Людвік Ліллє

Митець, співзасновник Об'єднання Митців "artes".

Народився 1897 року у Підволочиську. Після переїзду сім'ї до Львова почав вивчати медицину, але зацікавився сучасним мистецтвом та зайнявся самоосвітою. Після служби у війську під час Першої світової війни нав'язав співпрацю з познанським угрупованням "Bunt" та їхнім часописом "Zdrój", які перебували під виразним впливом німецького, зокрема берлінського, експресіонізму. У 1920 брав участь у виставці "Бунту" та формістів у Львові. Від 1919 співпрацював також з краківським часописом "Formiści" та самою групою формістів до якої його залучив Леон Хвістек. Брав участь у їхніх виставках у Кракові, Львові та Варшаві. У 1921 виїхав до Німеччини, де відвідував коротко майстерню Олександра Архипенка у Берліні та школу Баугауз у Ваймарі. У середині 1920-х років розробляв проєкти сценографії та костюмів для нових львівських театрів (кілька ескізів зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв).

У 1930-му Ліллє став учасником Об'єднання митців "artes" та брав надалі участь в більшості його виставок. Займався також просвітницькою роботою, пропагуючи нове мистецтво у формі лекцій, текстів та радіопередач.

У 1934-му став директором Музею єврейської громади Львова. 1937-го виїхав на постійно до Парижа, де продовжив активне мистецьке життя та діяльність зі збереження єврейської спадщини. Власну колекцію юдаїки, привезену зі Львова, він переказав до паризького Музею мистецтва та історії юдаїзму. Помер у Парижі 1957-го.

У монографії "Об'єднання митців artes (1929-1935)" Пйотр Лукашевич так описує ранній період творчості Людвіка Ліллє:

Першість [у львівський групі формістів] належить Людвіку Ліллє (Ludwik Lille) — не так за віком (він був наймолодшим у групі), як за "посадою". У той час Лілле був радше критиком, який невпинно рефлексує над своїми діями, аніж спонтанно реагуючим маляром. А ще й палким і невтомним, як виявилося згодом, популяризатором нового мистецтва. Це сформувало його на роль організатора та натхненника як і у двадцятих, так і пізніше — в об'єднанні "artes" та у Спілці Митців.

Він зростав в середовищі єврейської інтелігенції, тісно пов’язаному з польською культурою — саме звідти вийшли польські поети Юзеф Віттлін та Ян Стур (Герш Файнґольд / Hersz Feingold) — ровесники, друзі з гімназії та приятелі Ліллє. Це приятелювання згадує знайома митця, Ізабелла Чермак-Герман (Izabella Czermakowa-Hermanowa), дім якої згодом став своєрідним інтелектуально-мистецьким салоном Львова: "Всі, хто мав щастя ближче познайомитися з Людвіком Ліллє, корилися авторитетові цього вродженого педагога. Людвік всього рік чи два тому закінчив середню школу, а в його заваленій книжками та рисунками кімнаті на вулиці Городоцькій гуртом зходилася молодь з так званими "аспіраціями". Колись приходив до нього молодий i невідомий тоді Юзеф Віттлін та інший поет — Ян Стур, який подавав великі надії, але на 25-му році життя помер від сухот. Ліллє був не набагато старший від своїх друзів, а від декого з них навіть молодший, але завжди, відколи я пам'ятаю, був для них найвищим авторитетом, опікуном та порадником".

Своєю великою обізнаністю та миcтецькою витонченістю Ліллє завдячував самоосвіті. У своєму "Спогаді" 1938 року він пише, що на нові мистецькі напрямки натрапив у їхній німецькій версії завдяки публікаціям, які потрапляли до Львова, зокрема невеликим монографіям із серії "Junge Kunst", що їх видавав Ґеорґ Бірман (Georg Biermann) у Ляйпцигу. У тих самих мемуарах Ліллє описує перший контакт із формістами 1919 року: "Під час перебування у Кракові, який видавався мені "новими Афінами" (стільки тут було митців), я познайомився з колегою Леоном Хвістеком. Кол[ега] Хвістек вручив мені тоді один чи два номери часопису "Formiści", а довідавшись, що я маляр і прагну нового мистецтва, запросив мене до співпраці" (уточнімо інформацію: Хвістек міг вручити тільки перше число "Формістів", датоване жовтнем 1919 року, а отже, зустріч відбулася впродовж останніх місяців року). Прізвище Ліллє фігурувало, від другого номера, в переліку співробітників часопису. Водночас Ліллє встановив контакти з познанським виданням "Zdrój". Співпраця з обома органами авангарду звелася до репродукції в кожному з них по одному рисунку. На обох рисунках, попри вагомий відхід мотиву від реальності, ще відчутний декоративний наліт сецесійно-японізуючої каліграфії.

Зважаючи на згадані контакти з німецьким мистецтвом та колом часопису "Zdrój", не дивує, що рання творчість Ліллє 1920–1921 років носила знамена експресіонізму. Роботи, виставлені 1921 року, "коливалися" ймовірно "поміж російським та німецьким експресіонізмом". [..] Нечисленні репродукції і ще менша частка вцілілих оригіналів підтверджують спостереження рецензентів. Чудовому Автопортрету з намиленою бородою / Autoportret z namydloną brodą 1920 року, що зберігається в Національному музеї у Вроцлаві, властиві всі риси експресіоністського гротеску: риси обличчя зведено до форм примітивної маски; експресія білих очних мигдалин з чорними "променистими" зіницями, увінчаних несиметрично здійнятими дугами брів, енергійне штрихування й довільно покладені розрізнені плями в поєднанні із вправним використанням білизни ґрунту, інтенсивні колористичні акценти: палена сієна, смарагдова зелень і сапфірова блакить. Це нагадує лапідарність та суворість вираження примітивної й екзотичної форми, "відкритої" експресіоністами та кубістами. [...] 

До збірки ранніх творів Ліллє належать також ілюстрації до трьох книжок, що вийшли друком у Львові 1922 року; "Гільгамеша", "Любові Магдалини" Райнера Марії Рільке (Rainer Maria Rilke) та "Пíсні над піснями".