Згідно з рішенням Народних Зборів, що проводились в оперному театрі 26–28 жовтня 1939 року, починається новий етап радянізації Львова — ліквідація приватної власності і націоналізація підприємств. 1 грудня 1939 року в державну власність УРСР переходять як промислові підприємства, так і дрібні ремісничі майстерні, магазини і кіоски. На кінець року націоналізовано вже 178 промислових об’єктів. Процедурі націоналізації підприємств намагались надати ознаки демократії, залучаючи до неї робітничі збори. Рішення "знизу" затверджувались виконавчими комітетами.
Одним з перших націоналізованих приватних підприємств у Львові стає фабрика "Branka", що знаходилась на сучасній вулиці родини Шептицьких, 26. Ця фабрика була найстарішою і найпотужнішою кондитерською фірмою у Львові. Створена 1882 року як парова фабрика цукрів та медівників "Branka" кондитера Маурісія Брандштадтера. До початку Другої світової війни на фабриці працювало понад 600 робітників, і, окрім шоколаду і цукерок, підприємство випускало вафлі, кекси, сухарі, тістечка, какао тощо. Після націоналізації "Branka" стала Кондитерською фабрикою імені Кірова.
Ще одним націоналізованим у 1939 році приватним промисловим підприємством стала фірма "Gazet", побудована 1910 року на перехресті сучасних вулиць Заводської та Ткацької. Основною продукцією "Gazet" був шоколад, цукрові вироби і мармелад. У 1925 році підприємство оснащують електродвигунами, машинами для розтирання шоколадної маси, млинком до какао тощо, а в 1937-му фабрика має вже кілька споруд: адміністративну будівлю, дві фабричні будівлі і склади. До початку радянської окупації Львова власником фабрики був Самуель (Соломон) Хаммер. Після націоналізації перетворена на кондитерську фабрику "Більшовик".
Окрім великих кондитерських підприємств, радянська влада націоналізує також і фабрики меншого масштабу, зокрема "Фортуну Нову". Це підприємство виросло з домашнього бізнесу Климентини Авдикович-Глінської. Вдова з двома дітьми, якій не вдалося добитись вдовиної пенсії, продає швейну машинку, купує мішок цукру, починає робити помадки, які успішно продає. Вже у 1922 році їй вдалось заснувати невелику фабрику цукорків і помадок "Фортуна" і перенести бізнес з Перемишля до Львова. У будинку товариства "Просвіта" Климентина Авдикович відкриває крамницю. Згодом через величезну конкуренцією і проблеми з приміщенням по допомогу звертається до Митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького й отримує від нього інвестицію в розмірі 46 тисяч доларів США. З 1 листопада 1924 року підприємство функціонує як фабрика "Фортуна Нова". До початку війни ця фабрика пережила період як розквіту, так і кризових ситуацій, але успіхом завдячувала розвиненій маркетинговій діяльності. "Фортуна Нова" мала крамниці у Дрогобичі, Стрию, а також чотири крамниці у Львові, найвідоміша з яких була на вул. Руській, 20. Крім того, продукцію Климентини Авдикович можна було придбати в містечках Волині, Холмщини і Підляшшя. Найбільшою популярністю серед української громади Львова користувався комплект шоколадок "Солодка історія України" з портретами гетьманів і князів. На момент націоналізації на підприємстві Климентини Авдикович працювало 110 осіб. "Фортуна Нова" була перетворена на кондитерську фабрику № 3 і стала підрозділом фабрики імені Кірова.
У 1939 році на базі трьох вищезгаданих націоналізованих кондитерських фабрик, разом з іншими львівськими підприємствами, створюють Український кондтрест західних областей.
У 1962 році, відповідно до постанови Ради Народного Господарства Львівського економічного району від 10 травня 1962 року № 277, прийнято рішення об`єднати Чортківську кондитерську фабрику і дві львівські, "Більшовик" і фабрику імені Кірова, підрозділом якої була кондитерська фабрика № 3, в одне підприємство — виробничу фірму "Червона троянда". 3 серпня того ж року назву кондитерської фабрики змінили з "Червоної троянди" на "Світоч".
У перші роки діяльності "Світоч" оновлює технічне устаткування, розбудовує фабрику і розширює асортимент продукції. Львівська кондитерська фабрика була одним з небагатьох підприємств, що не працювало на військово-оборонний комплекс, і було підприємством іншого, не металургійного профілю, яке отримало понад 2 млн карбованців на переоснащення і модернізацію в радянський період. Також на шоколадній фабриці були дозволені певні експериментальні нововведення, що були не характерні для соціалістичного виробництва, наприклад, економічне стимулювання робітників.
Уже з початку 1970-х років продукція львівського "Світоча" стає візитівкою міста, гордістю львів'ян, невід'ємною частиною подарункового пакета і дефіцитним товаром, за допомогою якого можна було відкрити двері до різних владних і суспільних інституцій. Продукцію львівської шоколадної фабрики експортують за кордон. Окрім фірмового магазину у приміщенні колишньої цукерні Залевського, за тою ж адресою, на сучасному бульварі Шевченка, 10, знаходився перший за радянських часів "Шоколадний бар", куди водили гостей міста на дегустацію гарячого "світочівського" шоколаду.
З проголошенням незалежності "Світоч" стає акціонерним товариством, а у 1998 році фабрика увійшла до групи компаній Nestlé S.A. (Швейцарія), у складі якої функціонує донині.
На сьогодні майже на кожному продукті львівської шоколадної фабрики "Світоч" поруч з логотипом є дата — 1882 рік, рік заснування довоєнної "Бранки". Основне виробництво підприємства "Світоч" знаходиться на вул. Ткацькій, 10, де до початку радянської окупації функціонувала приватна фабрика Самуеля Хаммера "Газет". Історія "Фортуни Нової", про яку тепер багато можна прочитати і в друкованих виданнях, і на інтернет-ресурсах, описується як історія "попередниці львівського "Світоча", що продовжує традиції "українського" підприємництва у Львові". У цьому сучасному наративі історії фабрики майже зовсім відсутній радянський період, коли фабрика була заснована і на який припадає найбільший і найуспішніший період її існування. На офіційному сайті підприємства сторінка, присвячена історії фабрики, починається фразою:
"Світоч" – це львівський бренд, якість якого ретельно покращувалась з самого заснування – з 1882 року. "Світоч" – класичний бренд. Львів’яни не даремно так полюбляють шоколадні смаколики від "Світоч", адже історія бренду нараховує більш ніж 130 років.
Наскільки правомірним є використання імен, дат і брендів дорадянських приватних фабрик Львова сучасним підприємством, як доказ "тяглості" традицій, є питанням, над яким варто задуматися в контексті осмислення та присвоєння радянського періоду Львова. Загальнопоширене демонстративне несприйняття радянського періоду в історії Львова і відокремлення себе й історії своєї родини від так званого чужого періоду "совєцької окупації" мирно співіснує з історіями таких підприємств, як "Світоч", і привласненням довоєнних досягнень фабрик-попередниць, надаючи їм національного забарвлення.
