Поза межами України образ українського поліцая є найбільш впізнаваним з усіх можливих видів колаборації. Такою популярністю це явище завдячує не тільки фільмам, художній та мемуарній літературі і спогадам тих, хто пережив Голокост, а також відсутності образу й достатньої інформації щодо інших моделей поведінки українців під час війни. А в сучасній Україні тема є дражливою і суперечливою через неможливість досліджень явища колаборації в радянський період, відсутність традиції проговорення складних моментів в історії і через звичку замовчування незручних тем. Не допомагає почати розмови про Українську допоміжну поліцію в Генеральній губернії, і у Львові зокрема, відсутність перекладів як наукових праць, так і науково-популярних книг на тему співпраці і колаборації з нацистами, внутрішній конфлікт щодо політики пам'яті, відмінності воєнних досвідів між регіонами України, а також використання теми колаборації частини українців з нацистами найближчими сусідами — Польщею і Росією, у міжнародній політиці сьогодні. Усе це робить тему колаборації, і Української допоміжної поліції зокрема, актуальною і вартою подальших обговорень і дискусій.
Попередником Української допоміжної поліції (далі — УДП) в дистрикті Галичина були загони народної міліції, що почали організовуватися під егідою ОУН(б) з початком нацистської окупації. Вони створювалися одночасно з органами самоуправління на місцях і були частиною планів ОУН(б) створення структур для майбутньої незалежної держави. У Львові подібні загони почали формуватися відразу після зайняття міста нацистами 30 червня 1941 року. 12 серпня 1941 року, згідно з наказом коменданта Orpo (ОРПО) у Кракові, українську міліцію розформовано, а її учасникам запропоновано увійти до відділів Української допоміжної поліції. У серпні 1941 року було створено шість комісаріатів, які підпорядковувалися Начальній Команді, що знаходилась на другому поверсі будинку на колишній пл. Смольки, 3 (зараз — пл. Генерала Григоренка). У 1942–1943 роках число комісаріатів УДП зросло до 11. Для підготовки і навчання особового складу УДП у Львові було засновано Поліційну академію, що діяла на колишній вул. Чистій, 5 (сучасна вул. Тадеуша Бой-Желенського).
Більше про чисельність, історію створення і структуру Української допоміжної поліції можна дізнатись тут.
У темі досліджень та обговорення діяльності Української допоміжної поліції найбільш дискусійною є мотивація вступу до лав УДП та діяльність українських поліцаїв у Львові.
У багатьох дослідженнях, присвячених українській поліції, основним мотиваційним чинником вступу до лав поліції вважається ідеологічний, або ідейний. Але якщо в націоналістичному наративі ідеологічний мотив пояснюється необхідністю вишколу кадрів заради майбутньої української держави, оскільки молоді рекрути в більшості були пов'язані з українськими націоналістичними рухами, і з початком німецької окупації саме ОУН(б) створила українські міліцейські загони, які послужили основою УДП, то багато інших дослідників основний акцент роблять на ідеології українського націоналізму, з антисемітизмом, як основною його складовою. Джон Пол Химка, канадський історик, у своїх працях, присвячених діяльності ОУН, українській міліції і погромам 1941 року, вважає міліцію ОУН, пов'язану з урядом Стецька, відповідальною за погроми і масові страти євреїв, а також, до певної міри, комуністів та поляків, а основною метою української поліції, як націоналістичної структури, вважає зачистку території від людей іншої національності й ідеології.
Безумовно, до Української допоміжної поліції вступило багато міліціянтів, що взяли участь в антиєврейських акціях, відомих як львівський погром 1941 року. І так, антисемітизм був частиною ідеології всіх праворадикальних рухів Європи того часу, зокрема ОУН. Але осуду також заслуговує неперебірливість у засобах задля досягнення головної мети — проголошення незалежної держави, і готовність йти на все, включно з колаборацією з окупантом та участю в антиєврейських акціях, аби досягнути омріяної державності. Важко сказати, наскільки антисемітизм, як основний аргумент служіння в поліції, був важливим для більшості поліцаїв, і чи бути націоналістом завжди означає бути антисемітом. Наявність таких крайніх позицій, від антисемітизму, як основної мотивації, до виправдання вчинків українських поліцаїв метою створення власної держави, підтверджує важливість цієї теми і необхідність подальшого її обговорення.
Другим важливим чинником мотивації для вступу до УДП був соціально-матеріальний. Зазвичай, до переліку аргументів потрапляють, по-перше, необхідність годувати родину, ця робота добре оплачувалась, і зарплата поліцая була удвічі вищою за середню платню представників інших професій на державних посадах, а враховуючи те, що одним із завдань УДП була боротьба з чорним ринком і спекуляцією, це давало надію на додаткові можливості здобуття харчів. По-друге, робота поліцая давала змогу уникнути примусового відправлення на роботу до Німеччини. Варто також враховувати, що чи не вперше після проголошення незалежної Польщі з її політикою щодо національних меншин українці з незаможних родин могли займати такі посади у військових структурах, а нацистський режим вдало використовував польсько-українське протистояння задля провадження власної політики на окупованих територіях.
Спектр обов'язків УДП був надзвичайно широким. Українські поліцаї охороняли адміністративні будівлі, виявляли дрібні правопорушення і доставляли правопорушників до відділу Кримінальної поліції, прибирали сніг, впорядковували черги по воду, боролися з контрабандою і спекулянтами, тобто виконували все те, що робила поліція чим в будь-якій країні у мирний час. Натомість важким до обговорення, і, безумовно, таким, що заслуговує осуду, є інше коло обов'язків Української допоміжної поліції, а саме: охорона гетто і Янівського концтабору, облави на євреїв і представників інших переслідуваних нацистами груп, діяльність в ролі живого кордону під час екзекуцій та інші дії, що підпадають під визначення злочинів проти людяності. Саме ця діяльність УДП — виконання політичних та ідеологічних цілей окупанта — визнається колабораційною.
УДП за своєю структурою і функціональними особливостями була подібна до аналогічних поліцейських формувань, створених нацистами на окупованих територіях. Можливо, усвідомлення цього факту, залучення різноманітних джерел інформації, а також публічні обговорення, дискусії для ширшого загалу допоможуть підійти до розмов про історію і дії цієї структури менш емоційно і навчитись говорити про явище колаборації в історії України, наблизять до усвідомлення і засудження злочинів УДП, а також до прийняття факту, що особи, які боролись за незалежність держави, одночасно могли здійснювати ганебні вчинки. Дискусії і публічне обговорення історії і форм співпраці місцевого населення з окупаційною владою сприятимуть відходу від поляризації бачення образу українця тільки як героїчного борця за незалежність чи як поліцая, головною метою якого було винищення євреїв.
