Євген Равський

Художник-живописець, акціоніст і багаторічний куратор культурного центру "Лялька" у Львові. Живе і працює у Львові. 

Народився у 1966 році у Львові. Його батько працював на авіазаводі, мати — медсестрою. За словами художника, його батько був чутливим до мистецтва. Ходив разом з ним на етюди, зробив коробку для фарб. У 1978-1984 роках Євген Равський навчався у Республіканській художній школі-інтернаті імені Тараса Шевченка у Києві: вступив він сюди після того, як його батько натрапив на оголошення в газеті про набір учнів (Цимбаліста, 2015). На формування художньої мови Равського значно вплинули твори Мікеланджело та Караваджо, якими він захопився ще у школі.

 

 

Після школи Равський брав уроки в українського графіка Андрія Чебикіна та кілька разів намагався вступити до Київського художнього інституту. Через великий конкурс вступити йому не вдалося, і художник повернувся до Львова. Тут він потрапив до молодіжної секції Спілки художників, під керівництвом графіка Юрія Чаришкіна, де познайомився з Михайлом Москалем, Ігорем Подольчаком (Космолінська, "'Іліада': перезавантаження", Zbruč, 2014).

Активну виставкову діяльність почав у 1993-му. Був стипендіатом польської програми "Gaude Polonia". Згодом творчість Євгена Равського окреслили у відношенні до мистецтва минулого, він належить до "нових-старих майстрів". Це поняття описав американський критик Дональд Куспіт. Ця течія з'явилася через "удушливу ситуацію в сучасному мистецтві", внаслідок якої митці стали повертатися до візуально-насиченого мистецтва на противагу концептуальному. Так звані "нові-старі майстри" користуються класичними техніками фігуративного живопису, наслідуванням західної класичної школи, використанням академічних традиційних технік (винайдених і популярних в часи Відродження), але на символічному рівні вони апелюють до переосмислення образів сучасної культури (Філоненко, 2017, 53).

Його твори часто є певними реінтерпретаціями класичних текстів. Наприклад, в основу його серії "Іліада" (2014) покладений класичний текст Гомера. Художник наголошує, що він не займався просто переілюстровуванням:

"Я пробую розказати про вже сказане, але по-іншому (...) Я шукав свою мову, розказував так, щоб це було нашим часом (...) хотілося показати це все нашим часом — відкрити завісу, якими були ті герої" (Філоненко,  2017, 129).

Відтак, головними учасниками боїв, перемовин, закликів та розпачів на полотнах Равського стають львівські митці в джинсах, а місцем дії — рідна вулиця Вірменська, зображена як арена театру бойових дій з пишними червоними завісами. У серії "Warner sisters present" (2009) Равський звертався до творчості Шекспіра, зокрема творів "Макбет", "Ромео і Джульєтта", переплітаючи їх з впізнаваними образами сучасної масової культури. Так, на символічній площині автор проводить паралель з шекспірівським Макбетом та сучасним Бетменом: "На одному полі опиняються тексти про зразковий, але небезпечний героїзм та найжахливішу деспотію, рівні в своєму прагненні до темряви" (Філоненко,  2017, 95).