Просп. Червоної Калини–вул. Довженка – Торгово-побутовий центр мікрорайону М12

Житловий район Сихів у Львові розчленовано на 3 планувальні зони вул. Ворошилова (суч. Сихівська) та Криворізькою (просп. Червоної Калини). Своєю чергою, ці планувальні зони поділено на 12 мікрорайонів. Кожен з них був розрахований на 7-10 тис. мешканців і мав у своїй структурі заклади первинного обслуговування, які формували громадський мікрорайонний центр.

Комплекс будівель, який формує торгово-побутовий центр мікрорайону №12 Сихова, розташований на перетині головної магістральної вулиці району – просп. Червоної Калини – та вул. О. Довженка (кол. Літунова). Він пов’язаний з іншими житловими групами та громадськими спорудами району за допомогою системи пішохідних бульварів. Розташування цього громадського центру в місці перетину пішохідного бульвару та основної магістральної вулиці району композиційно позначене 15-поверховим житловим будинком. Завдяки поєднанню громадських будівель з житловою забудовою сформувався гармонійний комплекс та композиційний акцент просп. Червоної Калини (Трегубова, 1989, 232).

Торгово-побутовий центр мікрорайону М12 було визнано одним із найкращих прикладів громадського центру та нагороджено першою премією на республіканському конкурсі у 1987 р. (Проценко, Архитектурное формообразование, Строительство и архитектура, 1987, №12). Поєднання в одному комплексі різноманітних функцій сприяло його оригінальності.

Як зазначено у статті "Архитектурное формообразование: современная драма эстетических идей", яка була надрукована у місячнику "Строительство и архитектура" у 1987 р., при проектуванні громадських споруд все частіше можна помітити "дифузію типологічних одиниць", а поєднання функцій використовують як "спосіб індивідуалізації масових громадських споруд" (Проценко, Архитектурное формообразование, Строительство и архитектура, 1987, №12).

До складу торгово-побутового центру мікрорайону М12 ввійшла низка будівель громадського призначення. Більшість з них були збудовані за індивідуальними проектами, зокрема споруда комунально-побутового призначення, яка складалася з блоку А з приміщенням для аптеки, блоку Б – для громадських санвузлів та блоку В – з приміщенням для ЖЕК-у; будівля магазину, яка складається з блоку А– продовольчого та промтоварного відділів та блоку Б – овочевого відділу; їдальня; окремий продовольчий магазин; комплексний прийомний пункт побутового обслуговування. Також був адаптований типовий проект блоку обслуговування та збудовано АТС за проектом повторного застосування (Технічний архів ДП ДІПМ "Містопроект", Объект №3095-30 А, №3095-30 Б, №3695-29, №3695-21). У торговій частині центру були передбачені окремі господарські подвір’я, внутрішній пішохідний простір комплексу сполучений з пішохідною зоною вул. Довженка (Трегубова, 1989, 232).

У радянському містобудуванні часто піднімалося питання про громадські заклади як композиційні акценти, які мали створити "візуальне різноманіття житлового середовища" (Проценко, Архитектурное формообразование, Строительство и архитектура, 1987, №12). Втілення цієї ідеї ускладнювалося тим, що громадські споруди переважно були невеликих розмірів. У зв’язку з цим, торгово-побутовий центр мікрорайону №12, який мав змінну поверховість у 1-2 поверхи, було органічно поєднано з навколишньою 9-ти та 15-типоверховою житловою забудовою, з якою вони разом формували єдину містобудівну структуру. Проте поряд зі сприйняттям комплексу з відстані, архітектори намагалися надати торгово-побутовому центру комфортного людського масштабу. Як зазначено у огляді Конкурсу-87: "Тут ретельно виконані деталі. Неповторний колорит комплексу надає велика кількість скосів та ділянок похилої крівлі з металевого профілю. Пішохідна алея, невеликі внутрішні подвір’я, одноповерхові переходи, просторові зв’язки (балки), гра матеріалів, кольору та фактури – все це привносить атмосферу святковості в образ громадського центру" (Проценко, Архитектурное формообразование, Строительство и архитектура, 1987, №12).

Для оздоблення фасадів комплексу будівель було використано низку матеріалів, які відрізнялися за кольором і текстурою та підкреслювали архітектурну тектоніку будівель. Частина поверхонь зовнішніх стін і пілонів була оздоблена силікатною цеглою, колони – плитами білого штучного мармуру; підвітринна стінка, окремі поверхні стін 1-го поверху та цоколь оздоблені пиляними плитами травертину з виділенням вертикальних швів; для окремих ділянок стін було передбачено теразитовий тиньк: для заглиблених площин – з темно-коричневого кольору, для зовнішніх поверхонь стін козирків – білого кольору. Деякі зовнішні площини стін були оздоблені алюмінієвим профілем, анодованим під "стару бронзу". Дерев’яні та металеві елементи зовнішніх вікон, дверей та воріт – пофарбовані масляними фарбами білого, жовтого та сірого кольорів.

У деяких інтер’єрах стіни облицьовані плитами білого штучного мармуру, а також тиньковані, з клейовим пофарбуванням та панелями, покритими масляними фарбами.

Стіни будівель комплексу виконані з силікатної та ефективної (пустотілої) цегли; фундаменти – стрічкові; частина вікон та дверей – дерев’яні, частина – з алюмінієвих сплавів, розроблених для громадських будівель; парапетні плити, панелі перекриття та покриття, перемички – виконані із залізобетону.

Сьогодні набір функцій комплексу будівель громадського центру мікрорайону №12 суттєво змінився та розширився. Разом із цим колишні обриси комплексу з деяких ракурсів вже абсолютно не прочитуються через хаотичну забудову, рекламні банери та вивіски.

Серед закладів, які нині займають приміщення торгово-побутового комплексу мікрорайону №12, знаходиться банк, стоматологічний кабінет, магазини меблів, взуттєва майстерня, релігійний центр, пошта, аптека, кафе-бар, магазин побутової техніки, лотерея, магазин будівельних матеріалів, вживаного одягу, алкоголю. Територія навколо заповнилася МАФ-ами та самовільною торгівлею. Зараз тривають будівельні роботи – торгово-побутовий центр мікрорайону №12 розширюється, перетворюючись на торгові нетрі.