Вул. Галицька, 14 – колишня кам'яниця Гідельчиківська або Волковичівська

XVI ст. – збудована кам’яниця, яка у 1630–1642 рр. називалася Бігошівською.
1637 р. – зведення нової триповерхової кам’яниці Адамом Гідельчиком на місці попередньої.
1803 р. – реконструкція кам’яниці Казимиром Потаковським, що надала їй сучасно вигляду.
1860 р. – ремонт клозетів.
1898 р. – влаштування крамничних вітрин на партері.
1907 р. – влаштування крамничних вітрин на партері.
1912 р. – влаштування крамничних вітрин на партері.

Кам’яниця (конскр. №19 ст., №15 н.) – наріжна. Найдавніші її назви: Бігошівська (1630–1642), Гідельчиківська і Волковичівська. У XVII ст. належала Гідельчикам. Міщанин Адам Гідельчик (Hidelczyk) 1637 р. купив парцелю і збудував нову триповерхову кам’яницю на місці давнішого будинку. Приблизно на поч. XVIII ст. Гідельчиківська кам’яниця перейшла до українців Волковичів, які під 1734 р. згадуються як спадкоємці львівського кушніра Данила Волковича. Як пише львовознавець Володимир Вуйцик, український рід Волковичів у Львові дуже давній. У міських актах вже за 1550 р. згадуються міщани русини Стечко Волковський з жінкою Анастасією Мороховською, які мали свій мурований дім на Ринку між кам’яницями радника магістрату Вольфа Шольца (Szolc) і Ячка Малицького (Malicki). Власне, кам’яниця на Галицькій, 14 належала нащадку Стечка Волковського (Волковича) Павлові Волковичу, який в магістратському уряді посідав посаду лавника. Також 1750 р. він згадується як сеньйор братства церкви Св. Івана Богослова, де був похований, а 1751 р. був вписаний до Ставропігійського братства. Павло Волкович був жонатий із сестрою відомого маляра-монументаліста Станіслава Строїнського (Stroiński) – Катериною, з якою мав доньок Маріанну і Аннута сина Іллю.

Одна з доньок, Анна, вийшла за Дмитра Очавського, і вони посіли частину кам’яниці Волковичівської. Друга, Маріанна, була заміжня за львівським скульптором Антонієм Штилем (Sztil) – учнем і послідовником славнозвісного Йогана Пінзеля (Pinzel). Штиль разом зі скульптором, українцем Іваном Щуровським, виконував вівтарі до церкви греко-католицької духовної семінарії, перетвореної з костелу монастиря домініканок після його скасування у 1784 р. Після смерті Павла Волковича опікуном його малолітнього сина Іллі став скульптор Штиль.

Ілля Волкович, хоч і не числився у списку членів Ставропігійського братства, як його батько, все ж брав активну участь у його культурній діяльності. Разом із Григорієм Комаринським він займався торгівлею книг братської друкарні, вивозячи їх 1771 р. в різні місцевості краю і далі.

Крім спадкоємців Волковича, частину його кам’яниці посідав швець Мартин Білостоцький, якому її відступили Маріанна і Антоній Штилі. Продавши кам’яницю Волковичівську, Антоній Штиль купив двір на ґрунті монастиря бенедиктинок. Відтоді кам’яниця перейшла в інші руки і, крім того, перебувала у руйнівному стані. Акти 1773 р. фіксують її як “ruinosa et desolata”. У 1788 р. Францішек Трибальський (Trybalski) відступив її Йосифу Кучинському, а через 20 років рудеру кам’яниці Волковичівської на публічній ліцитації купив шляхтич Казимеж Потаковський (Potakowski). Міська іпотечна книга в записі від 1803 р. повідомляє, що Казимир Потаковський реставрує свою кам’яницю до рівної лінії з сусідніми домами. Фактично, йому треба завдячувати появу нинішньої кам’яниці. 1860 р., коли вона належала членові міської ради Ігнатію Леваковському, то була триповерховою, в доброму технічному стані, за винятком клозетів, які вимагали ремонту. Задовільний стан будинку підтвердив час його появи на поч. XIX ст. Крамничні вітрини на партері влаштовувались у 1898, 1907 і 1912 рр.

У міжвоєнний час на партері містилася крамниця модних товарів Генрика Бертеля (Bertel), а від 1950-х – магазин “Дитячий світ”.