Директор театру, 80 років

Уявіть собі, колектив 500 чоловік. Творчого складу, творчого складу 270 і решта все обслуговуючий, транспорт, актори, гастролі. Де ж працювати? Було визначено, значить, де працювати, значить, і було визначено, значить, працювати у Львові в театрі Заньковецької в понеділок, в Театрі юного глядача – в суботу, в Палаці культури трамвайників, значить, в інші дні – в четвер. А неділя – виїзди на Трускавець, Моршин та й Любінь Великий.

Потрібно було, потрібно було перемістити звідси масу костюмів, значить, літератури, нотний матеріал і так далі. Ну так, крок за кроком із потугами такими, значить, правда, що цей голова Національного банку СССР, Радянського Союзу, значить, сприяв, сприяв виділенню коштів, але не в повній мірі. Бо місцеві органи влади тут вишукували свої можливості, і ми почали із того, почали із того, що вирізали весь, весь, всі механізми сцени. А це махіна величезна. Сцену механізували фабрика ремонту вагонів в Сяноці. Є таке місто Сянок. Значить, дальше, було все розкрито: підлоги, сцена, під сценою, встановлювали нові механізми, потрібно було тримати зв’язки із інститутами, які виготовляли проекти. Це, зокрема, Баку, робив повністю проект електроустаткування, електро, значить, всієї електросистеми театру. Під Москвою містечко я забув, яке розробляло проект загальної реконструкції і реставрації. Скажімо, ніхто не вірив, що у вісімдесят четвертому році, в 1984 році ми проведемо концерт на тій сцені для будівельників. 

Треба було освоювати і механізми верхньої механізації сцени, нижньої механізації сцени, встановити сейфи сценічні, де зберігати м’яку частину декорацій. Правда, що був побудований під Кривчицями корпус, значить, для зберігання, для зберігання твердої частини декорацій – меблі, все, розумієте, споруди ідуть на сцену, щоб поставити ту чи іншу виставу. Далі автомобільний цех, гаражі були побудовані і реконструйований, був реконструйований корпус на Куліша, де тепер знаходяться художні цехи, пошивочний цех, шевський цех, малярка, так звана малярка. Все це вчасно було зроблено.

Потрібно справді було виживати, і ми так на базі театру Заньковецької проводили всі нові постановки і в той час без театру свого ми випускали три-чотири прем’єри в рік. Тобто, в сезон театральний. Це було, як кажуть, можливим, бо частину грошей нам міністерство облуправління культури виділяли. Треба було вести в Трускавець оперети і в Моршин. Але оперні актори не дуже то охоче включалися, як кажуть, у постановку оперет. І.: Чому? Р.: Були деякі Народні, Заслужені, значить, актори. Ну й каже, ну й що, каже оперета “Весела вдова” , каже: “Я оперний актор, я оперний актор, я не скоморох, щоб там підскакувати в опереті”. І то створювало нам теж. Пізніше ми той бар’єр пройшли, вони погодилися, були задоволені і ввійшли в смак.

Особливості роботи 

Я був директором і головою художньої ради. Головні спеціалісти – це режисер, диригенти, художники збиралися і обговорювали стан репертуару. Значить, от таку виставу, от таку, от таку. Зважували свої творчі сили, зважували кожну виставу, треба мати виконавців, скажімо, на те, щоб її поставити. Чи вистачає басів, баритону, тенорів, скажімо, сопрано, альтів і так далі і, розглянувши, що ми можемо поставити цього року, цього сезону от таку, от таку оперу і такий-то балет. Тоді приступали до роботи. Розмножували ноти, цехи приступили до виготовлення костюмів, декорацій – то великий комбінат. Сам оперний театр – то є величезний комбінат. 

Біля Донецька Слов'янськ, в Донецькій області дзеркала для дзеркального залу поставки, а трансформатори, в Росії, а в Іркутську, уявіть собі, де Іркутськ, на далекім Сході, так. І.: Байкал, біля Байкалу. Р.: Так. Там виточували гвинти, там виточували гвинти довжиною по вісім метрів і в діаметрі десь, я знаю, двісті п'ятдесят – триста міліметрів. Вагони із тими гвинтами із Іркутська замість іти до Львова пішли на Прибалтику, значить. І.: Чому то була така дезорієнтація повна, через що? Р.: Десь допустили помилку, прочитали, заадресовано було, вагони підчепили і погнали туди.

То сьогодні так легко говорити, розумієте, а пережити це все, то не дай Боже. Скажімо, завершується всі малярні роботи, а золота нема, а золота, сім із половиною кілограмів сусального золота для позолоти театру, адже там позолочено, якщо взяти по площині, оті всі пілястри, оті, як кажуть, колони, що позолочено, то все сусальне золото. На золото піднімалася ціна три рази за сім років. Сім років тривала реставрація тривала і реконструкція, піднімалися ціни. Тут завершена робота, скажімо, по малярна, всяка будівельна, а тканину треба ж, оранжеву тканину для обклейки стін. Будете в театрі, то подивитеся, там ота вся оранжеві ті всі обклейка стін, Дарницький шовковий комбінат виготовив тканину, шовкові з тими аплікаціями, значить, а де ж фарбу взяти оту, де ж взяти фарбу спілої вишні, колір спілої вишні? А хто робить? Федеративна республіка Німеччина. Значить, треба виходити на посольство. Треба виходити на Міністерство зовнішньої торгівлі Радянського Союзу в Москві, Міністерство зовнішньої торгівлі зв'язується із посольством, і ми із Німеччини фарбу дістаємо на шовковий комбінат до Києва на Дарницю.

Крісла всі вивезли сюди в парк, Стрийський парк, тут був такий павільйон. Старі крісла можна було реставрувати, але виготовила нам фабрика, мебльова фабрика на Зеленій виготовила нам ті крісла, що тут є. Зразки ми погодили, а пізніше Київський театр Шевченка тут замовляв крісла.

Там, де зараз Вернісаж, там мали будувати під землею чотири поверхи, під землею мали будувати кондиціонери. Кондиціонери ті повинні були обслуговувати і театр Заньковецької, і Оперний, але коли подивилися, що побудова того кондиціонера тягне вартість всієї реконструкції театрів, тобто, сім із половиною мільйона карбованців в масштабі цін сімдесятого року. Значить, відкинули, відкинули кондиціонер, нема його.

Вона [прем’єра балету “Лілея”] тоді не відбулася, але після війни, коли театр відновив роботу, бо за німців теж цей театр працював, теж ішли німецькі вистави і ішли українські вистави. Була балетна, і драматична трупа, і оперна. Після війни, коли польський театр виїхав до Вроцлава і забрав, забрав костюми, забрав нотний матеріал і тут створювалося все, як кажуть, з допомогою Києва, інших театрів, значить, приїхали по скеруванню приїхали актори, співаки, танцюристи, артисти балету.

Львівська публіка 

Львівський глядач підготовлений, в основному, був до сприйняття оперних, балетних вистав. Бо, як кажуть, були традиції певні, що на прем’єру шили собі плаття дами, були випадки, що закуповували ложу на весь сезон. В основному,  львів’яни – вихована публіка. Розумієте, що коли виїхали поляки, виїхали поляки, почали виїжджати євреї, то був глядач такий стабільний.