Питання про евакуацію культурних і мистецьких цінностей постало перед співробітниками львівських музеїв, архівів та бібліотек ще восени 1943 року. Через наближення лінії фронту існувала загроза руйнацій внаслідок активних бойових дій. В глибину Польщі були вивезені найцінніші частини колекцій Оссолінеуму, бібліотеки Баворовських, Університетської бібліотеки, Міського архіву, Історичного музею та Галереї мистецтв. Оскільки евакуація цих колекцій відбувалась під наглядом нацистської адміністрації, важливим завданням було не допустити їх вивезення до Третього Рейху. Крім цього, було вжито заходів для збереження колекцій, що залишились у Львові. Наприклад, дирекція Оссолінеум перенесла частину колекції (рукописи і старовинні гравюри) в підземелля Домініканської церкви. У квітні і травні 1944 року радянські авіанальоти завдали значної шкоди Рацлавицькій панорамі, будівлям Оссолінеуму і Університетської бібліотеки, проте колекції цих інституцій не постраждали.
У Люблінській угоді 1944 року питання переміщення польської культурної спадщини не згадувалось і до весни 1946 року воно не було пріоритетним. Після війни, завдяки зусиллям польської влади, частина львівських творів мистецтва і колекцій були передані до Польщі. Так, Тимчасовий уряд національної єдності розмістив Рацлавицьку панораму у Вроцлаві, куди вона була перевезена в 1946 році. Наступного року, 30% фондів Оссолінеуму (217 тисяч одиниць) було перевезено двома поїздами до Польщі (одночасно понад 10 тисяч томів передали в Бібліотеку Академії наук СРСР в Москву). Частина працівників-поляків Оссолінеуму (на чолі з директором Мечиславом Ґембаровичем) не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в Львівській філії Бібліотеки АН УРСР.
Доля Януша Вітвіцького, польського інженера і історика архітектури, і його моделі Львова XVIII століття ілюструє складні стосунки між радянською владою і польською культурною спадщиною у повоєнному Львові.
Роботу над амбітною міською панорамою Львова Вітвіцький розпочав 1932 року у Львівській політехніці. У 1936 році зусиллями була придбана нова двокімнатна майстерня у будинку, що належав Міській раді по вулиці Вірменській, 23 (будинок "Пір року"). Саме тоді почалася робота по моделюванню будівництва моделі Львова в масштабі 1: 200. Вірогідно, поштовхом для створення Панорами стала побачена ним у Парижі колекція макетів міських фортифікацій XVII—XVIII ст. Будівництво Панорами частково фінансувала міська рада. Для допомоги у її виготовленні у грудні 1935 було створено "Товариство будови макету давнього Львова" (Towarzystwo Budowy Panoramy Plastycznej Dawnego Lwowa). Команда модельєрів і архітекторів працювала над численними моделями будинків, храмів, веж і укріплень. Найскладніші елементи Вітвіцький виконував сам.
Панорама відображала зовнішній вигляд львівських будівель в межах міських фортифікацій станом на 1772 рік - напередодні того, як Львів став частиною Австрійської імперії. Пластична модель відтворювала барокову до-Габзбурзьку архітектуру Львова, підкреслюючи польський характер міста. Урочисте відкриття Панорами планувалось на 1949 рік - до 600-річчя входження Львова до складу Польського Королівства. Однак історія склалася по-іншому, а модель так і не була завершена повністю.
Радянська влада не хотіла втрачати цю пам’ятку і доклала немало зусиль щоб залишити її у Львові. 1944 року Микита Хрущов, тодішній секретар ЦК ВКП(б) УРСР, відвідав майстерню Вітвіцького, оцінивши його роботу як "дуже важливу" і обіцяв підтримку. Кілька місяців по тому, Львівський обком рекомендував продовжити проект "Панорама міста" як державний, зі зменшенням "польських" акцентів. Нова панорама мала відображати українську модель історичного Львова. У червні 1945 права на панораму були закріплені за Українською архітектурною академією, а Вітвіцький був призначений заступником директора цієї установи.
Коли Януш Вітвіцький прийняв рішення виїхати до Польщі, розглядалась можливість "обов'язкового продажу" його творіння. У квітні 1946 року Панорама була оголошена державною власністю. За три дні до запланованої дати від’їзду Вітвіцького, у його майстерні на Вірменській з'явилися троє чоловіків, які представились журналістами або мистецтвознавцями. Наступного дня - 16 липня 1946 року - на вулиці було знайдено тіло Януша Вітвіцького. Його дружина свідчила, що бачила одного з "мистецтвознавців" у формі НКВД. Показового судового процесу у цій справі так і не відбулося. Через два тижні Ірена Вітвіцька разом з доньками виїхали до Польщі і їм вдалось вивезти Панораму частинами. Після прибуття в Варшаву, Панораму помістили в одну з кімнат Національного музею. Однак, через побоювання що радянська влада вимагатиме її повернення, було прийнято рішення заховати Панораму в одному з підвалів Варшавської політехніки. З вересня 2015 року Панорама є доступною для огляду у виставковому комплексі "Hala Stulecia" у Вроцлаві.
Попри те, що частина артефактів польської культурної спадщини була вивезена у повоєнні роки, велика їх частина залишилась у Львові. У 1969 році Львівський обком підрахував, що тільки у львівських музеях налічувалося "понад чотириста тисяч творів мистецтва, історії та культури", з них лише 6% знаходились у публічному доступі. Таким чином, післявоєнний Львів був переповнений артефактами минулого, яке не вписувалось в нову радянську ідеологію.
