Вул. Левицького, 011 – житловий будинок

ID: 92

Великий будинок з трьох частин збудований 1911-1912 р. у стилі модерну, на замовлення заможного власника Нарбута Атляса. У своїй архітектурі поєднує скульптурну пластику, мистецькі й архітектурні елементи модерну, створені визначними архітекторами Фердинандом Каслером і Валерієм Шульманом. Пам'ятки архітектури ох.№№ 171-М, 172-М, 174-М.

Історія

Вулиця Костя Левицького в різні періоди носила різні назви: В. Маяковського (в радянський період), Кохановського (у польський), На рурах (в австрійський). Вона прокладена вздовж русла правої притоки Полтви — потоку, званого Пасікою. Цей потік випливав із джерел на Погулянці. Назва вулиці "На рурах" походить від нім. Röhren Gasse, що означає Трубова/ Каналова вулиця. Ділянка при ній, на якій постали сучасні зблоковані будинки під №№ 11-15, була незабудованою до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. на ній був запланований будинок, проект якого розробив архітектор Анжей Ґоломб (Gołąb). Однак із невідомих причин його не збудували.

1911 р., на замовлення власника ділянки Нарбута Атляса (Atlas), архітектори Фердинанд Каслер (Ferdynand Kassler) і Валерій Шульман (Walery Szulmann) розробили проект великої кам'яниці. Вже 1912 р. вона була збудована у вигляді трьох зблокованих житлових будинків. Кам'яниця вирізнялася розмірами, сучасним розплануванням і мальовничими фасадами. Вистрій фасадів характеризується оригінальною композицією архітектурних об'ємів із гротескною інтерпретацією ордерних елементів у поєднанні зі скульптурною пластикою Францішка Томаша Берната (Franciszek Tomasz Biernat). І фасади, й інтер'єри вирішені у стилі модерну. Насиченість будинку різними архітектурними елементами (еркери, фронтони, світлові ліхтарі над сходами, шахта для подачі вугілля, парадна сходова клітка тощо) підкреслюють заможність власника. Заможність підкреслює і скульптурна пластика: путті з рогом достатку чи путті з вінком із заморських фруктів.

З приходом радянської влади орендарів розкішних помешкань вивезли до Сибіру в драстичний спосіб (у сильний мороз із немовлятами), про що переповідала двірничка партерного помешкання.

Після приходу радянської влади кам'яниця зазнала реконструкції — провели "ущільнення" частини помешкань, влаштувавши цегляні перегородки. У 2000-х рр. приміщення першого поверху пристосували під крамниці та кафе, розрубавши входи у віконних прорізах і замурувавши пивничні продухи зі стильовими ґратками.

У будинку від 1980-х рр. мешкає родина відомих художників — живописця Володимира і керамістки Людмили Богуславських.

Рішенням Львівського облвиконкому №381 від 5 липня 1985 р. будинки включені пам'ятками архітектури місцевого значення (ох. №№171-М, 172-М, 173-М).

Архітектура

Будинок стоїть у рядовій забудові вулиці, розташованої на південний схід від історичного середмістя. Це — одна із найяскравіших пам'яток у довколишньому архітектурному середовищі. Будинок сформований із трьох аналогічних зблокованих Т-подібних у плані будинків, які утворюють два видовжені подвір'я. Зведений із цегли, чотириповерховий, отинькований. Кожен із трьох будинків підкреслений двома еркерами, поєднаними лоджіями.

Фасади вирішені у формах на взірець німецького модерну, які поєднані зі стилізованими неокласицистичними елементами. Композиція фасаду кожного будинку — п'ятиосьова з головним входом на центральній осі. Нижній ярус оздоблений дощатим рустом. Два двоярусні еркери з тричастинними вікнами, оздоблені пілястрами зі стилізованими капітелями і завершені балконами з ґратками модернового рисунку. На центральних осях еркерів між вікнами 2-го і 3-го поверхів поміщені барельєфи у вигляді двох птахів, що сидять на античній вазі, наповненій фруктами. Фасад завершений профільованим карнизом на стилізованих кронштейнах. Пристінки над еркерами завершені трикутними фронтонами з великим овальним віконним прорізом, оздобленим гротескно інтерпретованим обрамуванням. Фронтони фланковані скульптурами путті з рогами достатку на стовпцях (дві скульптури втрачені). Високий із заломом черепичний дах, на краях гребеня оздоблений металевими навершями. Вікна бічних осей фасаду — тристулкові з ламаною лінією у плані. Дверний проріз головного входу в конховій ніші, з трицентровою аркою, двері — двостулкові, дерев'яні, тафльовані з восьмигранним заскленням, оздоблені різьбленим рослинними декором.

Структура кам'яниці — дводільна з секційним розплануванням: фронтальна і тильна частини зі своїми окремими сходовими клітками, які сполучені переходом вкритим світловим ліхтарем. Розкішна парадна сходова клітка зі світловим ліхтарем, з мармуровими сходами і стильовими металевими ґратками веде на поверхи з двома помешканнями; дерев'яна тильна сходова клітка (первісно для обслуги) веде до трьох помешкань. Стіни вестибюлю оздоблені ліпними модерновими елементами, обличковані панелями зі штучного мармуру, сходи в під'їзді — кам'яні, обличковані сучасним штучним гранітом, підлоги на сходових майданчиках із керамічної шестигранної плитки чорного і піскового кольорів, вимощені у вигляді оптичного геометричного орнаменту.

Стильову цільність кам'яниці підкреслює спільний рисунок металевих ґраток балконів, сходів і продухів, дерев'яного заповнення збережених вікон 1-го поверху, декоративних елементів вестибюлю.

Будинок належить до яскравих зразків архітектури модерну, що поєднує скульптурну пластику, створених визначними архітекторами Фердинандом Каслером і Валерієм Шульманом та митцем Францішком Томашем Бернатом.

Персоналії

Валерій Шульман (WalerSzulmann)  архітектор, автор проекту кам'яниці
Володимир Богуславський — художник.
Людмила Богуславська — керамістка.
Нарбут Атляс (Narbut Atlas)  власник чиншової кам'яниці.
Францішек Томаш Бернат (Franciszek Tomasz Biernat)  скульптор, автор скульптурної пластики кам'яниці.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/5305, 5306 (Проект кам'яниць Атляса).
  2. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/629
  3. Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893–1918 (Warszawa, 2005).
  4. Львів. Туристичний путівник (Львів: Центр Європи, 2007).


Авторка опису  Оксана Бойко
Літературна редакторка — Юлія Павлишин