Сергій Якунін

Художник, працює у жанрах інсталяції, скульптури, фотографії, відео та лендарту. Живе і працює у Львові.

Народився 1954 року у Львові. Протягом 1973-1977 навчався у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва (сучасна Львівська національна академія мистецтв). Сергій Якунін творить своє мистецтво у просторі та з нього, а саму матерію часто шукає безпосередньо на місці. Камінь, вода, пісок, ліс чи земля. Геометричні лінії чи точки, як абстрактні ідеї, що наповнюють простір та власне створюють його — їх і досліджує художник. Його твори є зазвичай матеріальними але і тимчасовими, існують лише у межах симпозіуму чи пленеру, в якому митець бере участь.

 

 

Основними медіа Якуніна є не камінь чи дерево, а простір і час, - відповідно його мистецький метод нагадує роботу філософа. У його творах можна спостерігати пізнання як творчий акт, де мислення є реакцією на світ і час можна проявити через надавання структури чомусь неозначуваному. Такий мистецький метод є концептуальним, а людина тут є автентичною істотою, яка знаходить (пізнає) себе через дію, мислення і час. Оскільки мистецтво проявляє час, то воно теж проявляє істину буття, бо час свідчить про те, що буде кінець. Зі слів самого Якуніна: "Час як музика, лише починаєш розуміти – а вона завершилась". В такій ситуації можна (по аналогії із Гайдеґером) розглядати мистецтво як "дім буття". Якунін задається питанням "для чого існує той уривок життя, який ми проживаємо?" Ми з цим завданням народжуємось, ми маємо в собі відкрити буття, пізнати себе і відкрити смисл.       

Тому надзвичайно важливим естетичним актом в мистецтві Якуніна є сформулювати смисл, зробити це точно, ніби вивести формулу, без декорацій, сухо і без розмальовок. Оскільки природній матеріал несе автентичність, первинність, то він і є об’єктом вираженням смислу. Але Якунін виступає проти надмірності техне: "Не насилуйте камінь – дайте йому спокій", закликає він. Часто художники ґвалтують/насилують матеріал, постійно переробляють природню матерію в щось штучне. Сергій обирає інший метод і коли працює із природнім матеріалом чи з ландшафтом, то робить зондаж, термін позичений з реставрації. Зондаж – це не переробка природнього в неприроднє, а проба матеріалу, інтервенція в природу, яка має створити поле напруги чи ситуацію діалогу з буттям. "Я можу робити", — каже Якунін, — "але волію не робити, практикувати недіяння як стан спостерігання". Фактично він реалізовує заклик Гайдеґера не ґвалтувати буття через техне, а спостерігати його.