Школа
Про проект

Розкажи мені казку: сторітелінг у шкільній освіті

Хороші історії, які ми чуємо, запам’ятовуються добре. Хороші історії, які ми побачили на власні очі – чи не назавжди. Дякуючи цифровому сторітелінгу, тепер можна пройтись дорогами Львова у великій війні від Староєврейської до Цитаделіповернути на запах кави з двадцятого сторіччя і опинитись на Краківському базарі часів Першої Світової. 

Сучасна школа йде до цифрового сторітелінгу маленькими кроками – і починає свій шлях традиційно, з методів, перевірених роками вчительської практики. 

Дошкільнята 

Різнокольорові кімнати із сенсорною, руховою, інтелектуальною та практичною зонами розвитку дитини; класична музика на заняттях, англійська з чотирьох років і методика сторітелінгу на заняттях – це все про львівську школу Монтессорі.

Божена Шпак – вихователька і, за сумісництвом, директорка Львівської Школи Монтессорі. Спершу жінка розкладає перед дітьми картки і починає розповідати казку про чотирьох донечок Року – Осінь, Зиму, Весну і Літо. Кожному сезону діти мають підшукати ознаки,  погоду, свята, згадати, що люблять робити в цей час. Божена тасує і перемішує картки з завданнями та приговорює «чари-бари-окуляри». До «магічного процесу» долучаються її вихованці.

У школі Монтессорі математика для дошкільнят починається ненав’язливо, її вплітають у зрозумілу родинну історію. Божена викладає на пухнастому рожевому килимі картинки – дошкільнята вчитимуть цифри.

Перед ними поступово з’являються Одиничка-синичка, Двійка-Розбійка, Троєчка-Зоєчка, Мама-Чотири, Тато-П’ять, Дядько Сем-Сім, бабуся Фрося Вісім, Дідусь Дев’ятка-Гола П’ятка і всі вони живуть в будиночку Десять за прізвиськом Цять.

Вихователька показує картинку з крокодилом, що харчується білими фішками. Дошкільнята встигають висунути десятки ідей про те, ким з них він хотів би пообідати, хихочуть, вдавано лякаються - і не дуже помічають, що насправді в цей момент вчаться.

Намальований алігатор покликаний навчити дітей розуміти знаки «більше» і «менше»  – і за п’ятдесят хвилин заняття матеріал про цифри засвоєний малятами достатньо, щоб вони спокійно ними оперували.  

«Коли я розповідала про числа, там було багато інших деталей про членів родини. В перспективі ми можемо вивчити табличку множення за два тижні, тому що емоційна історія з сім’єю цифр створює в голові дитини яскраву картинку, до якої мозку приємніше повернутись, ніж до сухих деталей. Методика львів’янки Олени Соміш, яку ми зараз використовуємо, якраз і тримається на емоційних ключах. 

Ми оживляємо букви – «У» дується і сердиться, «Ф» - струнка красуня з руками в боки, яка на всіх фиркає. Такі смішинки стають основою емоційного досвіду, який залишається з дитиною назавжди», - розповідає директорка Школи Монтессорі Божена Шпак.

Молодша школа 

За словами Наталі Ренчки, вчительки львівської початкової школи «Джерельце», навчання за допомогою сторітелінгу доволі легко засвоюється дітьми. Коли вони приходять з садочку, казка – це те, що їх приводить у школу за руку разом з батьками.  

Як приклад Наталя наводить тему з математики  – порівняння чисел. 

«Дітям складно пояснити знаки «більше-менше», бо для них це звичайні палички. Так з’являється пташеня, яке відкриває дзьобик і з’їдає три числа - три горошки. Наш горобчик дуже розумний, тому їстиме з тієї купки, де зерняток більше. Отже, треба поставити дзьобик пташки в такому положенні. І коли діти вчать квадратні корені, горобчик все одно лишається в їхній пам’яті».

Матеріали Наталі Ренчки

Дроби молодшим школярам пояснюють на намальованих піцах. Дітей просять показати одну четверту чи одну шосту – і вони обирають той чи інший шматочок піци. 

 «Ми користуємось комп’ютером, маємо мультимедійну дошку і вільний доступ до інтернету, тому інколи навіть не користуємось підручниками. На уроках української мови показуємо беззвучні мультики, а потім складаємо за ними історії в ролях. Не можу сказати, що в початковій школі це завжди успішно. Якщо дітей посадити в групу і дати їм завдання складати частини мови, певні слова чи іменники, треба бути готовими до того, що діти не завжди розуміють, як це зробити. Коли безліч маленьких груп (у мене в класі 38 дітей), у кожній з яких є лідер зі своїм специфічним характером, працюють над історією - це може перетворитись на балаган. Інколи виходить просто нісенітниця. Але інколи діти роблять прекрасні речі. Вони розповідають про свій проєкт, інші діти слухають і запам’ятовують – результати чудові», - поділилась Наталя. 

У школі заохочують творчий підхід - за такі роботи діти отримують 12 балів. На уроках історії, як розповідає Наталя, діти готують проєкти за темою тижня. Це може бути казка, можуть бути зібрані енциклопедичні дані - та складаючи їх воєдино, працює увага і творчі здібності. 

«Є слово, якого вони не знають - «побратими». Щоб пояснити це слово, я пропоную придумати, як побратимство можна використати в наш час. І діти мені кажуть: «От, він бігає по коридору, а я не піду жалітися комусь, а підійду до нього і нагадаю, як треба поводитись. І так врятую від поганої ситуації», - пояснює вчителька.

На ранкових зустрічах (це спеціальні пів години, відведені в «Джерельці» на привітання з днем народження або інші організаційні питання), вчителі-початківці шукають такі альтернативні виходи. Наталя вважає, що можна просто сказати дитині «не роби», але краще: «а що було б, якби ти зробив по-іншому?». 

«При викладанні української мови можна показати дитині табличку з голосними і приголосними, а можна розповісти про царство, в якому є три будиночки, а в кожному будиночку живуть чоловічки  – а, б, в. Ті сусіди, бо вони «дз» «дж» – спарені звуки, які завжди ходять поруч. В золотих будиночках живуть дзвінкі - бо метал дзвенить, а в дерев’яному будиночку – глухі, як глуха деревина», -  ілюструє свою позицію Наталя.

 Освітні матеріали Наталі Ренчки

Діти вчаться імпровізації, самі ставлять вистави. Вчителька наводить приклад останньої  «овочево-дискусійної» п’єси: хтось грав роль яблука і вважав себе корисним, бо мав купу вітамінів, а хтось був броколі – корисним, гарним, але менш популярним за снікерс. 

Головне, щоб в процесі  «актори» не посварились між собою, коментує Ренчка. І додає: вчитель мусить оцінити тільки зміст, виправити помилки, але бали ставити за суть - щоб дитячі історії завжди мали початок і логічне завершення.

Щоб пояснити учням, що таке задача і запитання до неї, вчителька показує дітям намальовану дівчинку. «Така красунечка, вона має очки, ручки – умови, розв’язок – але не має носика, бо ми не поставили знак запитання. Ми це раз проговорили, другий, третій – і знаки питання в кінці задачі легко виводяться самі». 

 Схоже вчителька розповідає про апострофа – хлопчика, який хотів бути над усіма вище, виділитись. 

«Заліз вверх, над лінієчку зошита, лишився сам там сидіти. Чому він себе так поводить, питають дітки? Бо він образився на букви. Але ми не можемо залишити негативного героя, тому в кінці історії апостроф мириться з іншими буквами.»

Із частинами мови ще простіше, додає вчителька: є королівство, в якому живе прекрасна королева. І ця королева ніколи нічого не робила, тільки задавала питання увесь час: хто? Що? Але їй ніхто не міг дати відповіді. Аж тут біля підніжжя замку з’явився король, який сказав: я буду виконувати всі твої бажання! І він постійно задавав їй питання: що зробити? Що вже зробив? Що ти робила? І всі ці питання призвели, в результаті, до їхнього шлюбу. Так Наталя пов’язує у пам’яті дітей іменник з дієсловом. 

Щоб пояснити інші частини мови, вчителька розповідає про слуг і придворних короля і королеви: прикметників, числівників, інших допоміжних членів  речення – і так казка приходить до щасливого кінця. Така історія залишиться з дітьми.  

Старша школа

У старшій школі зі сторітелінгом все простіше і важче водночас, вважає Тетяна Мартинюк, вчителька зарубіжної літератури Корецької ЗШ 1-3 ступенів №3. 

«Метод сторітелінгу не новий у педагогічній практиці. Його називали «мандрівка в минуле», «занурення в епоху», «інтерв’ю з письменником». Діти самі люблять складати історії, готувати ролі для вистав, пишуть запитання героєві. Але не варто розраховувати, що таке творче завдання в старшій школі підготують багато учнів. Як правило, це двоє-троє найбільш ініціативних дітей», - пояснює Тетяна. 

Для творчого розвитку учнів необхідно сконцентрувати увагу на уяві, фантазії, образному мисленні, а не на художній майстерності. В п’ятому класі, викладаючи казки народів світу,  Тетяна Мартинюк малює «мультики з історією» прямо в робочих зошитах. Зі смайликами, що відважно керують кораблем Синдбада-мореплавця та величезним змієм, схожим на шкарпетку, що пожирає моряків, казки звучать веселіше, цікавіше і запам’ятовуються значно краще.

Роботи учнів Корецької ЗШ 1-3 ступенів №3. Матеріали Наталі Ренчки

Зі старшими дітьми, які читають Свіфтові «Мандри Лемюеля Гуллівера», вчителька пише з учнями листи Гулліверу від сучасних молодих людей, звертаючись до нього, як до просвітника, за порадами та підтримкою. 

Творчість Льва Толстого не викликала зацікавлення старшокласників, ділиться Тетяна, доки вона не запропонувала учням створити власні збірники, організувати їм піар-кампанії, а потім створити «особистий бренд» роботи і «продати» історію одноліткам.

Творчість Бертольда Брехта з його епічним театром та постаттю Галілео Галілея Тетяна викладає через осмислення епохи і відповідальності вчених за їхні винаходи. Учні «оживляють» науковців, шукають їм виправдання або виносять вироки, а потім ілюструють результати «судів». 

 «Політ фантазії має різну траєкторію в кожному класі. Сучасним учням дійсно складно через перевантаження інформацією знайти час на творчість (бо цей процес вимагає часу, уваги, і, що найважче - відірватись від телефону), проте на цікаві елементи в ході уроку діти завжди реагують добре. Без відеоматеріалу, візуальних акцентів, ілюстрацій, картин і презентаційних матеріалів сучасний урок літератури уявити неможливо. Діти не можуть засвоїти нове лише в лекційному форматі, обов’язково мають бути задіяні всі канали сприйняття інформації: слухові, зорові, моторні. Коли діти самі готують ілюстрації, малюють стінгазети, роблять проектні роботи за темами. Найкращий результат виходить тоді, коли учні відтворюють вивчене, творячи власні історії», - коментує Тетяна Мартинюк. 

Нещодавно вчителька запропонувала дітям розмалювати стіни біля кабінету зарубіжної літератури. Спочатку всі підійшли до процесу «з королівською лінню, властивою старшокласникам до позакласної роботи», ділиться Тетяна, але в результаті створили цілий вернісаж прекрасних картин світової літератури. Так набагато простіше запам’ятати, про що говорив Маленький Принц і куди бігла Аліса з Чеширським котом. 

Взагалі, суть і дух історії відчуваєш краще, коли сам їх розказуєш їх на шкільних стінах, з усмішкою коментує вчителька. 

«В старшій школі сторітелінг використовує складніші форми. Учні створюють власні історії на основі вивчених творів. Наприклад, після поезії Волта Вітмена, пишуть власну «Пісню про себе». Прочитавши «Перевтілення» Франца Кафки, описують «свій» досвід відчуттів та емпатії, якби вони перетворились на іншу істоту. Плин думок і уяви учнів часто вражає. Павуки, що виповзають прямо з рюкзаків; книжки, прочитані і зовсім невідомі; мандрівники у часі, що шукають Святий Грааль – дітям просто треба дати можливість написати і повірити в казку. Навіть якщо їм сімнадцять років і багато сучасних казок мають сумний кінець, робота вчителя – відкрити перед ними двері у їхню власну Історію», - Тетяна Мартинюк. 

Розробка

Матеріал опублікований в рамках співпраці зі студент(к)ами Школи журналістики, Український католицький університет

Авторка - Альона Мартинюк

Фото -  Альона Мартинюк

Вам буде цікаво
Онлайн-інструменти на уроках історії
Огляд цифрових можливостей та ресурсів для викладання історії у школі
Історія Кристини Хігер. Сценарій уроку
У серії матеріалів публікуємо розроблені командою едукаторів та дослідників  навчально-методичні матеріали для вчителів, базовані на дослдженнях та проектах Центру міської історії.
Як оприявнювати і персоналізувати спадщину винищених та виселених спільнот міста?
Розробка сценарію уроку на основі історії "Підземний світ. Історія Кристини Хігер"