Смерть студента Академії ветеринарної медицини Яна Ґродковського

Увечері 26 листопада 1932 року в ресторані Кольонської (restauracja Anny Kolońskiej) на вулиці Трибунальській, 10 (тепер вул. Шевська, 10), відбулося "гуляння" студентів зі спілки "Lutyko-Venedia", що діяла в Академії ветеринарної медицини. "Гуляннями" називали веселі зустрічі членів академічних спілок, де за пивом співали пісень. Згодом частина молоді подалася до кав'ярні "Адрія" на вулиці Шайнохи, 5 (тепер вул. Банківська). Інша група на чолі з Вітольдом Вавжиновичем (WitoldWawrynowicz) і Тадеушем Вінєцьким (Tadeusz Winiecki) рушила до кав'ярні "Роял" на вулиці Рутовського, 28 (вул. Театральна, тепер пл. Осмомисла, 11). Після виходу з кав'ярні "Роял" на Вавжиновича, який проходив вулицею Легіонів (проспект Свободи), напав невідомий і вдарив його в обличчя. Винуватець почав утікати, а студенти його наздоганяли, бігли в напрямку площі Голуховських (пл. Торгова), де переслідувачів затримала група осіб єврейського походження. Зчинилася бійка.

Молодь, яка вирішила решту вечора провести у кав'ярні "Адрія", покинула заклад і перемістилася до ресторану "Ельдорадо" (вул. Шайнохи, 2 — тепер вул. Коперника, 4). У момент, коли студенти вийшли з "Адрії", вони зауважили на вулиці групку євреїв, які почали співати. Це були пекар Мойсей Катц (Mojżesz Katz), швець Нехемія Шмер (Nechemiasz Schmer), друкар Шимон Келлер (Szymon Keller), офіціант Ізраель Туне (Izrael Tune) і зареєстрована повія Стефанія Сурувка (Stefania Surówka). Студенти й перехожі коротко обмінялися репліками, після чого здійнялася бійка. Ґродковському завдали ножового удару. Коли надійшла допомога, пораненого вирішили перевезти до лікарні, однак він помер у машині швидкої допомоги (причиною смерті була втрата крові від перерізаної правої пахвової артерії). Катц після удару Ґродковського почав втікати. Йому перегородив дорогу постовий Новік (Nowik), до якого втікач крикнув: "Нехай пан перевірить, чи я маю ніж". Ножа не було. Згідно зі свідченням Стефанії Сурувки, ніж мав Ізраель Туне, але головним обвинувачуваним у справі став Мойсей Катц, якого поліція підозрювала також у побитті іншого члена "Lutyko-Venedia" цього фатального вечора — студента Тадеуша Вінєцького.

Попри те, що і голова Братньої допомоги Академії ветеринарної медицини Владислав Боров'як (Władysław Borowiak), і голова спілки "Lutyko-Venedia" видали відозву до колег, у якій закликали зберігати спокій, уже в неділю 27 листопада дійшло до заворушень з антисемітським забарвленням. Протягом наступних днів студенти розбивали шибки в єврейських крамницях, били перехожих, яких вважали євреями. Жертвою нападів стали також християни, серед яких чиновник Міської ощадної каси Здіслав Дешберґ (Zdzisław Deszberg) і власник маєтку Олександр Гулімка (Aleksander Hulimka). Останнього молодь перестала бити палицями тільки тоді, коли він засвідчив, що є християнином.

У понеділок 28 листопада ректори всіх львівських навчальних закладів скасували заняття. Також закликали молодь зберігати спокій та не дозволили організувати загальноуніверситетського віча, побоюючись скандалів і безладів.

29 листопада на Личаківському цвинтарі відбувся похорон Яна Ґродковського. За офіційними даними в ньому взяло участь 15 000 осіб, але національна преса завищувала ці дані ("Kurier Lwowski" інформував, що в церемонії взяло участь 40 000 осіб). Тіло студента виставили у приймальній залі Дому студентів ветеринарії на вулиці Стальмаха, 1 (тепер вул. Басараб, 1). Урочиста хода з труною, яку супроводжували академічні спілки з прапорами, пройшла вулицями Шевченка (вул. Дніпровська) і Петра та Павла (вул. Мечнікова) на цвинтар. Суперечки спричинило те, що керував ходою ректор Університету імені Яна Казимира священик Адам Ґерстманн (Adam Gerstmann), який з'явився на подію з ректорським ланцюгом. Після похорону молодь, яка поверталася із кладовища, розділилася на дві групи: одна подалася на вулицю Академічну (проспект Шевченка), натомість друга попрямувала на вулицю Коперника. На Академічній група з 200–300 студентів вигукувала антисемітські гасла. Частина зібраних била євреїв, які там проходили.

В першій половині дня 30 листопада у будинку Університету імені Яна Казимира зібралося майже 1200 студентів, перед якими виступили Чеслав Роєк і Адам Мацелінський (обидва в різні роки були головами Академічної читальні). Вони закликали студентів залишатися у вечірні години в гуртожитках, схиляючи до думки, що на вулиці на них можуть напасти озброєні бойові загони євреїв. У час після обіду цього дня поліційні патрулі припинили порушення громадського спокою, що тривали в усьому місті. Групки студентів побили того дня на вулиці Кохановського (вул. Левицького) Адольфа Вілле (Adolf Wille), на вулиці Шевченка (вул. Дніпровській) — Йозенберґа Лохера (Josenberg Locher), на вулиці Зеленій — Іґнація Манделя (Ignacy Mandel), а на вулиці Личаківській — Якуба Бохіна (Jakub Bochin). На вулиці Леона Сапєги (вул. Бандери) молодь вимагала від євреїв зачиняти їхні крамниці. Ввечері, орієнтовно о 22.15, побили Мойсея Сеґаля (Mojżesz Segal), який після виходу з трамвая намагався сховатися у підвалі свого будинку.

Того ж дня спільний заклик до університетської молоді про збереження спокою адресували львівський архієпископ Болеслав Твардовський (Bołesław Twardowski), єпископ-суфраган Францішек Лісовський (Franciszek Lisowski) і митрополит вірменського обряду, архієпископ Юзеф Теодорович (Józef Teodorowicz). Через три дні, 3 грудня, Львівський академічний комітет видав прокламацію, яка закликала зберігати спокій. Проти ночі 4 грудня в місті запанував спокій, не було зареєстровано жодних інцидентів чи актів вандалізму.

За час тривання інцидентів поліція затримала 90 студентів львівських навчальних закладів. 13 засудили до арешту, натомість 43 після адміністративного покарання відпустили на волю. Із багатьох студентів стягнули штраф. Коли частина молоді перебувала під арештом, інші розповсюджували листівки наступного змісту:

Справа Ґродковського остаточно завершилася у суді. Процес відбувався влітку 1933 року. Мойсей Катц за участь у бійці, смертельне поранення студента і завдання травм його колегам був засуджений до 4 років позбавлення волі. Ізраель Туне і Нехемія Шмер були виправдані через недостатню кількість доказів.