Короткий огляд львівської площі Ринок
Площа Ринок є однією з найдавніших і найцікавіших частин Львова. З часів Середньовіччя і донині вона є важливим центром міського життя. Площа виникла у ХІІІ–ХIV ст. як центральна частина “міста в мурах”, розпланованого тоді згідно із засадами привілею Магдебурзького права. Забудова, що оточує площу сьогодні, формувалася протягом століть і зберігає елементи та нашарування різних стилів і епох. На її вирішення мали вплив загальноєвропейські архітектурні тенденції, місцеві традиції, мистецтво різних етнічних громад, що проживали у Львові. Кожен будинок на львівській пл. Ринок визнаний пам'яткою архітектури національного значення в Україні. Ансамбль Львівського середмістя, який включає і пл. Ринок, з 1998 р. включений до світової спадщини ЮНЕСКО, що, безперечно, свідчить про його цінність.
Дата заснування Львова є дискусійною. Відомо, що спочатку місто розміщувалося на схилах Замкової гори довкола княжого замку. Сьогодні там розташовані найдавніші львівські храми: церкви св. Миколи та св. Параскеви, монастир св. Онуфрія та костел св. Іоанна Хрестителя. Центром тодішнього Львова була площа, відома сьогодні під назвою Старий Ринок.
У ХІІІ–ХIV ст. Львів отримав право самоврядування, тобто Магдебурзьке право. Привілей не лише надав значну свободу мешканцям міста від центральної державної влади, а й вплинув на урбаністичну структуру. Таким чином, було засноване нове, т.зв. “локаційне місто” – з регулярною мережею вулиць та оточене фортифікаціями. Це місто розмістилося південніше, поряд із давнім шляхом на Галич – столицю тогочасної Галичини. В центрі локаційного Львова з'явилась чотирикутна, наближена до квадрата ринкова площа, оточена чотирма кварталами житлової забудови. Посеред неї розмістилась ратуша – будинок міського самоврядування. Поряд із площею постав головний міський храм – сучасний Латинський катедральний костел. Такі планувальні принципи є спільними для усіх міст Центрально-Східної Європи, де поширилося Магдебурзьке право.
Львів був здавна важливим торговим містом. Саме ринкова площа була місцем, де зосереджувалася торгівля. Мартин Ґруневеґ (Marcin Gruneweg), автор найдавнішого опису Львова (сер. XVI ст.), був вражений красою та багатством міста, і відзначив, що на Ринку можна було зустріти купців з усіх країн світу і придбати найрізноманітніші товари – і місцеві, й іноземні.
Крім торгівлі, ринкова площа була центром громадсько-політичного, соціального, релігійного життя міщан. Вона була місцем, де відбувалися різноманітні заходи, зокрема святкування: з нагоди військових перемог, релігійних свят тощо. Із західного боку біля ратуші стояв т.зв. ганебний стовп (пол. pręgierz), біля якого виконували публічні покарання та смертні вироки, наприклад, у 1578 р. тут було страчено легендарного козацького отамана Івана Підкову.
Будинок ратуші містив у собі не лише приміщення міського магістрату, тут також розміщувалася скарбниця, суд, міські вартові, в'язниця, крамниці тощо. Обов'язковою його складовою була також вежа з годинником, яка була однією з домінант у панорамі міста. Вона відігравала роль орієнтира, що здалеку вказував на розташування ринкової площі. Проте, це не єдине її призначення. У разі пожежі чи підходу до міста ворожих військ абощо, звідси міський трубач повідомляв міщан про небезпеку трубленням, а пізніше – за допомогою дзвону.
У Львові, як і в низці інших міст, ратуша була не єдиним будинком у центрі ринкової площі. До ХІХ ст. тут розміщувалися також три ряди кам’яниць, які разом із ратушею утворювали т.зв. середринковий квартал.
Довкола площі, у т.зв. приринкових кварталах, були розташовані будинки, які належали найзаможнішим мешканцям міста – патриціату. Переважно це були купці, лихварі тощо, які входили до міської ради, очолювали важливі міські заклади, мали значну фінансову, політико-адміністративну, судову владу в місті. Їхні кам’яниці, відповідно, відображали статус своїх власників і мали репрезентативний характер.
Архітектурне обличчя львівської пл. Ринок не раз змінювалося. Середньовічна (готична) забудова Львова була переважно з “пруського муру”, тобто фахверку з цегляним заповненням. Такі будинки мали причілки на всю ширину фасаду та високі, покриті ґонтом дахи. Всупереч наступній забудові, яка існує й понині, вони не утворювали суцільного фронту забудови, між цими будинками часто були проходи. Такий характер забудови можна побачити на гравюрі Гогенберґа:
Крім цього, розташовані при ринку будинки мали т.зв. підсіння – криті галереї, які разом оточували площу по периметру. Такий елемент ринкових площ можна побачити у багатьох містах Європи. У Львові підсіння були дерев'яними і не збереглися.
У 1527 р. у Львові сталася пожежа, яка знищила практично все місто. Нова ренесансна забудова постала на фундаментах готичної, проте була зведена з каменю, адже Магістрат заборонив будівництво з дерева. Збережені готичні фрагменти і деталі були включені до нових будинків. Їх можна побачити, зокрема, на головних фасадах кам’яниць №№ 16, 26, 44, 45. У сінях кам’яниць №№ 18, 28 зберігаються цікаві пізньоготичні обрамлення порталів.
Ренесансний стиль принесли до Львова майстри та архітектори, яких запрошували з Італії заможні міщани для будівництва своїх резиденцій. Проте, львівський ренесанс не є копією італійських зразків, адже він поєднався з місцевими будівельними традиціями. Також нерідко за фасадом у стилі ренесансу (як, скажімо, у №6 – кам'яниці Корнякта, див. фото) ховається інтер’єр із ремінісценціями готики: хрестовими склепіннями на партері, характерними профілями білокам’яних деталей, зокрема обрамлень, нервюр тощо. Характерними рисами, що відрізняють цей стиль, є, зокрема, асиметрична композиція головного фасаду: якщо фасад тривіконний, то два вікна розташовані поруч, а третє – дещо на відстані. Інші елементи – русти, як от діамантовий руст на “Чорній” та “Венеційській” кам’яницях (№4 і №14 відповідно), характерні аттики, що, подібно до корон, увінчують фасади (№№ 4, 6) тощо.
Протягом XVI–XVII ст. забудовано більшість ринкової площі Львова. Проте, з часом власники будинків змінювалися, як і їхні смаки та переважаючі архітектурні стилі. Деякі кам’яниці було розібрано, а на їхньому місці зведено інші; частина з них отримала новий вистрій фасадів, інтер’єрів. Одним із найкращих зразків архітектури бароко на пл. Ринок є кам’яниця №10 – колишній палац кн. Любомирських. Іншим прикладом перебудови ренесансного будинку у бароковому стилі є №33.
Наприкінці XVIII ст., з приходом до Галичини австрійської влади, Львів зазнає значних трансформацій. Розбір міських фортифікацій назавжди змінив замкнутий середньовічний характер міста. Багато функцій винесено на передмістя, зокрема цвинтарі, які традиційно розміщувалися поряд із храмами (зокрема, Латинською катедрою). На місці колишніх валів і ровів влаштовано озеленені паркові зони, які стають популярним місцем для прогулянок львів'ян. Згодом тут, на суч. просп. Свободи, формується новий міський центр, оточений презентабельною забудовою з театрами, готелями, банками та іншими громадськими будівлями. Подібний принцип, але у значно більшому масштабі, застосований пізніше при облаштуванні віденського Рінґштрассе.
На пл. Ринок на поч. ХІХ ст. чотири давні криниці перетворено на фонтани, на які встановлено статуї античних римських богів – Нептуна, Амфітрити, Адоніса та Діани – у стилі класицизму. Їх автором був, імовірно, знаменитий скульптор Гартман Вітвер (Hartman Witwer).
Важливою датою в історії львівської пл. Ринок є 1826 р., коли пожежа знищує давню ратушу. Щоб звільнити місце для нової монументальної будівлі, було розібрано весь середринковий квартал. Нова ратуша в іншому масштабі і стилі була ще довго у свідомості міщан чужорідним елементом, що свідчив про владу Австрійської імперії над Галичиною. Крім того, пожежа призвела до масштабної реконструкції всієї площі, яка донині визначає її вигляд. Було вирівняно рельєф, покладено нову бруківку, виконано благоустрій. Багато кам’яниць перебудовано в стилі класицизму чи ампіру, надбудовано 4-ті поверхи (пл. Ринок, 2, 9 тощо). Останніми значними змінами у вигляді площі стало будівництво нових кам'яниць на місці №11 і №32 у перших роках ХХ ст. №32 (альтернативна адреса вул. Шевська, 2) – будинок універмагу, зведений у 1912 р. Хоча в його вирішенні застосовані стилізовані мотиви архітектури ренесансу (аттик, віконні обрамлення, русти), це – наймодерніший будинок на ринковій площі Львова.
Сьогодні більшість кам'яниць на пл. Ринок зберегли житлову функцію, проте деякі з них перетворено на музеї (№№ 2, 4, 6, 24), гостели (№3), в інших розташовані приміщення офісів, бібліотек (№9), крамниць, кав'ярень чи ресторанів. Ратуша й надалі є будинком міської влади, тут розміщена Львівська міська рада. На ринковій площі проводять свій вільний час мешканці та відвідувачі Львова, яких притягує не лише дух старовинного міста й історичне середовище з архітектурними пам'ятками, музеями та іншими закладами. Тут, особливо влітку, проводяться різні концерти, фестивалі, громадські акції, виставки під відкритим небом, інші заходи. Все це свідчить про те, що пл. Ринок і сьогодні є важливим центром міського життя у Львові, який частково залишається незмінним, проте постійно адаптується до нових потреб.
Автор — Ольга Заречнюк,
Літературний редактор – Юлія Павлишин.
