Реклама львівських кінотеатрів до 1939 року

ID: 55
Реклама кінотеатрів сприяла зростанню зацікавлення мешканців Львова кінематографом. Інформацію про рекламу фільмів і кінотеатрів ми зустрічаємо вже у перші роки їх існування.

Реклама кінотеатрів сприяла зростанню зацікавлення мешканців Львова кінематографом. Інформацію про рекламу фільмів і кінотеатрів ми зустрічаємо вже у перші роки їх існування. Власники кінотеатрів використовували різні методи зацікавлення: реклама у пресі, візуальна реклама на вулицях міста, поширення інформаційних листівок, проведення акцій і розіграшів. 


У своїх спогадах львівський адвокат Олександр Надрага пише про рекламу фільму “Африканський Сціпіон”, яка висіла на мурі при вул. Ягелонській (суч. пл. Генерала Григоренка) (Надрага, 2004, 58). Рекламні афіші кінотеатрів розвішували не тільки біля кінотеатрів, але й на рекламних щитах міста чи як транспаранти у залюднених місцях. Часто афіші просто приклеювали на стіни будинків. Електрифікація міст вплинула на появу світлової реклами, яка була дуже популярною. Відомо, що у 1912 р. на кінотеатрі “Казка” (Bajka) було встановлено одну з перших світлових реклам у Львові (Козицький, 2005, 36).


Про рекламу кінотеатру в пасажі Міколяша (початок вул. Коперніка, сьогодні не існує) у міжвоєнні роки згадує у своєму автобіографічному романі польський письменник та есеїст Ян Парандовський. Він пише, що вхід до кінотеатру був обліплений афішами з програмою. Над ними висіли гігантські фотографії кінозірок (“чудотворців і чародіїв нової доби”): Асти Нільсен, Макса Ліндера, Генні Портер (Парандовський, 1978, 26). Власники львівських кінотеатрів співпрацювали також із українською рекламною фірмою “Фама”, якою керував Роман Шухевич. Ось як згадує колега Шухевича, Богдан Чайківській, про цей бізнес:


“Наше підприємство дуже розрослося, ми почали займатися ще й рекламою в кіно. Дрібні кінотеатри рекламувалися в нас. Ми робили купони з печаткою на звороті з емблемою “Фами”, які давали знижку. Я пояснив дирекціям малих кін, що їхні білети є задорогими для українців. Також я їм сказав, що ми зуміємо забезпечити їх відвідувачами, бо тепер у них і так є повно вільних місць. Їм ці ідеї дуже сподобалися. Дійсно, у них через деякий час було повно відвідувачів й почали масово роздавати ті наші білети. Виходило, що білети з польською печаткою коштували 90 грошів, а з українською – 49, відповідно українці почали до них постійно ходити. Побачивши, скільки приходить людей, кінотеатри дали нам можливість показувати відвідувачам наші діапозитиви перед початком фільмів. Це давало змогу нам заробляти гроші на продажу цих білетів, а також зробити через них велику рекламу “Фамі” серед української суспільності. Тоді ж великі кінотеатри, такі, як “Атлантик”, “Марисенка”, “Коперник” теж погодились на співпрацю з “Фамою”, бачачи наші беззаперечні успіхи в роботі з малими кінами. При подальшому доброму відвідуванні цих кінотеатрів українцями з нашими купонами вони нам давали багато безоплатних купонів на нові кіносеанси. У свою чергу, ми їх розповсюджували безплатно серед наших постійних клієнтів, які були з цього дуже задоволені й охочіше з нами вели в подальшому співпрацю. Таким чином ми зуміли здобути той ринок діапозитивів у кінах, який до того для нас був закритий, бо його контролювали поляки” (Чайківський, 2005, 50-51).


Саме власники і керівники кінотеатрів керували рекламною діяльністю цих закладів. Серед них виділявся Людвіг Кухар, власник кількох кінотеатрів у Львові. Кухар був хорошим менеджером і вмів зацікавити глядача, часто під час кіносеансів у його кінотеатрах роздавали рекламні листівки з програмою фільмів на наступні дні (Gierszewska, 2006, 16-17; 19-20]. 


На таких листівках розміщувалась інформація про програму кінотеатру “Кухар” (Kuchar), а на звороті – програма кінотеатру “Лев” (Lew). Реклама повідомляла адресу кінотеатрів, а також місце розташування їхніх кас, кількість місць у залі, години роботи, програму та інформацію про фільми, ціни на квитки та можливі пільги (ЦДІАЛ 190/1/13:127-127 зв.). Схожі рекламні листівки були і в деяких інших львівських кінотеатрів (наприклад, “Сфінкс”).


 

Рекламні оголошення про кінотеатри охоче розміщувала місцева преса. Щоправда, розміщення реклами у газеті могли собі дозволити лише найбагатші кінотеатри. Окрім реклами, у міжвоєнний період у пресі регулярно публікувалися репертуари кінотеатрів. Деякі газети (“Kurjer Lwowski”, “Кіно” тощо) друкували купони на знижки, що давали змогу придбати квитки вдвічі дешевше. Уся реклама, як і самі фільми, повинна була пройти цензуру. Частка реклами кінотеатрів становила 3,1% від загального обсягу рекламної продукції у Львові (Gierszewska, 2006, 216-217).











Джерела:

1. Центральний державний історичний архів у м. Львові (ЦДІАЛ) 190/1/13:127-127 зв. 
2. Barbara Gierszewska, Kino i film we Lwowie do 1939 roku (Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006), 428 s. 
3. Андрій Козицький, Львів. Туристичний путівник (Львів: Афіша, 2005), 128 с. 
4. Барбара Ґершевська, З історії культури кіно у Львові 1918–1939 рр. (Львів: Видавництво журналу “Ї”, 2004), 100 с. 
5. Богдан Чайківський, “Фама”. Рекламна фірма Романа Шухевича (Львів: Видавництво “Мс”, 2005), 102 с. 
6. Олександр Надрага, Серед львівських парків  (Львів: ЛА “Піраміда”, 2004), 292 с. 
7. Ян Парандовський, Небо пломеніє (Львів: Каменяр, 1978), 252 с.


Автор – Оксана Лепак
Редактор – Оксана Дудко 
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Пов'язані історії