Леонард Городиський

Леонард Городиський (?-1873) був землевласником на Поділлі, зокрема села Жабинці тепер Чортківського району. Освічений аристократ та, ймовірно, родич консерватора Мєчислава Потоцького, у 1867-1873 роках він був кореспондентом Центральної комісії охорони пам'яток.

Ця біограма є частиною публікації про початки пам’яткохоронної справи у Східній Галичині та зосереджується на діяльності Леонарда Городиського як пам'яткоохоронця, що у його житті не була центральною. У текстах насамперед розглядається: хто у Львові першими долучились до офіційної охорони пам'яток? Яким чином вони до неї прийшли та за яких умов? Яким було етнічне й національне, професійне та інституційне запліччя цих осіб і який це мало вплив на їхню пам'яткоохоронну діяльність? 

Шість кореспондентів Центральної комісії з дослідження та опіки пам'ятками архітектури у 1860-70-х — Іван Ступницький, Вінцент Поль, Юзеф Сермак, Леонард Городиський, Казімєж Стадніцький, Антоній Шнайдер — були призначені через консерватора пам'яток Мєчислава Потоцького, якому асистували. Сьома біограма — Станіслава Кунасєвича — стосується особи, що попри вкладені зусилля задля офіційного призначення, так його ніколи й не отримала.

*

Ймовірно, Мєчислав Потоцький і Леонард Городиський були родичами через дружину Потоцького Клотильду (у дівоцтві Городиську). У 1847 році Потоцький продав успадковане від батька село Віцин на Золочівщині і придбав Коцюбинчики неподалік Жабинців на Чортківщині, власником яких був Городиський. Після знахідки збручанського Світовида у 1848 році, до якої був причетний Потоцький, вони стали кореспондентами краківського Наукового товариства. Вже 1852 року обоє надіслали до нього інформацію: Потоцький поділився спостереженнями з подорожі до Королівства Польського, а також підготував обширний опис Віцина; Городиський повідомив Товариство про археологічні знахідки з околиць Жабинців (Rocznik, 1852, 167).

Обоє аристократів  були членами місцевих філій Господарського, а також Кредитного земського товариств, брали участь у підготовці локальних сільськогосподарських виставок. У 1863 році вони одночасно отримали від Папи Римського Пія ІХ Орден св. Григорія Великого, про що згадує католицький часопис: "Обидва, хоча розпоряджаються помірним маєтком, не шкодували значних пожертв на будівництво і оздоблення домів божих у своїх володіннях, за що отримали вдячність не тільки парафіян, а й всього Костелу…" (Tygodnik katolicki, 1864, Nr. 7, s. 70). Окрім цього, Леонард Городиський розводив велику рогату худобу та особливо захоплювався помологією, наукою розведення плодових дерев.

Вже з 1860 року Городиський надсилав деякі археологічні знахідки до Національного інституту імені Оссолінських у Львові, частину з них представили там на першій виставці старожитностей 1861 року. Цей факт, зокрема, відмітив Адам Кіркор, один з перших професійних археологів з Кракова, коли у середині 1870-х подорожував галицьким Поділлям разом з місцевим аматором справи графом Владиславом Пшибиславським (Kłosy, 1877, Nr. 621, s. 336). 

Мєчислав Потоцький цінував вклад Городиського до археології, з подякою згадав його ім'я у своєму публічному звіті з консерваторської діяльності у 1874 році. Проте серед його офіційної консерваторської кореспонденції немає жодних слідів листування з Городиським, окрім офіційного сповіщення про призначення Городиського кореспондентом (ЦДІАЛ 616/1/5:91) . Тож можна підозрювати, що їхнє спілкування було здебільшого особистим і відбувалося вживу, а також що листи між ними мали більш приватний, аніж офіційний характер.

Залучення Леонарда Городиського можна розглядати як наслідок труднощів у пошуку співпрацівників, яких Потоцький зазнав, ставши консерватором пам'яток.