Вул. Глінки, 1а – художня школа ім. О. Новаківського (колишня вілла)
Будинок на вул. Глінки, 1а був споруджений у 1903–1904 рр. за проектом архітектора Артура Шлеєна. Він постав як приватна вілла др. Яна Дилевського, члена львівської міської ради та громадського діяча. Вілла — яскравий зразок архітектури неоготики із вкрапленнями новітніх, як на поч. ХХ ст., конструктивних рішень. Пам'ятка архітектури (Ох. № 1226-М). Сьогодні тут функціонує дитяча художня школа ім. О. Новаківського.
Архітектура
Вілла окремо розташована серед житлової забудови кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на південь від центру міста. Чільним фасадом будівля виходить на вулицю Глінки. Ділянку відокремлено огорожею, яка через перепад рельєфу між вулицею і самою ділянкою слугує підпірною стінкою.
За конфігурацією ділянка вілли мала прямокутну форму, як це зазначено на проектному кресленні. Існує перепад висот між територією ділянки та вулицею. Вілла окремо розташована ближче до фронту вулиці. Рекреаційну зону біля вілли поділено доріжками, також тут є палісадник та господарська зона з колишньою стайнею (тепер офісний будинок).
Планувальна структура
Згідно із проектним кресленням 1903 р. вхід до вілли пролягав через перший поверх до прямокутного вестибюлю, де були влаштовані сходи, а навколо — симетрично справа й зліва від сходів та передпокою — групувалася низка приміщень: кімнати, санвузли, ванна кімната, кухня, з якої був вхід до комори, службова кімната. У правій частині будинку зі службової кімнати був вхід до круглої у плані вежі, де містилася додаткова сходова клітка, що поєднувала сутерени з усіма поверхами та мала окремий вихід на південь у сад. Головна сходова клітка сполучала сутерени, перший, другий та мансардний поверхи. На другому поверсі містилися спальні, ванна кімната, санвузол, креденс. З окремих спалень та салону були виходи на тераси. На мансардному поверсі — горищні приміщення. В сутеренах розміщувалися приміщення пралень, маґелів, комор, кухні та службової кімнати — у правій частині будинку, та пивниць, помешкання сторожа із санвузлом — у лівій. Всі приміщення обігрівалися за допомогою печей.
У період, коли в будівлі перебувала Приватна гуманітарна гімназія ім. Генрика Йордана, а саме в 1939 р., архітектор Ян Ярош дещо доповнив та змінив внутрішнє планування. На першому поверсі було розміщено: кабінет директора гімназії, вчительську, канцелярію власника, класи для гімназистів та ліцеїстів, санвузли. На другому поверсі розташувалася бібліотека, класи, кімната вчителя, майстерня, санвузли, а на мансардному — кабінет лікаря з ванною кімнатою, санвузли, кабінет та класи із горищним приміщеннями. В сутеренах були столярна майстерня, природнича майстерня, кімната вчителя, службова кімната, пивниці, помешкання сторожа, санвузли.
Згідно із проектними кресленнями перекриття між поверхами здійснено склепіннями системи Кляйна, а балки виконано із залізобетону за новою для того часу системою Еннебіка (Hennebique) (ДАЛО 2/1/2257). Конструкцію даху змонтовано з дерев’яних крокв.
Архітектурну композицію будівлі характеризує динамічне й асиметричне поєднання об’ємів різної висоти та форм дахів. Наріжні об’єми вирішено у формі веж.
Вілла двоповерхова з мансардою і терасами на західному та східному фасадах, прямокутної конфігурації в плані. У пластиці фасадів наявне стилізоване кам’яне мурування і тиньковані поверхні на основі вапняно-піскового тиньку, металеві ґратки вікон. Вхід до вілли пролягає через стилізований ґотичний півциркульний портал із причілком, що підтримується колонами з капітелями, обабіч яких містяться металеві ліхтарі. Наріжники головного фасаду завершуються двома стилізованими вежами, круглими у плані: одноярусною зліва — з відкритою терасою, та триярусною справа — із контрфорсом, поділеною горизонтальними тягами і вкритою конусним дахом зі шпилем. Вікна лучкові прямокутні — у рівні сутеренів та з тильного фасаду 2-го поверху, півциркульні — у рівні 1-го та 2-го поверхів, півциркульні біфорії та трифорії — на 2-ту й 3-му поверхах, вони мають ґотичне тиньковане обрамування. Головний (західний) фасад над вхідним порталом містить півциркульні ніші, а зі сторони північного фасаду, над вікном 2-го поверху прилаштовано маскарон у вигляді жіночого обличчя. Причілки східчасті мають стилізоване ґотичне завершення. Причілок головного фасаду містить дахові вікна у вигляді півциркульного трифорію. На північному фасаді у рівні 2-го поверху міститься еркер, а на східному — тераса та водомети. Дахи двосхилі та чотирисхилі, їх випусти підтримані профільованим карнизом. Північно-західний наріжник вілли завершується причілком, на якому поміщено зображення гербів тих родів, із яких походили Дилевські — Окша та поєднання гербів Погоня і Косцеша.
Стилістика вирішення фасадів характеризується застосуванням декоративних стилізованих неоґотичних елементів, зокрема шпилів, причілків, веж контрфорс, еркерів, порталів, профілювань та форм вікон, дверей, карнизів, балюстрад, а також водометів, колон з капітелями, маскарону, вітражів, герба, металевих завіс вхідних дверей, ґраток вікон та ліхтарів.
Пов'язані місця
Персоналії
Артур Шлеєн (Artur Schleyen) — львівський архітектор єврейського походження, громадський діяч; у 1903 р.
запроектував вілли № 1, 5, 7 на вул. Глінки.
Ян Дилевський (Jan Dylewski) — доктор, правник, громадський
діяч, член міської ради Львова, замовник і перший власник вілли.
Яніна Дилевська (Janina
Dylewska) — ймовірно,
донька Яна Дилевського, власниця вілли у міжвоєнний період.
Генрик Йордан (Henryk Jordan) — польський громадський діяч, учений-медик, іменем якого названо приватну
гуманітарну гімназію, що функціонувала у стінах вілли Дилевського до 1939 року.
Мєчислав
Кістрин (Mieczysław Kistryn) — власник Наукового
інституту ім. Генрика Йордана, що складався із Гуманітарного ліцею та гімназії,
та загальноосвітньої школи
Антоній
Стефанович (Antoni Stefanowicz) — львівський
художник, який походив із родини вірмен католицького обряду, власник сусідньої
вілли на вул. Глінки, 5; автор акварелі із зображенням вілли Дилевського
(1925).
Ян Ярош (Jan
Jarosz) — архітектор,
який здійснив проект перепланування вілли у 1939 р. для Приватної гуманітарної гімназії ім. Генрика Йордана.
Джерела
1. Державний
архів львівської області (ДАЛО) 2/1/2257.
2. Світлана
Лінда, "Архітектура історизму", Архітектура
Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов, (Львів: Центр Європи,
2008), 410.
3. Мельник
Ігор, "Вулька і Помірки", Львівський
Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від
Святого Юра до Наварії, (Львів: Центр Європи, 2008), 173.
4. Львів: Туристичний путівник, ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи,
2004), 304.
5. Анастасія Сімферовська, Антоні
і Каєтан Стефановичі: два обличчя Львова епохи модерну, Науковий каталог
виставки, Львівська національна галерея мистецтв, ред. Ю. Бірюльов та В.
Сусак, (Львів: Колір ПРО, 2013).
6. Ilustrowany informator miasta Lwowa (Lwów,
1939)
7. Księga
adresowa król. stoł. miasta Lwowa, rocznik IV (Lwów, 1900).
8. Księga
adresowa król. stoł. miasta Lwowa, rocznik VI (Lwów, 1902).
9. Księga
adresowa król. stoł. miasta Lwowa, rocznik XVII (Lwów, 1913).
10. Księga
adresowa Małopolski, Lwów-Stanisławów-Tarnopol (Lwów, 1935).
11. Skorowidz adresowy królewskiego stołecznego
miasta Lwowa, rocznik II (Lwów, 1910).
12. Skorowidz adresowy królewskiego stołecznego
miasta Lwowa, (Lwów, 1916).
Редактор — Ольга Заречнюк