвір'я та сад

Вражають своєю мальовничістю завдяки вмінню Юліана Цибульського інтегрувати будівлю в середовище. Через стрімкий рельєфу ділянки, до саду влаштовано кілька сходових маршів вздовж офіцини і далі по ділянці, що додає території дещо гірського колориту. Автентична сітчаста огорожа з хвірткою розділяє ділянку на дві зони — господарсько-транзитну та відпочинкову. На подвір'ї, як і на головному фасаді, схема планування асиметрична. Одним з акцентів саду є кам'яний фонтан, чаша якого виконана у формі восьмикутної зірки з заокругленими через один кутами. Ймовірно, таким чином було оформлене джерело, яких було багато на схилах Калічої гори. Через невеликий розмір фонтану можемо припустити, що на ділянці їх було кілька, але не всі збереглися.

 

Тильний фасад кам’яниці

Має традиційне для архітектури Львова стримане вирішення, зі скромними профільованими обрамленнями вікон та акцентованим фронтоном з дерев'яним причілком над об'ємом сходової клітки. Балкони офіцини огороджені гнутими залізними прутами, а сам балкон спирається на металеві кронштейни з кільцями посередині.

Вікна у офіцинах де-не-де захищені зигзаподібними решітками-жалюзі, характерними для львівської архітектури межі ХІХ-ХХ століть. Дерев'яна тема причілку офіцини продовжена в архітектурі дерев'яної альтанки на цегляному цоколі, яка прилягає до бічної офіцини з її краю. Таке сполучення головної будівлі з альтанкою є ймовірно єдиним у всьому Львові. Альтанка збережена повністю, має каркасну аркову конструкцію зі заскленням, пірамідальний дах накритий автентичними залізними листами, укладеними ромбічно, що, очевидно, імітує покриття коштовними пластинами сланцю. Увінчує альтанку шпиль з кулею та листочками, що відповідає декоруванню даху основної будівлі.

Стайня

Окремого розгляду заслуговує архітектура колишньої стайні у подвір'ї, згодом реконструйованої в житловий будинок. Це мальовнича одноповерхова будівля з відкритим кам'яним муруванням, цегляним обличкуванням вікон та стрімким дахом з керамічною дахівкою. Замковий камінь над дверима оздоблений барельєфом у вигляді підкови. Посередині фасаду влаштоване мансардне вікно, через яке мали би завантажувати сіно для зберігання його на горищі. Сусідні кам'яниці, збудовані на вулиці Глібова Юліаном Цибульським, мають подібні мальовниче вирішені стайні, яких у інших місцях у Львові ніде немає. На кресленні стайні промальовані усі камені, цегли та дахівки з орнаментами, що вказує на важливість цих матеріалів, їх одночасну функціональність та декоративність у фасаді в стилі "піттореск".