XV ст. — збудована готична кам'яниця
(збереглися фрагменти)
1527 — в пожежі згоріла готична кам'яниця.
XVI ст. – відбудова двоповерхової готичної кам'яниці Богданівської.
XVI–XVII ст. — зведення ренесансної кам'яниці Грегоровичівської.
Кін. XVIII ст. – ґрунтовна перебудова.
1872 — відновлено частину даху, влаштовано нове ґонтове покриття.
1875 — двоповерховий будинок надбудували третім поверхом із вогнетривким
дахом.
1903 — проведено
каналізацію, в пивницях були влаштовані продухи.
2005 — проведені дослідження, в ході яких виявлені автентичні
елементи.
Парцеля, на якій постав наріжний будинок (вул. Вірменська, 34 / вул. Федорова,
2), утворилася під час закладання вірменською громадою вулиці ще в XIV ст.
Вірменська вулиця сформувалася в межах середньовічного ядра Львова, вздовж
північного прясла міського оборонного муру. Ще до XVI ст. вулиці Вірменську і
Краківську розділяли ворота, крізь які був в'їзд у вірменський квартал. Згадана
парцеля розмістилася у верхній частині вулиці, в місці її розриву, зумовленого
сусідством Домініканського монастиря.
Забудова вул. Вірменської, як і Руської, та пл. Ринок була однією з найкращих
у Львові. Позаяк вірменська громада була найбагатшою у місті, то для зведення
своїх кам'яниць вона запрошувала поважних місцевих та приїжджих будівничих. Вже
у XV ст. вулиця мала кам'яний брук, водогін та зливну каналізацію. Вірменська дільниця
була осередком культурного життя міста. З нею пов'язані видатні вірменські
діячі: філософ Степанос Львівський, історик і письменник Симеон Дпір Лехаці (Լեհացի), малярі Павло та Шимон Богушовичі (Boguszowicz) та
ін. Тут діяла перша в Європі вірменська друкарня, тут давав вистави вірменський
театр, а львівська вірменська митрополія була єдиною в північно-східній Європі.
На вулиці Вірменській від 1588 по 1594 рік мешкав знаний купець-мандрівник
Мартин Ґруневеґ (Gruneweg) — автор найдавнішого відомого опису
Львова. Постригшись у ченці домініканського ордену, деякий час він перебував у
Львівському домініканському
монастирі, що перекривав Вірменську у східній частині. Ґруневеґ залишив
описи багатьох будинків цієї вулиці, а також їх схематичні плани. Дану кам'яницю
він показав на плані Домініканського монастиря, виконаному 1589 р.
Вулиця Вірменська, як і ціле місто, часто горіла, зокрема, пожежа 1527 р.
зруйнувала готичну забудову. На її місці поставали ренесансні кам'яниці з
вишуканою білокам'яною різьбою, різьбленими балковими стелями, поліхромією.
Часта зміна власників призводила до перебудов давніх кам'яниць. Найбільші
будівельні зміни відбулися в австрійський період, особливо після 1870 р., коли,
згідно з постановою магістрату, ґонтові дахи замінювали на вогнетривкі. Тоді
кам'яниці надбудовували, влаштовували нові сходові клітки, часто з ліхтарями, а
інколи перебудовували ґрунтовно. Під час тих перебудов пошкодили або й знищили
багато різьблених білокам'яних архітектурних елементів — вхідні портали, орнаментовані
віконні обрамлення, давні склепіння та балкові стелі, різноманітні деталі
архітектурного декору. Інколи кам'яну різьбу збивали або грубо замальовували, стелі
зашивали та тинькували.
Коли постав наріжний будинок, достеменно невідомо, але його спіткала така ж
доля, як і решту на цій вулиці. Збережені готичні фундаменти та фрагменти кам'яних
стін були використані при відбудові кам'яниці після пожежі 1527 р. Тоді вона
називалася Богданівською, вхід до неї
вів із пл. Домініканської (сучасна пл. Музейна), що показано на схематичному
плані Ґруневеґа з 1589 р. Невідомо, чи мала вона колись вхід із Вірменської.
На зламі ХVІ–ХVІІ ст. Богданівська кам'яниця стала власністю заможного
купця вірменина Петра Грегоровича, від якого отримала назву Грегоровичівська. Його дружина Анна
Пстроконська, родом із села Хотимир на Перемишлянщині, 1600 р. заснувала костел св.
Марії Маґдалини у Львові, на будову якого заповітом 1614 р. залишила 5 тис.
золотих. Петро Грегорович був шанованим міщанином, разом зі своїм братом
Йосифом отримав шляхетство від австрійського цісаря Рудольфа. Окрім торгівлі,
він займався дипломатією у Стамбулі, Відні, Варшаві та Молдавії, де й загинув
1616 р.
Згідно з ревізією будинків Львова 1712 р., на партері Грегоровичівської кам'яниці
був склеп або кімната до шинкування, на поверсі — великий і маленький покої, в
яких мешкали господарі. Склеп-шинок займав простору кімнату з двома вікнами на
Вірменську та дверима і вікном — на Домініканську площу. Вікна розділяла колона
з різьбленою капітеллю і гладким фустом, який, очевидно, був поліхромований.
Такі ж чвертьколони, напевно, декорували вікна по краях. Стеля була дерев'яна
на різьблених балках, поліхромована. Для укріплення балок, які через великі
розміри почали прогинатися, дещо пізніше посередині було підведено поперечний
різьблений сволок. Приміщення середнього тракту було перекрите склепінням.
Збережене західне прясло опиралося на опори. Простора світлиця над шинком мала два
вікна на Вірменську та два — на Домініканську площу. Поряд зі світлицею був
ванькир — спальня господаря, та кімната над брамою, які мали по два вікна на
пл. Домініканську. Стелі у кімнатах на поверсі (2-му поверсі), як і на партері
(1-му поверсі), були балкові.
У ІІ пол. XVIII ст. у кам'яниці мешкав писар львівської вірменської громади
Григорій Никорович, однак продовжувала вона називатися Грегоровичівською, про що свідчить шос (податковий реєстр) 1767 р.
На одному з перших детальних
планів Львова австрійського часу, виконаному 1777 р. Йозефом Даніелем фон
Губером, кам'яниця позначена №125. В кінці XVIII ст. вона мусила зазнати досить
ґрунтовної перебудови. Напевно, тоді були змінені вікна, замуровані міжвіконні
колони та окремий вхід до шинку. Первісні лучкові перемички великих ніш
віконних прорізів замінили на прямокутні: вставивши на рівні п'ят дошки,
замурували сегменти. Склеплене приміщення в місці опор було переділене стіною.
У східній частині склепіння було збите та влаштована стеля. Для укріплення п'ят
збереженого прясла півциркульного з розпалубками склепіння підвели дві великі
балки. Приміщення зі збереженим склепінням використовувалося як кухня, до нього
пробили окремий вхід.
Зміни в будівлю вносили також власники, які володіли нею у XIX ст. На кадастровій
карті 1849 р. парцеля отримала буд.№194. 1872 р. власниця Анґеля Роймунд (AngelaReumund), згідно з дозволом магістрату,
відновила частину даху, що затікав, і влаштувала нове ґонтове покриття. До 1875
р. будинок залишався двоповерховим. Того року нова власниця Теодора Кройтер (TeodoraKreuter) надбудувала 3-ій поверх із вогнетривким
дахом, як вимагалося у магістратському дозволі від 22 квітня 1875 р.
Як доносить будівельна справа, 1881 р. на партері кам'яниці розташувався
комісаріат Середмістя, у його приміщенні мешкав офіціал Кісєлька. Тоді була
проведена реконструкція. В документах зафіксовані заплановані роботи: 1 —
помалювати приміщення, 2 — виставити нові груби, 3 — замурувати вікно, що
виходить з кухні до урядового покою, а замість нього пробити вікна до сіней і
житлової кімнати з метою освітлення кухні. Щодо 3-го пункту, то будівельний
уряд запропонував замурувати вікно або залишити вузькою горішньою смугою, щоби
ті, що користуються кухнею, не допускали запахів і не заглядали до канцелярії.
1903 р. в кам'яниці провели каналізацію. Її нові власники — Товариство слуг
св. Жили, очолюване Ядвіґою Папарою, — для відведення ґрунтових вод від
пивниць, згідно з дозволом магістрату, побудували бетонний канал на вул.
Вірменській довжиною 33,9 м і шириною 30 см та під'єднали його до міського.
Одночасно в пивницях були влаштовані продухи. Однак, цим проектом було
здійснено тільки відводнення пивниць, каналізація стоків залишалася стара.
Після скарги 1904 р. власників сусідньої будівлі за адресою вул. Домініканська
(Ставропігійська), 11 — Товариства галицьких лікарів — вияснилося, що в будинку
на Бляхарській, 2 взагалі немає збірника нечистот, а все з клоак попадає
відразу в міський канал. Тому магістрат зобов'язав власників будинку №2 зробити
клозети водні, замість клозетів вільноспадаючих, що було виконано згідно з
проектом у тому ж році.
Ремонтні роботи проводилися в радянський час. Внаслідок цього з'явилася
перегородка в малій кімнаті на першому поверсі та замуровані з нього двері до
сіней, а замість вікна розрубаний вхід до відділеної кімнати. В колишній кухні
влаштовані ванні кімнати.
2005 р. приміщення партеру викуплили з метою влаштування ресторану. Під час
робіт відкрили дерев'яну балкову стелю на сволоку. Всі балки — різьблені,
характерні для ренесансних львівських кам'яниць XVI–XVII ст. Поліхромія стелі
набула потемнілого часового вальору. На стіні від вул. Вірменської розкрили кам'яну
міжвіконну колону. На східній стіні розкрили глибоку півциркульну нішу, на
західній — аркатуру з трьох півциркульних арок із простими білокам'яними підп'ятниками.
В зовнішніх стінах кам'яниця зберегла фрагменти готичного мурування хрестовою
системою з великорозмірної цегли. У східній стіні другого тракту зберігся білий
камінь зі слідом від п'яти втраченого склепіння, в західній — кілька невеликих
півциркульних ніш. На фасаді розкриті білокам'яні віконні обрамлення зі збитою
різьбою. Усі розкриті фрагменти дають підставу датувати кам'яницю XV–XVI ст.
Постановою Ради Міністрів №485 від 30.06.1969 р. кам'яниця включена до
Національного реєстру пам'яток під ох.№350.
