Від імперського до національного, від традиційного до модерного

Із встановленням у Галичині влади Габсбургів у 1772 р. та переїздом сюди австрійських урядовців змінилася й архітектура. Вона стала одним із засобів утвердження нової влади на цій території, пропагування її офіційної ідеології та імперських цінностей. Спорудження кожного будинку у Львові від кін. 1780-х рр. відбувалося лише з дозволу і під наглядом спеціального відділу Намісництва, яке у 1809–1848 рр. підпорядковувалося безпосередньо придворній будівельній раді у Відні (Hofbaurat). У цей час було взято курс на т. зв. "покращення" міста (нім. verschönerung, пол. upiększenie). З одного боку, йшлося про цілком прагматичні потреби модернізувати місто й адаптувати його відповідно до сучасних потреб. З іншого боку, йшлося про витіснення "барокового" характеру міста, який вже не відповідав актуальним естетичним поглядам. Крім цього, для нової влади він був символом "польськості" Львова.

У 1772–1848 рр. у місті споруджували будинки у стилі класицизму та влаштовували впорядковані зелені зони. Вони контрастували із щільно забудованим середньовічним "містом у мурах", та символізували поступ, модерність і красу (Prokopovych, 2009, 67). Серед головних проголошених цінностей у житловій архітектурі в цей час були простота, скромні форми та приватність. Натомість державні та громадські споруди вирізнялися строгою монументальністю. Для їх проектування, так само, як і для репрезентативних шляхетських палаців, запрошували архітекторів з Відня. Наприклад, придворний австрійський архітектор П'єтро Нобіле був автором проекту перебудови знищеного монастиря кармеліток босих (XVII–XVIII ст.) на будинок Національного інституту ім. Оссолінських (тепер бібліотека ім. Стефаника). Ця тип архітектури був привнесений ззовні, але над спорудженням працювали місцеві будівничі. Класицизм у Львові зміг набути свій місцевий колорит, що вирізняє його серед інших міст. Це пов'язано насамперед із діяльністю скульпторів. Серед них — брати Антон та Йоган Шімзери та їхні учні, які оздобили характерними рельєфами фасади та інтер'єри багатьох будинків у Львові. 

Колишній театр Скарбека на вул. Лесі Українки, 1. Зразок класицизму

Колишній палац Дідушицьких на вул. Театральній, 18.

Ситуація у міському будівництві змінилася після проголошення автономії Галичини у складі Австро-Угорської імперії (1867). Будівництво почали регулювати лише на місцевому рівні. Львів'яни у побуті називали класицизм "казарменим стилем", сприймали його як прояв поганого смаку — насамперед через його офіційно-імперський характер. У цей час розвивалися національні проекти — польський, український та єврейський, і архітектура стала одним із способів вираження у міському просторі присутності різних національних громад. Одним із ключових напрямків для львівських архітекторів став пошук свого, місцевого, характеру та стилю. Цьому сприяло заснування у Львові власної архітектурної школи у 1870-х рр.

Загалом ці пошуки тривали в межах загальноєвропейських тенденцій історизму. У цей час відбувалося переосмислення архітектури минулих епох. Форми історичних стилів (неоренесанс, неоготика, необароко та ін.) пристосовувалися до нових типів будівель, що з'явилися у ХІХ ст. — залізничних вокзалів, готелів, музеїв, фабрик. Характерною особливістю стало вивчення та застосування в сучасній архітектурі мотивів локального народного будівництва (у Львові — бойківського, гуцульського, закопанського). Водночас, із появою нових матеріалів і конструкцій — металевих, залізобетонних — тривав пошук нових планувальних та конструктивних рішень. У результаті традиційне і сучасне було тісно переплетене, але переважно саме традиційне домінувало і виходило на перший план. Металеві чи бетонні конструкції старанно приховували за шарами декору.

Стиль сецесії у Львові 

Сецесія, що з'явилася у 1890-х рр. і поширилася у Львові у перше десятиліття ХХ ст., була покликана стати новим, сучасним стилем, у якому конструкція і декор будинку мали органічно поєднатися. Відкинувши традицію копіювання архітектури минулих епох, сецесія стала викликом, особливо серед більш консервативно налаштованого населення та покоління старших архітекторів.

У Львові сецесія постала завдяки впливові з Відня і зокрема архітектурної школи Отто Ваґнера. Чимало місцевих архітекторів у погоні за новим "трендом" копіювали віденські зразки, але, незважаючи на це, у Львові зміг сформуватися цілком місцевий, локальний характер стилю. Порівняно із такими центрами розвитку сецесії (ArtNouveau),як Париж, Брюссель, Відень чи Ґлазґо львівська архітектура залишалася значно консервативнішою. Однак сецесія стала "перехідним" стилем, у якому почали втілюватися ранні ідеї архітектурного модернізму. У ній пріоритетними були прагнення до функціональності, правдивості у застосуванні матеріалів та конструкцій, оригінальність та авторський підхід. 

Колишній будинок товариства "Дністер". Вул. Руська, 20. Зразок сецесії

Колишній прибутковий будинок. Вул. Костюшка, 1-1а

Колишній санаторій К. Солецького. Вул. Личаківська, 107

Пов'язані цитати

"Цілісне враження великоміського будівництва у різноманітних стилях представлене у Львові у повні, однак є брак якоїсь ноти свійськості, локальної і характеристичної для Львова. Рух у цьому напрямку у нас [Краків] йде вільно, а у Львові відувається слабо, однак вважаю що у близькому майбутньому він вийде на перший план та істотно вплине на цілість вигляду вулиць. Це є обов'язковим, хоча б для того щоб зрівноважити цей чужий вплив, який вносить професор Майредер з Відня, наприклад на наріжнику вулиць Кароля Людвіка та Коперника [сьогодні пл. Міцкевича, 6/7], або перенесені в точності газетні кіоски прямо з Берліну, які найбільша фірма афіш розкидала по найпомітніших місцях у місті. По-перше, вони дивацьких форм, а по-друге вони цілковито німецькі".

Францішек Мончинський, "Найновіший Львів", 1908 р.

"Було відомо, що будинок ставився у стилі сецесії, і вже та сама назва свідчила про злочин: той, хто будував у стилі сецесії, мусив бути через те соціалістом, анархістом, атеїстом, відщепенцем".

Кароль Іжиковський, роман "Кістяк", 1897-1899 рр.

"На противагу пережитку "Відродження" (Renaissance) постає "Народження" (la Naissance)… Відтяти дички і засохлі гілки і показати архітектуру у її органічній нагості, заакцентувати сильними акордами конструкцію, скелет і м'язи будови, відкинути непотрібні заслони і декоративні забавки, що маскують гру органічних сил — ото тенденція її тектоніки".

Ян-Болоз Антоневич, стаття "Сецесія" у газеті "Слово польське", №125, 15 березня 1902 р.