Вул. Староєврейська, 10 – колишня кам'яниця Гараєвичівська

ID: 251

Це — характерна ренесансна кам'яниця середмістя, що зберегла ренесансні архітектурні елементи. Належала різним власникам, не раз перебудовувалася та змінювала свою оздобу. З початку XIX ст. її власниками були юдеї, які партерні приміщення використовували під шинок і крамниці. В радянські часи приміщення пристосували під житлові — цю функцію вони виконують і сьогодні. Пам'ятка архітектури (ох.  №1296).

Історія

XV ст. — тут збудований перший фахверковий будинок "кам'яниця Гарлевичівська".
1597 р. — Альберт Гарайович на старих фундаментах і пивницях звів ренесансну кам'яницю.
Кін. XVIII ст. — ґрунтовна перебудова кам'яниці.
1866 р. — добудова третього ярусу клозетів за проектом будівничого Якуба Цвіллінґа.
1881 р. — реконструкція даху.
1890 р. — проект накладних дерев'яних вітрин для галантерейної крамниці.
1926 р.  пристосування приміщення партеру (чільна ізба, теперішнє помешкання №6) під крамницю та склад (сучасний прохід у подвір'я).
1935 р. — реконструкція каналізації.
1937 р. — адаптаційні роботи під майстерню-крамницю пасків і торб фірми "Тіп-Топ.
1940-і рр. — пристосування приміщення партеру під житлові.
2000-і рр. — опорядження чільного фасаду.

Первісні найменування вулиці пов'язувалися з м'ясним ремеслом. Найдавніша згадка про вулицю походить з 1436 р. під назвою Зарваниця. З часом ця назва еволюціонувала: Зарванська, Зерванська, Сербанська. 1863 р. частина вулиці між Галицькою і Сербською, де розташований будинок №10, стала називатися Векслярською (Wekslarska), а від 1888 р. її об'єднали з Новожидівською (Nowożydowska) та Капітульною, і тягнулася вона від сучасної вул. Театральної аж до Арсенальської під одною назвою — вул. Боїмів. В радянські часи, з 1944 р., мала назву вул. Фрунзе, від 1990-го — вул. Староєврейська.

Найдавніший будинок на цій парцелі постав у XV ст. Це була готична будівля, ймовірно, фахверкова (дерев'яні конструкції з цегляним заповненням) з мурованими пивницями. Згідно з описом 1569 р. та документами 1573 р., вона називалася "кам’яниця Гарлевичівська". 1597 р. кам'яницю викупив міщанин Альберт Гарайович (Harajowicz), який того року прибув до Львова з Бушкович біля Мостиськ і отримав міське громадянство. На старих фундаментах і пивницях він звів нову, характерну для свого часу ренесансну кам'яницю, з дводільною, двотрактовою планувально-просторовою структурою, з білокам'яними оздобами. У львівських шосових книгах за 1639–1666 рр. ця кам'яниця названа Гараєвичова або Гараєвичівська. 1767 р. її власником був вірменський сап'яник Бедрос Лісогорич. Наприкінці XVIII ст., коли у Львові пожвавився будівельний рух, кам'яницю ґрунтовно перебудували. Зберігши композицію чільного фасаду, їй надали нового архітектурного вистрою, головний вхід влаштували на центральній осі, виділивши з чільної ізби сіни та сходову клітку. Тоді ж у подвір'ї збудували клозети на два яруси. На початку XIX ст. кам'яниця перейшла у власність юдеїв. Документ 1851 р. засвідчує, що її власниками були Лейб Фінклєр (Leib Finkler) і Абрам-Йосель Райльзес (Reilses). 1863 р. на партері діяв медовий шинок Нафталі (Naftali). Будинок мав у дуже поганому стані нужник, про що свідчить наступний випадок: того року Стефан провалився у нього, вийшовши з  шинку. 1866 р. магістрат надав власникам кам'яниці згоду на добудову третього ярусу клозетів за проектом будівничого Якуба Цвіллінґа (Zwilling). 1871 р. власниками кам'яниці були той самий Абрам-Йозель Райльзес, Овадія Фінклєр і Двора Берльштайн (Berlstein). У 1881 р. за попередньо виготовленим проектом провели реконструкцію горища з підвищенням рівня даху з 2,6 м до 5 м, влаштували дахові вікна, а також світловий ліхтар над сходовою кліткою. 1890 р. будівничий Леопольд Вархаловський (Warchałowski) розробив проект накладних дерев'яних вітрин для галантерейної крамниці Самуеля Гірша Берльштайна (Berlstein). На 1902 р. у кам'яниці розміщувалася галантерейна крамниця Абрама Авіна (Awin), мешкали директор юдейського театру Й.-Б. Ґімпель (Gimpel), кушнір Лейб Бачис (Baczys) і кравець чоловічого одягу Сімхе Фрукс (Fruks).

Після Першої світової війни власником кам'яниці став Ісаак Рудий (Rudy), який віддавав у найм приміщення партеру під різні ремісничі майстерні, склади і крамниці. У 1926 р. на замовлення орендаря Б.-С. Гіфніка (Hiffnik) був виготовлений проект пристосування приміщення партеру (чільна ізба, теперішнє помешкання №6) під крамницю та склад (сучасний прохід у подвір'я), автор — архітектор Марек Ляксер (Marek Lakser). Вхід до крамниці вів із вул. Староєврейської. Прохід на подвір'я пролягав через теперішнє помешкання №1 ("тильну ізбу"). У 1932 р. там розташовувалася крамниця ювелірних виробів. Документи повідомляють, що її власниця Ляура Бліц (Blic) просила у магістрату дозволу на  вивіску шафки з біжутерією, мотивуючи тим, що без реклами фірма може прогоріти. Вона отримала дозвіл лише на шість місяців у правій ніші сіней влаштувати шафку. 1935 р. була здійснена реконструкція каналізації будинку за проектом архітектора Мечислава Лозинського (Mieczysław Łoziński). Власник кам'яниці Рудий 1937 р. віддав весь партер Леону Шляфріґу (Leon Schlafrig) під майстерню-крамницю пасків і торб фірми "Тіп-Топ" (Tip-Top). До двох приміщень прорубали широкі входи з віконцями. Шляфріґ також попросив дозволу на вмурування рекламної таблички на фасаді будинку біля брами. Проект адаптаційних робіт виготовив інженер Владислав Бляйм (Władysław Blaim).

Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 р. кам'яниця включена до Національного реєстру пам'яток під Ох. №1296.

У радянські часи приміщення партеру пристосували під житлові, переробивши два дверні прорізи на віконні. 1990 р. архітектори інституту "Укрзахідпроектреставрація" провели комплексні наукові обстеження кам'яниці, архітектурно-археологічні обміри і розробили проектні пропозиції її реставрації в стилі ренесансу (кер. проекту Ігор Амбіцький). У 2000-х рр. виконано опорядження чільного фасаду.

Пов'язані історії

Архітектура

Кам'яниця Гараєвичівська розміщена на парцелі середміського кварталу, на тильній вулиці південного кварталу пл. Ринок, обмеженому вулицями Староєврейською, Сербською, Братів Рогатинців і Галицькою, органічно вписана у лінійну забудову вул. Староєврейської. Побудована у XVII ст. на фундаментах із пивницями зі збереженими фрагментами готичних стін з XV ст. Перебудована декілька разів впродовж існування, зокрема в кін. XVIII ст. перепланований ярус партеру, влаштована сходову клітку у приміщенні першого тракту. Вистрій головного фасаду походить із XVII–ХІХ ст.

Кам'яниця видовжена у плані, мурована з цегли (пізньоготичне мурування) на кам'яних фундаментах, із використанням білокам'яних елементів (портал головного входу, профільовані обрамування вікон, збережений фрагмент порталу в пивниці, різьблений ренесансний підп'ятник та фрагменти елементів підп'ятників, частково сходи до пивниць). Кам'яниця триярусна, з характерним ренесансним тривіконним асиметричним фасадом та з внутрішнім подвір'ям. Фасад по краях підкреслений квадровим рустуванням, ярус партеру оздоблений французьким (дощатим) рустом. Вікна прямокутні, в профільованих обрамленнях із лінійними сандриками та прямокутними вставками із декором у вигляді вазонів на другому ярусі. У фризі — три горищних віконця. Завершується фасад карнизом великого виносу. Головний вхід акцентований білокам'яним ренесансним порталом із втраченим ліхтарем. Вхідні двері — дерев'яні, тафльовані, оздоблені кованими ґратками з ініціалами в ромбах "RL", засклені.

Внутрішнє планування є дводільним, двотрактовим; збереглися сліди від гіпокаусту; ярус партеру (первісно з чільною ізбою та брамою-проходом зі сходу в першому тракті) був перепланований. У першому, перепланованому тракті розмістилася комора (первісно брама-прохід), перекрита циліндричним склепінням, сіни, кімната і сходи (первісно чільні ізба, переділена цегляними перегородками). Сходова клітка — із світловим ліхтарем, сходи тримаршові, дерев'яні з точеними балясинами. У другому тракті — помешкання №1 (первісно "тильна ізба") та вузький прохід на подвір'я з ванькиром над ним. У сінях на східній стіні зберігся фрагмент (одна частина від спарованого) білокам'яного ренесансного підп'ятника у вигляді шишки пінії (символ родючості).

Загалом кам'яниця є характерним прикладом житлової забудови ХVI–ХVII ст.

Персоналії

Абрам Авін (Abram Awin) — власник галантерейної крамниці на партері кам'яниці.
Ігор Амбіцький — архітектор-реставратор інституту "Укрзахідпроектреставрація", автор досліджень кам'яниці у 1990 р. 
Лейб Бачис (Lejb Baczys) — кушнір, мешканець кам'яниці.
Двора Берльштайн (Dwora Berlstein) — власниця кам'яниці.
Самуель Гірш Берльштайн (Samuel Hirsch Berlstein) — власник галантерейної крамниці.
Ляура Бліц (Laura Blic) — власниця крамниці ювелірних виробів.
Владислав Бляйм (Władysław Blaim) — інженер, автор проекту адаптаційних робіт.
Леопольд Вархаловський (Leopold Warchałowski) — будівничий.
Альберт Гарайович (Albert Harajowicz) — міщанин, який звів ренесансну кам'яницю, звану Гараєвичова або Гараєвичівська
Б.-С. Гіфнік (B.-S. Hiffnik) — орендар приміщення партеру.
Й.-Б. Ґімпель (J.-B. Gimpel) — директор юдейського театру, мешканець кам'яниці.
Бедрос Лісогорич (Bedros Lissohorycz) — вірменський сап'яник, власник кам'яниці у 1767 р.
Мєчислав Лозінський (Mieczysław Łoziński) — архітектор.
Марек Ляксер (Marek Lakser) — архітектор.
Нафталі (Naftali) — власник медового шинку на партері кам'яниці у 1863 р.
Абрам-Йосель Райльзес (Abram-Josel Reilses) — власник кам'яниці.
Ісаак Рудий (Isaak Rudy) — власник кам'яниці після Першої світової війни.
Стефан (Stefan) — відвідувач шинку.
Лейб Фінклєр (Lejb Finkler) — власник кам'яниці.
Овадія Фінклєр (Owadia Finkler) — власниця кам'яниці.
Сімхе Фрукс (Simche Fruks) — кравець чоловічого одягу, мешканець кам'яниці.
Якуб Цвіллінґ (Jakub Zwilling) — будівничий, який надбудував третій ярус клозетів.
Леон Шляфріґ (Leon Schlafrig) — орендар приміщення партеру під майстерню-крамницю пасків і торб фірми "Тіп-Топ".

Джерела

  1. Архів інституту "Укрзахідпроектреставрація", спр. 252 (Архітектурно-археологічні обміри. Попередні роботи. Проектні пропозиції).
  2. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/3/135
  3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829
  4. Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (Lwów, 1902).
  5. Skorowidz nowych i dawnych numerów realności (Lwów, 1872).
  6. Б. Мельник, Н. Шестакова, Назви львівських кам'яниць за міськими шосовими книгами (Львів, 2008, Вип. 12).
  7. В. Вуйцик, Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст., Т. CCXLI (Львів, 2001), 113-125.
  8. М. Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Львів: Піраміда, 2003).
  9. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985), 40.
  10. Т. Трегубова, Материалы исследований развития планировки и застройки средневекового ядра г. Львова (Киев, 1970).
Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературна редакторка — Юлія Павлишин