Східні Торги

Виставку організовували під егідою Міністерства торгівлі і промисловості та Міністерства закордонних справ Другої Речі Посполитої. Уряд вбачав у проведенні торгів можливість налагодити зовнішню торгівлю з країнами західної Європи та Радянським Союзом.

Дирекцію торгів формували місцеві польські купці. У 1923 році за сприяння керівників Торгово-промислової палати було створено громадський комітет для підтримки роботи торгів. Місцеві купці входили до складу наглядових рад і виконавчих комітетів. Зокрема, у 1926 році це були голова Товариства польських торговців у Львові, віце-президент Купецької Конгрегації Юзеф Літвіновіч (Józef Litwinowicz), віце-президент Ян Зюдоф (Jan Sudhoff), купці Леон-Теодор Скшипек (Leon-Teodor Skrzypek), Антоні Увєра (Antoni Uwiera), Ян Кадерножка (Jan Kadernożka) і Юліуш Ґруфт (Juliusz Gruft), власник фірми "Koncern chmielowy" у Львові (Безсмертний, 2014, 56-57,58).

У перших торгах брали участь лише купці польської та єврейської національності. Зокрема, з-поміж купців споживчими товарів була лише фірма "Ламберта і Крисяка". Четверо торгували галантерейними товарами, крім того, вони продавали папір, залізо, музичні інструменти. Загалом понад сорок купців торгували взуттям, тканинами, полотном, білизною, одягом.

Участь у торгах 1922 року взяли 1852 промислові та торгові фірми, у тому числі 1/6 учасників прибула із-за кордону. У місцевих купців торги не викликали зацікавлення — на подію прибуло трохи більше двадцяти купців. Більшість учасників, які прибули на торги зі своїм товаром, належали до дрібних і середніх торговців, лише Тадеуш Густовіч (Gustowicz Tadeusz) мав власну гуртівню трикотажу та білизни у місті (Безсмертний, 2014, 60-62).

У 1926 році серед польських купців на торгах було чимало торговців продовольчими товарами й алкоголем. Станіслав Козьол (Stanisław Kozioł) продавав спиртні вироби, а фірма Едмунд Рідля (Edmund Riedl) — так звані винно-колоніальні товари (вино, чай і каву). У 1928 році в торгах взяло участь 1600 фірм і промисловців, з яких 400 були з-за кордону.

На торгах 1929 року кількість польських та єврейських купців, які представляли свій товар, збільшилася. Одяг, трикотаж, тканини, галантерею продавали 15 купців.

X ювілейні торги, які відбулися у 1930 році, не викликали великого зацікавлення у купців. Зокрема, торговців одягом та взуттям на них не було.

У торгах 1933 року брали участь шестеро купців, які продавали споживчі товари, п’ятеро, які торгували парфумерією, біжутерією, галантерейними товарами. Українських серед них було лише декілька — Іван Бунда продавав перукарське приладдя, Юліан Ломага — друкарські та швейні машини. На торгах у 1937 році львівських купців було понад 50, більшість із яких уже неодноразово брала участь у події раніше.

У 1933 році Торгово-промислова палата Львова ухвалила рішення обмежити роздрібну торгівлю на події, а через два роки дрібним торговцям було заборонено представляти свій товар.

На останні торги, які мали відбутися у вересні 1939 року, зголосилися купці, що здебільшого представляли закордонні торгові та промислові фірми або входили у спілки (Безсмертний, 2014, 61-62).

Окрім продажу товарів, на торгах проводилися конкурси, організовані Торгово-промисловою палатою. Під час XV Східних торгів відбувся безкоштовний конкурс на найкращі виставкові вітрини магазинів. У конкурсі могли взяти участь усі львівські фірми, які мали виставкові вітрини.