Вул. Тершаковців, 09 – церква Пресвятої Трійці (кол. костел монастиря Сакраменток)

ID: 194

Монастир сестер сакраменток почали будувати 1739 р. за проектом Бернарда Меретина. Сучасного вигляду костел набув після перебудови у 1881–1887 рр. за проектом Адольфа Мінасевича. Пам'ятка архітектури (ох. №245-М). 

Історія

1718 — збудований перший монастир і костел.
1739 — закладений наріжний камінь під фундаменти келійних корпусів.
1743 — початок будівництва костелу під посвятою Заручення Діви Марії.
17731785 — перерва у будівництві монастиря.
1881–1887 — костел перебудований. Зведена необарокова вежа із банею.
1950-і — більша частина монастирської території перейшла у власність Зооветеринарного інституту і була забудована. Будівлі перепристосували до потреб інституту.
Сер. 1990-х — костел передали греко-католицькій громаді та освятили як церкву Пресвятої Трійці, провели ремонтно-реставраційні роботи.

Орден сакраменток був заснований у Парижі в середині XVII ст. монахинею Мехтильдою (в миру Катрін де Бар (Catherine de Bar)) на статуті бенедиктинського ордену, але з суворішими морально-релігійними засадами (ad perpetum Adorationem S. Sacra). Прославився він організацією стаціонарних дівочих шкіл-пансіонів. На запрошення польської королеви Марії Казимири Аркен (d'Arquien), дружини короля Яна III Собєського (Jan III Sobieski), француженки за походженням, до Польщі прибуло декілька француженок-сакраменток на чолі з Маґдаленою д'Авень (d'Avegne). Оселилися вони у Варшаві, де перебували до 1688 р., коли їх вигнала чума.

До Львова сестри сакраментки прибули на початку 1710-х рр. на запрошення графині Софії Цетнер (Zofia Cetner). Тут вони зайнялися жіночою освітою, завдяки чому отримали підтримку львівських магнатських родин та єпископів: Яна Скарбека (Jan Skarbek), Миколи Вижицького (Mikołaj Wyżycki), Самуеля Ґловінського (Samuel Głowiński). Першими внесками для сакраменток стали пожертви родини Цетнерів, здійснені на прохання львівського католицького єпископа Яна Скарбека. Перший будинок на землях Цетнерів (недалеко від теперішнього монастиря) подарувала тітка Станіслава Цетнера, Софія, а двоє інших членів родини подарували велику земельну ділянку, що простягалася до вул. Пекарської.

Комплекс львівського монастиря сестер сакраменток зайняв величезну ділянку на південний схід від "міста в мурах", на Галицькому передмісті, яке пізніше (на початку австрійського панування) назвали Бродівським. Околиця ця, невідомо чому, називалася "Псячий Ринок". Перші поселення заснував на ній у XV ст. німець Петер Айзенгітель. У XVIII ст. великою її частиною володіла родина Цетнерів.

1718 р. коштом Францішека Цетнера (100 тис. золотих) збудували монастир і костел. Ці перші будівлі були фахверковими. 1719 р. декретом паризького єпископа Луї Антуана де Нуальє (de Noailles) до нового монастиря були направлені французькі монахині. Згодом до ордену почали вступати представниці шляхти: Потоцькі (Potocki), Белзькі (Bełzski), Рабштинські (Rabstyński), Можейовські (Możejowski), Жураковські (Żurakowski), Сєраковські (Sierakowski) та ін., які вносили своє придане в монастирську скарбницю. Зокрема, Софія Цетнер, яка вступила до монастиря 1715 р., в середині 1730-х рр., після тривалого суду з родиною, внесла до монастирської скарбниці свій величезний посаг, який і спричинився до постання нових споруд монастиря. 1721 р. граф Цетнер подарував монастиреві 100 тис. флоринів та щорічний прибуток 3 тис. флоринів на утримання 12 монахинь.

З часом, коли монастир розбагатів, постало питання зведення мурованих споруд. 1739 р. заклали наріжний камінь під фундаменти келійних корпусів, а 1743 р. розпочалося будівництво нового костелу під посвятою Заручення Діви Марії. Його будівничим і архітектором був Бернард Меретин (Meretyn), який, однак, вів "фабрику" (будівельний процес — ред.) лише до 1744 р. Костел зводився довго. На будову пішли кошти його головних меценатів Софії Цетнер і Станіслава Лещинського (Leszczyński) (40 тис. золотих), а також княгині С. Четвертинської (Czetwertyńska), яка оплачувала будівельні роботи аж до своєї смерті 1773 р. Зупинене будівництво було відновлене указом імператора Йосифа II (Joseph II) приблизно перед 1785 р.

В основу храму Меретин заклав традиційну в Європі схему тринавної базиліки з бічними каплицями, вівтарем та крухтою (переднім ґанком). Після Меретина будівництвом костелу керували інші архітектори, і тривало воно до самого кінця XVIII ст. Завершена споруда мала вигляд монастирського храму в бароковому стилі. Велику брилу головної нави, що підносилася над вузькими бічними навами, та вівтар вкривав двосхилий причілковий дах накритий ґонтом. Аскетичні стіни пожвавлювали пілястри та віконні прорізи. Інвентар 1828 р., зокрема, відзначає, що костел був недобудований: "Костел мурований з цегли, вкритий ґонтами, з одного боку прибудований до монастиря. Властиво він складається з двох частин. В більшій недобудованій частині, до якої ззовні ведуть великі двері, в даний час влаштований військовий склад. Вона відділена поперечною стіною від решти костелу Заручення Діви Марії, в якій відбуваються Богослужіння. Ця частина [вівтар] поєднувалася з монастирем через східну захистію у вівтар... і північну захристію... через каплицю. ... Під костелом знаходяться склеплені крипти, у яких з дозволу Його Цісарської Величности хоронили черниць ордену". 

У 1881–1887 рр. костел був перебудований за проектом архітектора Адольфа Мінасевича (Adolf Minasiewicz). Над крухтою звели двоярусну необарокову вежу, завершену банею. 1884 р. у костелі встановили новий мармуровий вівтар роботи скульптора Сосновського.

На північ від монастирського комплексу були два монастирські стави, з'єднані потоком, через який у XVIII ст. був перекинутий міст. Потік, який витікав з нижнього ставу, званого Вороблячим, впадав до потоку Пасіка, що протікав уздовж вул. На Рурах (сучасна вул. Левицького). При вул. Сакраментській (сучасна вул. Туган-Барановського), на її північному боці, був розбитий парк, алеї якого вели до Вороблячого ставу.

Монастирські будівлі не знали змін практично до Другої світової війни. В радянські часи монастир ліквідували, костел закрили. У 1950-х рр. монастирські приміщення пристосували під гуртожиток Зооветеринарного інституту, в костелі влаштували спортивний зал, колишня школа (північний корпус) пристосована на навчальні катедри, в трапезній ("рефектарі" — східний корпус) влаштували студентський диско-клуб "Данко". Цілком іншого характеру набула і монастирська територія, більша частина якої перейшла у власність Зооветеринарного інституту та була забудована його спорудами: у 1954–1961 рр. при вул. Пекарській у стилі сталінського класицизму постав головний корпус, на ставі в 1970-х рр. — спортзал, у 1991 р. — навчальний корпус вздовж вул. Пекарської. На частині запустілого парку при вул. Сакраменток (вул. Левицького) постав житловий п'ятиповерховий будинок "хрущовка". В кінці 1950-х рр. колишню монастирську територію перетнула вулиця, яка продовжувала вул. Сакраменток нижню (сучасна вул. Тершаковців) до Пекарської. Вона планувалася ще у міжвоєнний період. На західній частині Вороблячого ставу постав гуртожиток.

У середині 1990-х рр. костел передали греко-католицькій громаді та освятили як церкву Пресвятої Трійці.

Розпорядженням голови Львівської облдержадміністрації №128 від 02.07.1999 р. монастир та костел (церква УГКЦ) за адресою Тершаковців, 9 включені до Місцевого реєстру пам'яток під ох. №245-M.

Донині сам ансамбль монастиря сестер сакраменток практично збережений без змін, але з його парків, садів та ставів залишилися лише фрагменти. На рівнинній частині частково зберігся нижній монастирський став у вигляді бетонованого басейну, на схилі, на схід та південь від монастиря, ростуть окремі фруктові дерева колишнього монастирського саду.

Архітектура

Монастир сестер сакраменток збудований із цегли у бароковому стилі. В основі костелу закладена традиційна в Європі тринавна базиліка з видовженим вівтарем, двома захристіями, з вежею над крухтою та сходовими вежами обабіч. Велику брилу головної нави, що підноситься над вузькими бічними навами, та вівтар вкриває двосхилий дах. Головна нава та вівтар освітлені великими півциркульними вікнами, бічні нави — овальними. Головний вхід на західному фасаді організований по сходах. Під костелом розміщені склеплені крипти з похованнями черниць ордену. Фасади оздоблені пілястрами з капітелями.

До північного та східного фасадів костелу прилягають монастирські корпуси з келіями, рефектарем (трапезною), бібліотекою, школою та іншими господарськими приміщеннями, творячи невелике закрите і більше відкрите подвір'я. Монастирські корпуси зведені з цегли, двоярусні. Всі вони мають коридорне планування, склеплені. Архітектурний вистрій тильних фасадів є досить скромним, чільні — з боку вул. Тершаковців, оздоблені пишним бароковим вистроєм.

Персоналії

Маґдалена Авень (Magdalena d'Avegne) — монахиня-француженка, яка очолила запрошених до Польщі сестер сакраменток.
Петро Айзенгітель — німець, заснував у XV ст. перші поселення на Галицькому передмісті на околиці, яка називалася "Псячий Ринок".
Марія Казимира Луїза де Лагранж Аркен (Marie Casimire Louise de La Grange d'Arquien) — королева Польщі, дружина короля Яна III Собєського, яка запросила орден сакраменток до Польщі.
Белзькі (Bełzski) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Миколай Ґерард Вижицький (Mikołaj Gerard Wyżycki) — львівський католицький єпископ.
Самуель Ґловінський (Samuel Głowiński) — львівський латинський єпископ-помічник.
Жураковські (Żurakowski) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Йосиф II (Joseph II) — імператор Австрії.
Станіслав Лещинський (Stanisław Leszczyński) — один із головних меценатів монастиря.
Бернард Меретин (Bernard Meretyn) — будівничий і архітектор монастиря сакраменток до 1744 р.
Мехтильда, в миру — Катрін де Бар (Mechtylda, Catherine  de Bar) — засновниця ордену сакраменток.
Адольф Мінасевич (Adolf Minasiewicz) — архітектор, за проектом якого у 1881–1887 рр. перебудовували костел.
Можейовські (Możejowski) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Луї Антуан де Нуальє (Louis Antoine de Noailles) — паризький єпископ, кардинал.
Потоцькі (Potocki) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Рабштинські (Rabsztyński) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Сєраковські (Sierakowski) — магнатська родина, фундатори монастиря сестер сакраменток.
Ян Скарбек (Jan Skarbek) — львівський католицький єпископ XVIII ст.
Ян III Собєський (Jan III Sobieski) — король Польщі.
Цетнери (Cetner) — магнатська родина.
Софія Цетнер (Zofia Cetner) — графиня, яка запросила до Львова сестер сакраменток та подарувала землі під монастир.
Станіслав Цетнер (Stanisław Cetner) — граф, один із фундаторів монастиря сестер сакраменток.
Францішек Цетнер (Franciszek Cetner) — фундатор перших монастирських будівель.
С. Четвертинська (S. Czetwertyńska) — княгиня, одна з головних меценаток монастиря.

Джерела

  1. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 146/20/70.
  2. ЦДІАЛ 186/8/633.
  3. ЦДІАЛ 726/1/1739.
  4. Архів інституту "Укрзахідпроектреставрація", спр. Л-164/3. Історична довідка 1985 року С. Барер.
  5. Tadeusz Mańkowski, Lwowskie kościoły barokowe (Lwów, 1932).
  6. Іван Крип'якевич, Історичні проходи по Львові (Львів, 1991), 106-107.


Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення