Pani Maria

Mieszka we Lwowie przy ul. Akademika Bohomolca 11^A od 1947 r. Respondentka opowiada o swoim przyjeździe do Lwowa w ramach deportacji ukraińskiej ludności z Polski do Ukrainy w latach 1944–1946, przytacza opisy codziennego życia w powojennym Lwowie, omawia specyfikę osiedlania Ukraińcow i Rosjan w centralnej części miasta. W wywiadzie jest mowa o kamienicy nr 11^A na ul. Akademika Bohomolca w momencie zamieszkania w nim narratorki w 1947 r., o ulicy w ogóle i jej mieszkańcach, wzmiankowana jest również kamienica nr 6. Narratorka podaje swoje rozważania co do zamieszkiwania w śródmieściu oraz w radzieckich kwartałach mieszkalnych na okolicach Lwowa.

Wypowiedzi respondenta/respondentów we fragmentach transkrypcji wywiadu przytaczane są bez żadnych zmian.

• Будинок № 11 А по вул. Академіка Богомольця

Родина

У 1946 р. сім’я переїхала до Золочева з Польщі… Чоловік працював бухгалтером, він ходив там, де працював і нам дали ту хату… (кімнату і прохідну кухню на вул. Академіка Богомольця). То було вже в 47 (1947) році.

Будинок № 11 А

Як я тут прийшла…, в центрі жили всі жиди, маскалі. Де краща хата, краще всьо, то було для них… Вони воювали…, і всюди де би не пішли, то було для них…, а наші люди жили в півницях, де щурі були, там жили люди, йшли зі села і йшли в ту півницю жити… Жінка з двома дітьми жила тут…, в тому будинку в підвалі… Тут я зимою не палила, бо там піді мною жили люди і було тепло, вони там палили…

Тут в підвалі жило дві сім’ї… То тут води не мала, то я в півницю ходила, там була вода… Там ше до нині є кран.

В тій хаті я застала, що тут був гуртожиток. … були жінки, було їх чотири. Не було ніяких меблів, ніякого нічого. Як ми прийшли, то було в маю…, хата була страшна…, були блощиці, що я сі намучила, пока я їх вивела, Боже коханий…

• Вул. Академіка Богомольця

По вулиці (діти) бігали. Кіньми переїхали раз в тиждень чи в день. А діти мали пісочок там (у скверику), там була качель… Ті дерева насадили там. Після війни була липа, а то вже діти насадили… Було спокійно, нічого не було, нічого, ну то шо матеріально було тяжко… Вулиця була спокійна, гарна…, як казали: «Біда в кам’яніце, але гоп на вуліце».

Там на вулиці (в скверику) була кирниця, ми рідко там брали воду, ходили в підвал (по воду)…

Сусіди по вулиці

… А наша вулиця в центрі, тут жили самі жиди, енкаведисти, судді, прокурор тут ще до нині живе… Там в тому будинку жили самі рускі, там батько льотчик, там ще щось… І там вони всі мали кілька кімнат. … тут були самі рускі, там де та камениця навпроти (будинок № 8). Скрізь, скрізь, їх напхали так… Де що краще було, то всьо було для них – для москалів і для жидів, нашим людям не давали нічого.

На вулиці діти бавилися, не було такого, що ти такий, а ти такий… Жидовскі діти не бавилися. Рускі так, тоді ще того не розуміли, то були діти. Люди були бідніші, не мали розкошів, і люди більше любилися, один другого уважав…

Під десятим були лікарі…

Будинок № 6 по вул. Академіка Богомольця

Були поляки…, їх арештували, там під шостим був зубний лікар…

• Інше

Львів після Другої світової війни

Після війни місто не було дуже розбите. Але все було сильно дороге… Львів не був дуже розрушений… Але будинки були розбиті… В центрі був розбитий дім… Мала сина, потім другого, я так нікуди не ходила. Ходила в парк Стрийський… А на вулиці машин не було. Кіньми їздили, коні їздили. Хто помер, то кіньми возили, були такі чорні карети. Всьо було на Личакові, ну і Янівський був… Трамваї їздили по Франка, 3 коп., а за Польщі 20 коп., тоді рідко хто собі позволив їздити… Потім (з приходом радянської влади) дали людям мило…, хліб…, вони в Західну (Україну) то всьо пхали…, шоб люди побачили, як то розбудовували…, бо то границя була близько, щоб мати якусь опору…

Магазини на ніч сторожували жінки, там закривалися на ніч, а потім то повикидали, так щоб світло було, а так, може років з десять ті штори були, залізні такі закручувалися…, старі баби сторожували.

Була барахолка, де Краківський базар був, де зараз оперний (театр)… Там хто мав які лашки, виносив, люди мали ще старі запаси, хустки, якусь суконку, якийсь чобіт чи мешт… Потім перенесли там, де трамвай шістка, а потім на Рясне… Ходили поміж людьми і носили хто шо мав, будок не було… Міліція того не розганяла, то вже як було там дальше, то розганяли… Вони самі приїжджали з Росії до нас за хлібом, там біда була…

Центр–околиці Львова

… не було можливості десь піти, добитися (обміняти житло на більше)… як я була на роботі, то мені давали на Научні (вул. Наукова) дві кімнати і кухню, але треба було тут лишити. Але мої сини були ще малі… Я так думала: “Що я піду туди, тут в центрі лишу…” А там шо, ті дві каютці.

• Вибірковий транскрипт інтерв'ю записаного 3.09.2008
  
• Автор: Галина Боднар